Для улучшения износостойкости вершины правящих роликов предложен алмазный угловой ролик с особой вершиной, содержащий крупные алмазные зерна на цилиндрическом пояске, изучены результаты его использования в процессе профилирования червячных кругов. Показано, что срок службы такого ролика почти в два раза больше, чем обычных. Проведены теоретическое и экспериментальное исследования хрупкого разрушения алмазного зерна в динамическом режиме.

Установлена зависимость износа зерен абразивных инструментов (ЗАИ) от расположения оси зерна относительно направления влияющей на него силы. Предложен эффективный способ ориентации ЗАИ экструзией.

Изложены результаты обработки профилограмм рельефов алмазного ролика и шлифовального круга при правке. Установлено, что высотные параметры микрогеометрии вновь доведенных и приработанных роликов, а также вновь правленых и приработанных шлифовальных кругов отличаются. Высотные параметры и количество режущих кромок различны для инструментов с разными зернистостями.

Представлены результаты хирургического лечения 58 больных но поводу хроническою абсцесса печени. У больных основной группы выполнена резекция печени, контрольной - санация н дренирование полости абсцесса. Антибактериальная терапия проведена больным обеих групп до и после оперативного лечения. Отмечены особенности и общая эффективность антибактериальной терапии в зависимости от вида оперативного лечения.

Цель работы - изучить и проанализировать результаты резекций печени, оценить эффективность применения гемостатических средств по сравнению с аргон-биполярной коагуляцией резекционной поверхности печени. Проанализированы результаты 1153 резекций печени у больных, находившихся на лечении в отделе трансплантации и хирургии печени Национального института хирургии и трансплантологии им. А. А. Шалимова НАМН Украины в период с 2001 по май 2011 г. Больным были выполнены различные по объему резекции печени - по поводу заболеваний печени (n = 1061) и живым родственным донорам при трансплантации печени (n = 92), 46 % резекций проведено пациентам с онкологическими заболеваниями печени. Больные были распределены на 2 группы: основная (n = 451) и контрольная (n = 702). Среднее время окончательного гемостаза в основной группе (5,6 мин) было меньшим по сравнению с контрольной группой (9,0 мин). В послеоперационный период объем, характер и длительность экссудации из брюшной полости (по дренажам) незначительно отличались между группами, однако количество послеоперационных осложнений (послеоперационное кровотечение и желчеистечение из резекционной поверхности печени) в основной группе было значительно меньшим, чем в контрольной, - 5 (1,1 %) случаев по сравнению с 43 (6,1 %). Выводы: использование фибрин-коллагеновой пластины "Тахокомб" при резекциях печени с гемостатической и билиостатической целью является достаточно эффективным и перспективным для применения в резекционной хирургии печени.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.51-99 + Р457.465.51-5

Рубрики:

Операції на печінці

Хірургічна патологія печінки

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изучена динамика давления в воротной вене (ВВ) у пациентов при очаговой патологии печени, которым осуществлена эмболизация ВВ (ЭВВ) как этап подготовки к радикальной резекции печени. У 236 пациентов прямое измерение давления в ВВ проводили интраоперационно до и после ЭВВ, у 26 - катетер для контрольной портографии и мониторинга давления в ВВ оставлен в ее стволе на 24 ч после операции. Отмечено повышение давления в ВВ непосредственно после ее емболизации на 86,7 %, установлена положительная корреляция между объемом ЭВВ и градиентом давления в ВВ до и после нее. При мониторинге в течение 24 ч наблюдали повышение давления в ВВ в течение 3 ч после ее эмболизации с последующим снижением до исходного. Применение ЭВВ в качестве подготовки к расширенной резекции печени, наряду с увеличением массы остающейся части печени, минимизирует резкое пострезекционное повышение давления в ВВ, которое является существенным фактором повреждения гепатоцитов остающейся части печени в ближайшем послеоперационном периоде.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.435.1-59

Рубрики:

