Висвітлено місце факультетської хірургії в системі підготовки лікаря, особливості обстеження хірургічного хворого з захворюваннями молочної та щитовидної залоз, легень і плеври, артерій. Показано роль анамнезу, клінічних, лабораторних, рентгенологічних, інструментальних методів дослідження в хірургійній клінічній діяльності. Розкрито суть поняття диференційного діагнозу.

Освещены место факультетской хирургии в системе подготовки врача, особенности обследования хирургического больного с заболеваниями молочной и щитовидной железы, легких и плевры, артерий. Показана роль анамнеза, клинических, лабораторных, рентгенологических и инструментальных методов исследования в хирургической клинической деятельности. Раскрыто содержание понятия дифференциального диагноза.

Проаналізовано результати до- та інтраопераційних обстежень і хірургічного лікування 34-х пацієнтів з внутрішніми жовчними норицями. Проведено оцінку діагностичних можливостей ультрасонографії, ендоскопічних та рентгенологічних методів дослідження. Зазначено, що пріоритетними в хірургічному лікуванні є операції з роз'єднання нориць і відновлення прохідності дистальних відділів загальної жовчної протоки.

Проанализированы результаты до- и интраоперационных обследований и хирургического лечения 34-х пациентов с внутренними желчными свищами. Проведена оценка диагностических возможностей ультрасонографии, эндоскопических и рентгенологических методов исследования. Указано, что приоритетными в хирургическом лечении являются операции по отделению свищей и обновлению проходимости дистальных отделов общих желчных протоков.

На базі вивчення топографоанатомічних особливостей щитовидної залози розроблено новий метод хірургічного втручання з урахуванням елементів органної фіксації. Проаналізовано 961 операцію в разі різноманітної тиреоїдної патології, проведену з використанням нового методичного підходу. Зроблено висновок, що ключовим моментом у хірургії щитовидної залози є органна фіксація. Запропонований метод значно полегшує виконання оперативного втручання, зменшує кількість вірогідних ускладнень.

Для імунокорекції хворих з гострою гнійно-септичною патологією застосовували препарати фетоплацентарного комплексу під контролем імунологічного статусу та рівня ендогенної інтоксикації. Встановлено виражену імуностимулювальну дію препарату "Кріокорд-С", його позитивний вплив на перебіг захворювання і наслідки лікування, динаміку ранового процесу.

Уперше у хворих на тиреотоксичний зоб визначено клінічний симптомокомплекс ентеральних розладів, який об'єднаний у поняття "тиреотоксичний ентеральний синдром". За умов експерименту вивчено патоморфологічні зміни органів шлунково-кишкового тракту у випадку екзогенного тиреотоксикозу. Показано, що гіпертиреоз значно погіршує травну функцію тонкої кишки та зумовлює патологічні зміни в її морфологічній будові: деструкцію мікроворсинок апікальної поверхні епітеліоцитів, руйнування органел цитоплазми, набряк міжклітинної речовини, скупчення плазмоцитів, розширення грануляторної ендоплазматичної сітки, а також викликає ендогенну інтоксикацію. Доведено, що ентеросорбенти сприяють відновленню травної функції тонкої кишки та зменшують ендотоксикоз. Вивчено особливості гідролізу та всмоктування вуглеводів у хворих на тиреотоксичний зоб. Установлено, що глибина порушень порожнинного та мембранного гідролізу й абсорбції вуглеводів залежить від важкості тиреотоксикозу, його тривалості та наявності тиреотоксичного ентерального синдрому: за легкого - травлення в тонкій кишці прискорене, що зумовлено підвищенням активності ферментів порожнинного та мембранного травлення; у випадку середньоважкого та важкого тиреотоксикозу знижується активність порожнинного та мембранного травлення, абсорбційна здатність кишки, зменшуються та зникають функціональні резерви всмоктування, а їх стимуляція спричинює зворотний ефект. Установлено, що тиреотоксикоз призводить до зміни активності амілолітичних та ліплітичних ферментів порожнинного та мембранного травлення. Виявлено, що у хворих з ентеральним синдромом, незалежно від важкості тиреотоксикозу, активність

Висвітлено загальні питання з хірургії, зокрема, організації хірургічної допомоги, питання деонтології та догляду за хірургічними хворими, профілактики хірургічної інфекції (асептики й антисептики). Детально розглянуто основи анестезіології та реаніматології, гемостазу, переливання крові, проведення хірургічних оперативних втручань. Значну увагу приділено питанням хірургічної патології, хірургічної інфекції та окремим хірургічним хворобам (газова гангрена, сепсис, некроз, виразки, пролежні, хірургічні паразитарні хвороби тощо). Подано характеристику загальних питань онкології та загальних основ пластичної хірургії. Проаналізовано сучасні методи діагностики та лікування в хірургії.

