У межах простої осциляторної моделі розглянуто можливість збудження поверхневих електромагнітних хвиль у системі напівпровідник - адсорбований молекулярний шар. Досліджено дисперсійні властивості таких хвиль за умови врахування дисипативних процесів у системі. Вивчено вплив величини латеральної взаємодії на характеристики кривих дисперсії. Проаналізовано вплив ступеня легування напівпровідникової підкладки на дисперсію поверхневих хвиль.

Індекс рубрикатора НБУВ: В379.271.5

Рубрики:

Електричні явища при контакті напівпровідників з напівпровідниками, металами та діелектриками

Шифр НБУВ: Ж26988 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведена общая характеристика стоянок и комплексов находок кииккобинского типа микокских индустрий среднего палеолита Крыма. Предложены методика и методы изучения кремневых артефактов эталонного кииккобинского типа индустрии крымской микокской традиции слоя В грота Буран - Кая - ІІІ (восточный Крым). Описаны методы анализа комплексов находок среднего палеолита региона, в частности, конкреции кремня, выполнены трансформационный анализ и реконструкция особенностей жизнедеятельности неадертальцев на стоянках и за их пределами.

  Скачати повний текст

Кістозне подвоєння тонкої кишки - вкрай тяжка патологія для діагностики, котра має прихований перебіг та може маскуватися. Основні її вияви: кишкова непрохідність, перфорація.

Серед усіх загальних хірургічних захворювань у дітей відмежовані форми перитоніту відносяться до найбільш важких для діагностики. Найбільш частою причиною розвитку відмежованих перитонітів у дітей є гострий апендицит. За умов ЧОДЛ з 1994 по 2013 рр. виконано 6238 апендектомій. Проліковано 261 (100 %) хворий з 1994 по 2013 рр. з обмеженими формами перитоніту (інфільтрат черевної порожнини) 77 (29,5 %) хворих, абсцес черевної порожнини - 184 (70,5 %) хворих. Залежно від причини, на тлі якої розвинувся інфільтрат чи абсцес черевної порожнини виділяють - первинні - 196 (75 %) хворих, розвиваються на тлі гострої хірургічної патології та вторинні - 65 (25 %) хворих, розвиваються в післяопераційному періоді. Первинні відмежовані (інфільтрати та абсцеси) перитоніти діагностували у 196 (3,14 %) дітей, серед яких інфільтрати черевної порожнини діагностували у 50 (0,8 %) дітей, а абсцеси діагностували у 146 (2,34 %) дітей. Розроблений діагностичний алгоритм дозволив покращити результати діагностики та лікування хворих з відмежованими формами перитоніту.

На підставі досліджень 1990-х років наведено дані про культурно-хронологічну послідовність ключової для Криму періоду близько 10-ти - 30-ти тис. років тому стоянки Сюрень-I і характер поселень її ранньооріньякського епізоду заселення.

Мета роботи - поліпшити результати лікування дітей з гострою хірургічною патологією шляхом удосконалення діагностичних заходів та хірургічних технологій, та післяопераційну реабілітацію хворих. Проаналізовано результати лікування 261 дитини з відмежованими формами перитоніту. Основну групу склали діти, що пройшли лікування у 2004 - 2013 рр., контрольну - у 1994 - 2003 рр. Усім дітям застосовували комплекс клініко-лабораторних досліджень, у тому числі визначення лейкоцитарних індексів. Для поліпшення ранньої діагностики абсцесів та інфільтратів черевної порожнини (ЧП) застосовували ультрасонографію, комп'ютерну томографію, лапароскопію. У дітей переважають первинні відмежовані перитоніти - 196 (75 %) пацієнтів. Як при первинних, так і при вторинних відмежованих перитонітах, превалюють ранні форми захворювання. У дітей превалювали абсцеси ЧП - 184 (70,5 %) пацієнти, а інфільтрати діагностували у 77 (29,5 %) пацієнтів. Розвиток ускладнень перитоніту найчастіше відбувається у віковому періоді від 11 років до 14 років - 99 (37,9 %) дітей. Інфільтрати та абсцеси ЧП у 1,5 разу частіше виникають у хлопчиків. Висновки: клінічна картина перитоніту часто замаскована, що вимагає додаткових методів обстеження. Застосування клініко-лабораторних, сучасних променевих методів діагностики дозволило покращити результати діагностики та лікування хворих та значно зменшити кількість післяопераційних гнійно-септичних ускладнень.