Пухлини печінки

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цель работы - изучить результаты эндоваскулярных вмешательств у пациентов с гепатоцеллюлярной карциномой (ГЦК), которых готовят к радикальной обширной резекции печени. Эмболизация ветвей воротной вены выполнена у 71 пациента с ГЦК (у 55 (77,5 %) - правосторонняя, у 12 (16,9 %) - правосторонняя трисекционная, у 4 (5,6 %) - левосторонняя трисекционная). Расчетный остаточный объем печени (РООП) составил не более 25% (неизмененная ткань печени), 30 % (после курсов химиотерапии) или 40 % (цирротические изменения печени), что является предиктором развития послеоперационной печеночной недостаточности. В период между эмболизацией ветвей воротной вены и запланированной резекцией печени (21-е сутки) РООП увеличился с 25,6 до 41,4 %, коэффициент гипертрофии РООП составил 62,8 %. Это позволило выполнить радикальную обширную резекцию печени у 63 (88,7 %) пациентов. Трех- и пятилетняя общая выживаемость составила 44,0 и 22,7 % (различия по сравнению с прооперированными пациентами с ГЦК в целом статистически не значимы). Выводы: эмболизация ветвей воротной вены - эффективная малоинвазивная методика, которую можно рекомендовать пациентам с ГЦК с предикторами послеоперационной печеночной недостаточности.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.51-83

Рубрики:

Операції на печінці

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрены результаты выполнения предоперационной эмболизации воротной вены (ЭВВ) у 258 пациентов (основная группа), которым по поводу очаговых заболеваний печени в сроки до 22 сут после рентгенохирургического вмешательства выполнена обширная радикальная резекция печени (ОРП). У 353 пациентов (группа сравнения) выполнена ОРП без ЭВВ. У пациентов основной группы расчетный остаточный объем печени (РООП) в течение 22 сут после ЭВВ увеличился на 51,9 %. В группе сравнения отмечена достоверно большая частота осложнений, обусловленных пострезекционной печеночной недостаточностью (ППН), чем в основной группе (соответственно 9,3 и 2,3 %), более высокая летальность (8,2 и 3,9 %). Применение ЭВВ у пациентов, оперированных по поводу распространенных опухолей печени, позволило у 81,8 % из них увеличить РООП, повысить резектабельность.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.51-99

Рубрики:

Операції на печінці

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Единственным радикальным методом лечения перихилярной холангиокарциномы является хирургический, позволяющий улучшить отдаленные результаты и показатели выживаемости пациентов. Особую сложность представляют ситуации с инвазией опухоли в воротную вену. Цель работы - изучение результатов хирургического лечения пациентов по поводу перихилярной холангиокарциномы с инвазией в воротную вену (ВВ). С 2003 по 2017 гг. в клинике обширная и расширенная резекция печени по поводу перихилярной холангиокарциномы произведена 153 больным. Для оценки характера поражения билиарного дерева использовали анатомическую классификацию перихилярной холангиокарциномы Bismuth-Corlette. У 66 (43 %) больных резекция печени дополнена резекцией ВВ с ее последующей реконструкцией. Показатели 1, 3 и 5-летней выживаемости после резекции ВВ составили соответственно 81,8, 40,9 и 31,8 %. Выводы: агрессивная тактика хирургического лечения перихилярной холангиокарциномы обеспечивает максимальную радикальность, позволяет увеличить резектабельность при инвазии опухоли в ВВ с приемлемой летальностью и отдаленными показателями выживаемости.

Мета роботи - порівняння функціональної активності печінки після трансплантації правої частки від живого родинного донора з серединною веною та без неї. Проаналізовано результати 75 трансплантацій правої частки печінки від живого родинного донора у двох групах реципієнтів: 1-ша група - реципієнти (37), яким трансплантовано праву частку печінки з серединною веною, 2-га група - реципієнти (38), яким трансплантовано праву частку печінки без серединної вени. Для аналізу використовували дані біохімічних показників крові в обох групах протягом першого тижня та на 10, 14, 21, 30-ту добу після трансплантації. Встановлено, що пікові рівні аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотранферази (АСТ) і загального білірубіну були вищими у 2-й групі (відповідно 384,43; 399,77 і 206,70), ніж у 1-й групі (відповідно 212,64; 285,57; 203,18). Суттєвої різниці між рівнями гамаглутамілтранспептидази (ГГТП), лужної фосфотази (ЛФ), показниками протромбінового часу (ПЧ) і міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) не було. Висновки: формування адекватного венозного відтоку від п'ятого та восьмого сегментів трансплантата правої частки печінки забезпечує ефективність його функціонування. Функція трансплантата правої частки печінки з серединною веною відновлюється більш повноцінно порівняно з трансплантатом без серединної вени за рахунок відсутності венозного застою в правій частці печінки.