Наведено результати обстеження 134 хворих на гострий абдомінальний сепсис. Вивчено зміни цитокінового профілю в динаміці лікування. Виявлено позитивний вплив імунокорегувальної терапії на перебіг гострого абдомінального сепсису у різні терміни післяопераційного періоду.

Проведено аналіз хірургічного лікування хворих похилого і старечого віку з патологією щитовидної залози. Хірургічне лікування таких хворих слід проводити після ретельної корекції супутніх захворювань. Методом вибору анестезіологічного забезпечення є комбінований ендотрахеальний наркоз.

Спостережено 127 хворих на дифузний токсичний зоб. Встановлено, що причиною розвитку ентеральних порушень у разі тиреотоксикозу є морфологічні зміни слизової оболонки дванадцятипалої кишки.

Проаналізовано віддалені результати операцій на жовчних шляхах залежно від порушень дуоденальної прохідності. Незадовільні результати дренуючих операцій на жовчних шляхах зумовлені порушеннями моторно-евакуаторної функції дванадцятипалої кишки. Запропоновано вибір обсягу операції в разі ускладнень жовчнокам'яної хвороби ставити в залежність від адекватності евакуаторної здатності дванадцятипалої кишки.

Відзначено, що травна функція тонкої кишки через рік після хірургічного лікування хворих на дифузний токсичний зоб, ускладнений ентеральним синдромом, вивчено у 47-ми пацієнтів. У 15-ти із них не проводилася медикаментозна корекція ентеральних розладів, у 32-х пацієнтів у комплекс медикаментозної підготовки включали корекцію ентеральних розладів і ентеросорбцію. У післяопераційному періоді ці пацієнти отримували замісну ентероферментну терапію впродовж 6-ти тижнів. Виявлено, що ентеральні розлади, зумовлені тиреотоксикозом, у частини хворих зберігаються впродовж року і зумовлені ферментативною недостатністю. Адекватне відновлення травної функції тонкої кишки можливе за умов медикаментозної корекції ентеральних розладів і ентеросорбції в до- та післяопераційному періодах.

Проведено порівняльний аналіз амілолітичної та ліполітичної ферментної активності слизової оболонки тонкої кишки у хворих на різні клінічні форми тиреотоксичного зоба з ентеральним синдромом. Установлено зниження травної функції тонкої кишки як у випадках дифузного, так і змішаного токсичного зоба. У випадках легкого тиреотоксикозу у хворих на вузловий токсичний зоб показники травної функції були на рівні здорових осіб і вірогідно від них не відрізнялись.

У 37-ми хворих з патологією щитовидної залози досліджено йодурію перед операцією та в різні терміни після неї. Доведено необхідність проведення терапії препаратами йоду для запобігання післяопераційного рецидиву захворювання.

У 16-ти хворих з гострою гнійно-септичною патологією для імунокорекції застосовували препарати фетоплацентарного комплексу. Встановлено виражену імуностимулюючу дію препаратів "Кріокорд-С" та екстракту плаценти, позитивний вплив на перебіг захворювання і наслідки лікування.

Проаналізовано результати лікування шести хворих на гострий біліарний ілеус. Комплексний підхід до діагностики жовчнокам'яної кишкової непрохідності із застосуванням комп'ютерної томографії дозволяє оцінити стан біліарної патології та встановити діагноз до операції. Диференційований підхід до об'єму операційного втручання підвищує його ефективність.

Проаналізовані випадки нестандартних ситуацій на етапах хірургічного лікування зоба. Встановлено, що в їх структурі переважають тяжкі розлади функції зовнішнього дихання внаслідок травм поворотних нервів і напруженої гематоми шиї. Причинами розвитку нестандартних ситуацій є труднощі інтубації трахеї, верифікації нервів гортані серед тканин операційної рани, порушення технології виконання операції, неповнота доопераційного обстеження. Запропоновано методи запобігання виникненню цих ситуацій та варіанти вирішення.

