З погляду класичних підходів до захворювань - єдності етіології, патогенезу, клінічних проявів адекватності лікувальних заходів, відповідності їх морфо-функціональним змінам в органах і системах організму - викладено основні нозологічні форми гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини. Представлено анатомо-фізіологічні відомості про органи і системи, що дають можливість логічно прослідкувати зв'язок між порушенням функції та структури органу і клінічними проявами захворювання, результатами лабораторних та інструментальних методів досліджень. Описано найінформативніші симптоми та лабораторні прояви, які дозволяють виставляти клінічний діагноз, а також принципи та методи оперативних втручань, детально акцентовано увагу на післяопераційне лікування хворих.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.14-52

Рубрики:

Неспецифічна хірургічна інфекція. Гнійна хірургія

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.3

Рубрики:

Хірургічна патологія кишечника

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р453.8

Рубрики:

Передопераційний і післяопераційний період

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.3

Рубрики:

Хірургічна патологія кишечника

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465-4

Рубрики:

Хірургічна патологія органів брюшної порожнини

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати експериментального дослідження люмінесцентних властивостей стінки різних відділів кишечнику. Виявлено, що вони змінюються одночасно зі зміною життєздатності, але відрізняються значною індивідуальною варіабельністю. Запропоновані методики стандартизації результатів дозволяють застосувати такі дослідження для визначення стану кишкової стінки.

За результатами комплексних експериментальних і клінічних досліджень мікробних індукторів перитоніту, мікробіоценозу тонкої та товстої кишок, параметрів ендотоксикозу, функціональної активності регуляторних систем, перебігу гострих запально-деструктивних захворювань органів черевної порожнини, ускладнених перитонітом, виявлено патогенетичне підгрунтя змін перебігу гострої хірургічної патології у пацієнтів з супровідними захворюваннями. Доведено, що регуляційна дисфункція є одним з механізмів розвитку синдрому взаємного обтяження за поєднаної патології. Виявлено стадійність розвитку синдрому взаємного обтяження, що дозволило розробити класифікацію поєднаної патології. Запропоновано лікувальну тактику за поєднаної патології, яка передбачає використання нових методів діагностики. Показано доцільність проведення диференційованого вибору об'єму заходів на всіх етапах лікування гострого перитоніту з урахуванням класів поєднаної патології, а також застосування розроблених методів операційного та післяопераційного лікування, що дозволило у хворих на поширений перитоніт і поєднану патологію зменшити летальність на 24,4 %, частоту нагноєння ран - на 16,6 %.

Приведено результати застосування аналітичного методу абсорбційного спектрального аналізу до плазми крові людини у двохкомпонентному наближенні, вважаючи, що основний внесок в характер спектрів поглинання плазми в УФ-області вносять білки: альбуміни та глобуліни. На прикладі плазми крові донорів доведено правомірність такого наближення. Встановлено, що значення альбумін/глобулінового коефіцієнта можна використати як оптичний тест для діагностики гострого апендициту та холециститу, а також кишкової непрохідності в момент госпіталізації і для оцінки ефективності лікування у післяопераційний період.

Наведено результати клінічного застосування авторського способу гастропластики у 15 хворих після висічення великих і гігантських виразок шлунка. Застосування даного способу знижує ризик виникнення деформації шлунка у віддаленому післяопераційному періоді.

Наведено результати порівняльного дослідження особливостей перебігу гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини на тлі супровідної патології у 426 хворих. Показано, що основу патогенетичних та клінічних відмінностей становить синдром взаємного обтяження. Розроблена лікувальна тактика, яка передбачає використання нових методів діагностики, диференційований вибір обсягу заходів на всіх етапах лікування з урахуванням виділених класів поєднаної патології, застосування розроблених методів операційного та післяопераційного лікування дозволили знизити летальність на 24,4 % у хворих на поєднану патологію.

Розроблено класифікацію гострого перитоніту, яка дозволяє стандартизувати етапи надання медичної допомоги, оптимізувати вибір лікувальної тактики та поліпшити результати лікування.

Досліджено механізми розвитку ендотоксикозу та печінкової недостатності у випадку гострого перитоніту. Встановлено, що в процесі його перебігу має місце зміна основних джерел утворення та шляхів розповсюдження токсинів. Важливу роль у процесах розвитку печінкової недостатності відіграють процеси пероксидного окиснення.

Експериментально та клінічно досліджено особливості перебігу гострої кишкової непрохідності на фоні променевого ураження. Встановлено, що в основі клінічного перебігу поєднаної патології лежить синдром взаємного ускладнення. З врахуванням механізмів його розвитку запропоновано новий патогенетично обгрунтований комплекс лікувальних заходів.

Проведено порівняльний аналіз клініко-лабораторних параметрів і результатів лікування 206-ти хворих на гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини, які в 147-ми пацієнтів поєднувались з супутніми захворюваннями. Встановлено, що одним з основних чинників, який визначає наслідки лікування, є характер та тяжкість супутньої патології. Розроблено діагностичну систему, яка передбачає виділення чотирьох класів поєднаних патологічних станів. Визначення таких класів дозволяє вірогідно прогнозувати можливість розвитку післяопераційних ускладнень.

Представлено результати експериментального дослідження люмінесцентних властивостей стінок різних відділів кишок. Виявлено, що вони змінюються залежно від стану життєздатності, але відрізняються значною індивідуальною варіабельністю. У зв'язку з цим розроблено методику стандартизації результатів, що дозволяє застосовувати такі дослідження для визначення стану кишкової стінки.

За допомогою методів анатомічного дослідження встановлено, що типовою формою дванадцятипалої кишки (ДПК) у перинатальному періоді є кільцеподібна. Починаючи з 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку, чітко диференціюються тканинні шари кишкової стінки. У динаміці перинатального періоду для ДПК властиві два періоди прискореного розвитку (5-й і 8 - 10-й місяці) та період сповільненого розвитку (6 - 7-й місяці).

Проведені експериментальні та клінічні дослідження виявили нові дані про етіологію та патогенез запального процесу в очеревинній порожнині (ОП). Встановлено, що в процесі розвитку запально-деструктивних процесів (ЗДП) в ОП періодично проходить зміна мікробного етіологічного чинника, що впливає на характер запального процесу, вираженість ендотоксикозу. Окрім того, на різних стадіях ЗДП в ОП змінюються шляхи транслокації мікроорганізмів та токсинів. На основі одержаних даних розроблено нові принципи антибактеріальної та детоксикаційної терапії в разі ЗДП в ОП.

Проведено аналіз результатів оперативного лікування 45 хворих із супутньою патологією. Показано, що стандартні підходи до лікування таких хворих не запобігають розвитку післяопераційного перитоніту. Запропоновано оригінальну лікувальну тактику, яка включає комплекс до- та інтраопераційних заходів для профілактики цього ускладнення. Представлено результати його використання у 20 хворих.

Наведено результати диференційованого комплексного лікування 375 хворих на різноманітні форми гострого перитоніту із застосуванням оригінальних методів лікування та профілактики ускладнень. У разі перитоніту I ступеня тяжкості ускладнень не було. За перитоніту II ступеня неспроможність швів виникла у 7,13 % хворих, залишкові інтраабдомінальні абсцеси - 8,52 %. За перитоніту IIIА ступеня нагноєння рани виникло у 3,21 % хворих. За перитоніту IIIБ ступеня померло 9,37 % хворих, IV - 18,51 %. Нагноєння рани було у 15,62 % хворих.