На основании литературных источников представлены статистические данные среднегодовых уровней потребления лактозы в странах мирового сообщества, рассмотрено клиническое значение избыточного содержания лактозы в диете в зависимости от полиморфизма гена лактазы. Лактоза - основной источник энергии для детей первых месяцев жизни, который обеспечивает около 40 - 45 % суточной энергетической потребности организма ребенка. Нарушение всасывания лактозы (мальабсорбция), при дефиците фермента лактазы, сопровождается симптомами лактозной интолерантности. Интерес к изучению иммуномодулирующего влияния b-галактозида лактозы связан с подавлением ею галектина 9 (Gal-9), регулирующего T-клеточные иммунные реакции с участием T-хелперных клеток 1-го и 17-го типов (Th1, Th17) и T-регуляторных лимфоцитов (Treg), которые вовлечены во многие иммуноопосредованные заболевания человека. Галектин 9 - представитель класса галектинов типа "тандем-повтора". Наиболее высокий уровень экспрессии LGALS9 наблюдается в тканях толстого кишечника, легких, костном мозге, лимфоузлах, тимусе, печени, почках, эндокринных железах, плаценте, коже, гладких мышцах, жировой ткани.

Мета роботи - покращити результати лікування дітей з абсцесами черевної порожнини за рахунок удосконалення діагностичних заходів і хірургічних технологій. За 22 роки в Чернігівській області виконано 27 325 операцій на органах черевної порожнини, із них у 19 842 (72,6 %) - з причини різних форм запалення апендикулярного відростка. Інфільтрати й абсцеси черевної порожнини встановлено у 285 (100 %) хворих, із яких інфільтрати - у 78 (27,4 %) та абсцеси - у 207 (72,6 %). Хворі з абсцесами черевної порожнини розподілені на дві групи: група (2005 - 2015 рр.) дослідження (I) - 79 (38,2 %) хворих і група (1994 - 2004 рр.) порівняння (II) - 128 (61,8 %). Кожна з них розподілена на підгрупи залежно від причини розвитку абсцесу - первинні та вторинні. Із 207 (100 %) хворих на абсцеси черевної порожнини первинні абсцеси черевної порожнини (ПАЧП) встановлено у 168 (81,2 %): у 72 (34,8 %) I групи проти 96 (46,4 %) II групи. Вторинні абсцеси черевної порожнини (ВАЧП) встановлено у 39 (18,8 %) хворих: у 7 (3,4 %) I групи проти 32 (15,4 %) II групи. Діагностика дітей основної групи проводилась з урахуванням алгоритмів обстеження, діагностичної шкали, а комплексне лікування - за допомогою удосконалених консервативних методів і розроблених методів хірургічного втручання. Лікування дітей групи порівняння виконувалося граційними методами. Усім хворим проводилося загальноклінічне, лабораторне, а в групі дослідження - ультразвукове дослідження (УЗД) черевної порожнини з кольоровим допплеровським картуванням та комп'ютерна томографія (КТ) органів черевної порожнини. Висновки: ускладнення у вигляді абсцесів та інфільтратів черевної порожнини у дітей при запаленні апендикулярного відростка діагностуються у 1,4 % хворих, із яких абсцеси черевної порожнини становлять до 72,6 %. Використання бальної оцінки та УЗД черевної порожнини, а в сумнівних випадках і КТ дозволяє вірно встановити діагноз на етапах формування як абсцедуючого інфільтрату, так і абсцесу. Застосування адекватного хірургічного лікування - дренування та санація гнійника черевної порожнини - дозволяє досягти добрих результатів на етапах абсцедування та поширення гнійного процесу в черевній порожнині.