Мета роботи - проаналізувати віддалені результати передопераційної емболізації гілок ворітної печінкової вени (ЕГВПВ) у пацієнтів з розповсюдженими новоутвореннями печінки і гранично малим розрахунковим залишковим об'ємом печінки (РЗОП). З 2004 по 2014 рр. обширну резекцію печінки (ОРП) виконано у 285 пацієнтів, яким застосовували ЕГВПВ (основна група), а також у 353 пацієнтів без застосування ендоваскулярної підготовки (контрольна група). В обох групах вивчено динаміку лабораторних показників, структуру ускладнень та летальність, віддалену виживаність. В основній групі констатовано достовірно нижчу частоту гострої печінкової недостатності та пов'язану з нею нижчу післяопераційну летальність - відповідно 2,3 і 4,6 % порівняно з контрольною групою - відповідно 9,3 і 8,8%. Динаміка лабораторних даних свідчила про меншу інтенсивність післяопераційного гепатоцитолізу та менший ступінь зниження синтетичної функції печінки в основній групі, що підтверджувало кращу функціональну адаптацію печінкового залишку у пацієнтів, яким застосована передопераційна ЕГВПВ. Висновки: передопераційна ЕГВПВ дозволяє знизити частоту післяопераційних ускладнень та летальність у пацієнтів з новоутвореннями печінки за рахунок кращої функціональної адаптації печінкового залишку.

Мета роботи - оцінити ранні і віддаленні результати трансплантації правої частини печінки з серединною печінковою веною і без неї. Проаналізовано післяопераційні дані 86 пацієнтів, яким виконали трансплантацію правої частини печінки за період з 2003 по 2018 рр., з метою оцінки впливу наявності серединної печінкової вени в трансплантаті на частоту розвитку ускладнень. Пацієнтів розподілено на дві групи: 1-ша група - пацієнти, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінквої вени, 2-га група - пацієнти, яким трансплантували праву частину печінки з серединною печінковою веною. Дослідженням виявлено вищу частоту судинних ускладнень у пацієнтів, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінкової вени, в порівнянні з пацієнтами, яким трансплантували праву частину печінки із серединною печінковою веною. Інфекційно-септичні ускладнення розвивались частіше у пацієнтів, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінкової вени. Неспецифічні хірургічні ускладнення розвинулись у 10 (23,3 %) пацієнтів 1-ї групи та у 8 (18,6 %) пацієнтів 2-ї групи. Частота розвитку синдрому малого печінкового трансплантата була вища в 1 -й групі. Одно -, три - і п'ятирічна виживаність у 1 -й групі становила 79, 72 і 69 % відповідно, у 2-й групі - 83, 74 і 70 % відповідно. Висновки: досвід виконання трансплантації правої частини печінки засвідчує, що наявність серединної печінкової вени в трансплантаті корелює зі зниженням частоти розвитку післяопераційних ускладнень, синдрому малого печінкового трансплантата, післяопераційної смертності і тривалості перебування в стаціонарі.

Мета роботи - дослідити і покращити результати хірургічного лікування дітей з гепатобластомою. Проведено хірургічне лікування 90 дітей з гепатобластомою: 81 пацієнту виконана резекція печінки, а 9 дітям з нерезектабельною формою гепатобластоми виконана трансплантація частини печінки від живого родинного донора. Більш важкі післяопераційні ускладнення (від III-b до V ступеня за Dindo - Clavien) спостерігалися у резекційній групі пацієнтів. Післяопераційна летальність після резекції печінки склала 5 % (n = 4), а після трансплантації печінки летальних випадків не було. 5-річна безрецидивна виживаність у трансплантаційній групі склала 69,2 % проти 62,5 % у резекційній групі, а загальна виживаність - 75 % проти 71 % відповідно. Висновки: резекційні та трансплантаційні технології є ефективними методами хірургічного лікування гепатобластоми у дітей та у поєднанні з хіміотерапією дозволяють отримати хороший довгостроковий результат. Найближчі та віддалені результати після трансплантації печінки кращі, ніж після резекції печінки, незважаючи на більший об'єм пухлинного ураження печінки у пацієнтів трансплантаційної групи. Трансплантація печінки є єдиним ефективним методом хірургічного лікування у дітей з нерезектабельною гепатобластомою.

Мета роботи - дослідити і покращити результати хірургічного лікування дітей з гепатобластомою. Проведено хірургічне лікування 90 дітей з гепатобластомою: 81 пацієнту виконана резекція печінки, а 9 дітям з нерезектабельною формою гепатобластоми виконана трансплантація частини печінки від живого родинного донора. Більш важкі післяопераційні ускладнення (від III-b до V ступеня за Dindo - Clavien) спостерігалися у резекційній групі пацієнтів. Післяопераційна летальність після резекції печінки склала 5 % (n = 4), а після трансплантації печінки летальних випадків не було. 5-річна безрецидивна виживаність у трансплантаційній групі склала 69,2 % проти 62,5 % у резекційній групі, а загальна виживаність - 75 % проти 71 % відповідно. Висновки: резекційні та трансплантаційні технології є ефективними методами хірургічного лікування гепатобластоми у дітей та у поєднанні з хіміотерапією дозволяють отримати хороший довгостроковий результат. Найближчі та віддалені результати після трансплантації печінки кращі, ніж після резекції печінки, незважаючи на більший об'єм пухлинного ураження печінки у пацієнтів трансплантаційної групи. Трансплантація печінки є єдиним ефективним методом хірургічного лікування у дітей з нерезектабельною гепатобластомою.