Гострі та хронічні ранові дефекти нижніх кінцівок виникають у 15 - 25 % хворих на цукровий діабет, слугуючи безпосередньою причиною високих ампутацій нижніх кінцівок у 12 % цих пацієнтів. Одним із сучасних і перспективних напрямків лікування ран є вакуум-терапія. Мета роботи - вивчити вплив вакуумної терапії (ВТ) на перебіг гострого та хронічного ранового процесу (РП) у хворих на синдром діабетичної стопи залежно від патогенетичної форми ураження та на підставі одержаних даних покращити результати хірургічного лікування вищеозначеної патології. Обстежено 239 хворих на ускладнені форми синдрому діабетичної стопи. Моніторинг перебігу ВТ доповнено клінічними, цитологічними, мікробіологічними та морфологічними критеріями. В лікуванні хворих використано апарат ВТ фірми "Агат-Дніпро". ВТ ран проведено в режимах від'ємного тиску в межах 80 - 125 мм рт.ст. На 2-гу - 3-тю добу лікування вакуумом спостерігалося вірогідне зменшення місцевих проявів гострого запального процесу. Поряд із цим відзначалося й вірогідне зменшення об'єму ранових дефектів. Відбувались позитивні зміни зі сторони мікробної контамінації ранових дефектів. Використання постійної ВТ в лікуванні ранових дефектів надало змогу значно покращити показники місцевої мікроциркуляції. Висновки: використання ВТ в комплексному лікуванні гострих і хронічних ран у хворих на синдром діабетичної стопи спричиняє місцеву та системну дію, що надає змогу стабілізувати перебіг ВТ, стимулювати регенераторні процеси, ліквідувати прояви ендогенної інтоксикації і порушення імунологічної реактивності.

Встановлено, що ендоскопічний гемостаз, зокрема застосування аргоноплазмової коагуляції у поєднанні із інфільтраційним методом є високоефективним способом зупинки кровотечі, особливо у пацієнтів із високим операційним ризиком, похилого віку, із триваючими кровотечами. Однак, за пенетрувальних виразок задньої стінки дванадцятипалої кишки ендоскопічний гемостаз за допомогою аргоноплазмової коагуляції не може повною мірою претендувати на метод остаточної зупинки кровотечі. Таких пацієнтів повинні готувати до невідкладного або екстреного операційного втручання.

Установлено, что эндоскопический гемостаз, в частности применение аргоноплазмовой коагуляции в сочетании с инфильтрационным методом является высокоэффективным способом остановки кровотечения, особенно у пациентов с высоким операционным риском, пожилого возраста, с продолжающимися кровотечениями. Однако, при пенетрирующих язвах задней стенки двенадцатиперстной кишки эндоскопический гемостаз с помощью аргоноплазмовой коагуляцией не может в полной мере претендовать на метод окончательной остановки кровотечения. Таких пациентов должны готовить к безотлагательному или экстренному оперативному вмешательству.

Захворюваність на вузлові форми зобу, особливо із компресійним синдромом, а також на онкопатологію щитоподібної залози (ЩЗ) невпинно зростає. Хіругічний метод лікування патології ЩЗ залишається одним із основних та ефективних. Такі структури, як у разі ЩЗ, гортанні нерви розташовуються поблизу крупних гілок щитоподібних артерій, тому операції на ЩЗ повинні проводитись в "сухому" операційному полі. Мета роботи: з'ясувати ефективність технології LigaSure у формуванні надійного гемостазу та надати морфологічне підгрунтя якості утвореного згустка, а також морфофункціонального стану паренхіми ЩЗ, залишеної після гемітиреоїдектомії. Проаналізовано результати оперативного лікування на базі хірургічного відділення Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги 100-а хворих із вузловими та токсичними формами зобу за 2011 - 2012 рр., у порівнянні з результатами хірургічного лікування 200-от хворих із аналогічною патолоогією за 2014 - 2016 рр. У пацієнтів, прооперованих у 2011 - 2012 р., за даними медичних карт стаціонарних хворих, для гемостазу під час операції використовувався традиційний лігатурний метод, довжина хірургічного доступу складала 6 - 8 см. Натомість у пацієнтів, оперованих у 2014 - 2016 рр. з метою сворення гемостазу в процесі операції використовували апарат LigaSure, довжина хірургічного доступу склала 2,5 - 3 см. Видалену частку ЩЗ вивчали морфологічно. За результатами гістологічного дослідження у ділянці дії високочастотного струму LigaSure зареєстровано локальний коагуляційний некроз. Про наявність некрозу свідчили контури фолікулів без забарвлення структур, які місцями були просякнуті еритроцитами у стані гемолізу. Цитоплазма тиреоцитів і міжклітинна тканина були еозинофільними, ядра не визначалися. У більш віддалених від коагуляційного некрозу ділянках ЩЗ заявлено зміни, характерні для хронічних проявів вузлового зобу. Паренхіму ЩЗ представлено скупченням великих і дрібних фолікулів, розподілених прошарками сполучної тканини. Висновки: використання технології LigaSure під час операцій на ЩЗ поліпшує якість хірургічного лікування хворих за рахунок зменшення величини інтраопераційної крововтрати, тривалості оперативного втручання та поопераційного стаціонарного лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.520.43-7 + Р413.520.43-7

Рубрики:

Хірургічне лікування жовчнокам'яної хвороби (холелітіазу)

Жовчнокам'яна хвороба

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