Мета роботи - покращати результати лікування дітей з інфільтратами черевної порожнини за рахунок удосконалення діагностичних заходів, хірургічних технологій і післяопераційної реабілітації. За 22 роки в Чернігівській області виконано 27 325 операцій на органах черевної порожнини в дітей, із них у 19 842 (72,6 %) - із причини різних форм апендикулярного відростка. Ускладнення у вигляді інфільтратів та абсцесів черевної порожнини встановлено у 285 (100,0 %) хворих дітей, з яких інфільтрати діагностовано в 78 (27,4 %) та абсцеси - у 207 (72,6 %). Хворі розподілені на дві підгрупи: групу дослідження (I; 2005 - 2015 рр.) - 29 дітей (37,2 %) і групу порівняння (II; 1994 - 2004 рр.) - 49 (62,8 %). Пацієнтам, які згідно з діагностичною шкалою мали 26 - 36 балів, показано консервативне лікування. У хворих, які мали 37 - 45 балів, застосовували хірургічне лікування недуги через місцевий доступ. У хворих, які мали 46 - 72 бали, застосовували хірургічне лікування недуги через серединну лапаротомію. У 7 (9 %) хворих із ПІЧП при обстеженні згідно з діагностичною шкалою встановлено 26 - 36 балів - показане консервативне лікування, з яких у I групі - у 3 (3,9 %), у II - у 4 (5,1 %). У 35 дітей (44,9 %) було 37 - 45 балів - застосовували хірургічне лікування через місцевий доступ, з яких у I групі - у 18 (23,1 %), у II - у 17 (21,8 %). У 9 дітей (11,5 %) було 46 - 72 бали, у них застосовували хірургічне лікування через серединну лапаротомію, з яких у I групі - у 6 (7,6 %), у II - у 3 (3,9 %). Таким чином, у 44 хворих із ПІЧП проведено оперативне лікування. У 26 (33,4 %) хворих із ВІЧП згідно з діагностичною шкалою встановлено 26 - 36 балів та показано консервативне лікування, з яких у II групі - у 2 (2,6 %), у II - у 24 (30,8 %). В 1 дитини (1,2 %; хворий із II групи) встановлено 37 - 45 балів, застосовували хірургічне лікування з місцевого доступу. Висновки: встановлено, що клінічний перебіг інфільтратів черевної порожнини у хворих у 12,5 - 18,9 % випадків характеризується атиповою клінічною симптоматикою, що здебільшого призводить до запізнілого звернення до дитячого хірургічного стаціонару. Впровадження шкали бальної оцінки недуги черевної порожнини дозволило досягти покращання результатів лікування як у близькому, так і віддаленому періодах. У дослідженнях встановлено, що найбільш вразливими до розвитку інфільтратів черевної порожнини є діти віком від 7 до 12 років, які мають атипову локалізацію апендикулярного відростка в 62,3 % спостережень.

Мета роботи - покращання результату хірургічного лікування запальних і спайкових процесів черевної порожнини (ЧП) у підлітків із використанням струменевого гідроскальпеля. У хірургічних відділеннях Київської міської клінічної лікарні № 1 з 2009 по 2016 рр. знаходилось на лікуванні 68 підлітків віком 17 - 18 років. Причинами розвитку запального процесу було запалення апендикулярного паростка у 49 (72,05 %) хворих, дивертикулу Меккеля - у 3 (4,41 %). Причинами спайкового процесу були перенесені апендектомії в анамнезі, з яких осіб чоловічої статі - 9 (13,23 %), жіночої - 5 (7,35 %), ще у 2 (2,96 %) підлітків жіночої статі причинами першої операції були гінекологічні недуги. Термін госпіталізації: упродовж першої доби госпіталізовано 11 (16,17 %), на другу добу - 25 (36,76 %), на третю - 32 (47,07 %) хворих. Абдомінальний больовий синдром мали 63 (92,65 %) хворих, із них у 23 (33,82 %) біль був переймоподібним, а у 40 (58,83 %) - постійним. Больовий синдром був відсутнім у 5 (7,35 %) пацієнтів, але вони мали відчуття тяжкості в епігастральній ділянці. Асиметрію передньої черевної стінки було встановлено у 62 (91,17 %) пацієнтів, із яких асиметрію правих і лівих відділів - у 34 (50,0 %), а верхніх і нижніх - у 28 (41,18 %). У 6 (8,82 %) пацієнтів ЧП не була здутою, але вони мали виражений абдомінальний больовий синдром переймоподібного характеру. Рентгенологічне дослідження показало, що рівні рідини чаші Клойбера мали 29 (42,65 %) хворих. За даними УЗД інфільтрати ЧП встановлено у 52 (76,47 %) хворих, із яких у 32 (47,06 %) - правий нижній квадрант, а у 20 (29,41 %) - вся права половина ЧП. У 14 (20,58 %) хворих за даними УЗД встановлено відсутність перистальтики в усіх відділах кишечника, а у 2 (2,95 %) - маятникоподібні рухи у лівому підребер'ї. Вільну рідину встановлено у порожнині малого тазу у 23 (33,82 %) пацієнтів, а у 31 (45,58 %) - по правому фланку. За даними дослідження встановлено, що у 12 (17,64 %) пацієнтів була атипова клінічна симптоматика перебігу захворювання. Усіх хворих оперовано з використанням струменевого гідроскальпеля. За розподілення запального процесу встановлено, що причиною було запалення апендикулярного паростка у 49 (72,05 %), дивертикулу Меккеля - у 3 (4,41 %) хворих, який видалений з сегментарною резекцією кишки. Під час ревізії встановлено наступні спайки: множинні площинні в усіх 16 хворих, із яких на тлі площинних мали місце і шнуроподібні - у 8, а панцирне тотальне покриття із заворотом встановлено у 4. Таким чином, метод хірургічного лікування з використанням для розділення спайкового процесу струменевого гідроскальпеля має щадну нетравматичну дію на судини та стінку кишки за розділення інфільтратів і спайок, що в подальшому сприяє більш адекватному відновленню перистальтики у ранній та віддалений періоди після хірургічного лікування. У двох пацієнтів внаслідок странгуляції була необхідність у проведенні сегментарної резекції тонкої кишки обсягом 25 см, накладений анастомоз "кінець у кінець" дворядним швом. Висновки: використання методу дисекції інфільтрованих тканин і спайок струменевим гідроскальпелем надає змогу прецизійне відділення органних структур і паренхіматозних органів. При цьому вдається мінімізувати крововтрати, запобігти пошкодженням анатомічних структур і скоротити час операції.