Мета роботи - вивчити результат виконання трансплантації печінки від живого родинного донора під час лікування нерезектабельного метастатичного колоректального раку печінки. Жінка 1989 р. народження звернулася до Медичного центру "Універсальна клініка "Оберіг" із діагнозом рак сигмовидної кишки pT4N2M1 стадія IV із синхронними метастазами в печінку після сигмоїдектомії та ад'ювантної поліхімієтерапії. Пацієнтці здійснили оперативне втручання в обсязі правобічної гемігепатектомії з тотальною каудальною лобектомією, енуклеорезекції метастазів із лівої частки печінки, холецистектомії, розширеної лімфаденектомії; надалі призначили системну протипухлинну терапію. Через 6 місяців за даними лабораторних та інструментальних досліджень виявили прогресування захворювання - з'явилися нові метастази в лівій частці печінки. Після ретельного обстеження ухвалили рішення про лікування пацієнтки методом трансплантації частини печінки від живого родинного донора. Ортотопічну трансплантацію лівої частки печінки від живого родинного донора пацієнтці виконали 16.02.2021. Хвора виписана на 31 післяопераційну добу в задовільному стані. За даними контрольного МРТ, після виписки не виявили ознаки прогресування захворювання. В післятрансплантаційному періоді в пацієнтки виник гострий стероїд-резистентний криз відторгнення трансплантату, що потребував призначення антитромбоцитарного імуноглобуліну. Через 3 місяці після виписки в пацієнтки діагностували високу стриктуру біліо-біліарного анастомозу, виконали резекцію сегмента 4с печінки, резекцію гепатикохоледоха, бігепатикоєюностомію на відключеній за Ру петлі тонкої кишки. У післятрансплантаційному періоді не виявили ознаки прогресування захворювання, спеціальне протипухлинне лікування не призначали. Висновок: трансплантація печінки - ефективний і радикальний метод лікування пацієнтів із нерезектабельними метастазами колоректального раку в печінку.

Мета роботи - вивчити результат лікування нерезектабельного метастатичного колоректального раку печінки методом трансплантації. Чоловік 1963 року народження звернувся до Медичного центру "Універсальна клініка "Оберіг" із діагнозом аденокарцинома прямої кишки pT3bN0M1 (hep) G2, синхронними метастазами в печінку з мультифокальним білобарним ураженням, стадія IV після лапароскопічної промежинної екстирпації прямої кишки та ад'ювантної поліхімієтерапії FOLFIRI + Cetuximab. Після ретельного обстеження ухвалено рішення про лікування пацієнта методом трансплантації частини печінки від живого родинного донора (сина). Ортотопічну трансплантацію правої частки печінки від живого родинного донора здійснили 12.04.2022 р. У ранньому післяопераційному періоді в пацієнта виникла гостра перфоративна виразка голодної кишки, тому його повторно прооперували. Післяопераційний період мав складний перебіг, однак досягнуто стабілізацію стану консервативним лікуванням. На 38 післяопераційну добу реципієнт виписаний зі стаціонара в задовільному стані. За даними контрольного МРТ черевної порожнини під час контрольних обстежень, ознаки рецидиву чи прогресії не виявлені. Втім, на контрольному КТ органів грудної клітки через 11 місяців після трансплантації частини печінки від живого родинного донора виявлено 2 ізольованих метастатичних вогнища в легеневій паренхімі білатерально. Здійснено резекцію метастатичних вогнищ, призначили системну поліхімієтерапію. За даними контрольних лабораторних та інструментальних досліджень від 05.05.2023 р. (КТ, МРТ), ознак рецидиву захворювання немає, рівень раково-ембріонального антигену становить 1,5 нг/мл. Висновки: трансплантація печінки - ефективний і радикальний метод лікування пацієнтів із нерезектабельними метастазами колоректального раку в печінку. Трансплантація частини печінки від живого родинного донора при нерезектабельному ізольованому метастатичному колоректальному раку має переваги над іншими методиками, є безпечною для донора у високоспеціалізованих центрах, що мають достатній досвід живої родинної трансплантації.