Наведені дані літератури про етіологію, частоту виявлення інфільтратів та абсцесів черевної порожнини в дітей, їх діагностику та вибір методу лікування.

Мета роботи - покращення результату хірургічного лікування непрохідності кишечника внаслідок спайкового процесу у підлітків з використанням струменевого гідроскальпеля при розділенні злукового процесу. У хірургічних відділеннях Київської міської клінічної лікарні №1 з 2009 р. по 2016 р. знаходилось на лікуванні 16 підлітків віком 17 - 18 років. Хворих чоловічої статі було 9 (56,25 %), жіночої - 7 (43,75 %). При госпіталізації проводилось загальноклінічне обстеження крові та сечі, рентгенологічне та УЗ-дослідження органів черевної порожнини. Причинами розвитку спайкового процесу були: перенесені апендектомії в анамнезі, з яких в осіб чоловічої статі - 9 (56,25 %), жіночої - 5 (31,25 %), у двох (12,5 %) підлітків жіночої статі причинами першої операції були гінекологічні недуги. Термін госпіталізації: впродовж першої доби госпіталізовано 11 (68,75 %), на другу добу 3 (18,75 %), на третю добу 2 (12,5 %) хворих. При госпіталізації загальний стан розцінено як важкий у 12 (75,0 %) хворих, а вкрай важкий - у 4 (25,0 %), з ознаками органної недостатності - олігурія. Рентгенологічне дослідження показало, що рівні рідини мали всі (100 %) хворі. За даними УЗД у 14 (87,5 %) хворих встановлена відсутність перистальтики у всіх відділах кишечника, а у 2 (12,5 %) - маятникоподібні рухи у лівому підреберії. Вільна рідина встановлена в порожнині малого тазу у 13 (81,25 %) пацієнтів, а у 3 (18,75 %) по правому фланку. Проведені дослідження показали, що у 25 % пацієнтів була відсутня одна з чотирьох головних ознак непрохідності кишечника, що вказує на атиповість клінічної симптоматики перебігу захворювання. Усі хворі оперовані. Встановлені наступні спайки: множинні площинні у всіх 16 хворих, із яких на тлі площинних мали місце і шнуроподібні - у 8 (50,0 %) хворих, а панцерне тотальне покриття із заворотом встановлено у 4 (25,0) хворих. Використання з метою розділення спайок струменевого гідроскальпеля дозволило запобігти значній кількості недоліків стандартного розділення спайок. Ускладнень при розділенні спайок не було. Таким чином, метод хірургічного лікування з використанням для розділення спайкового процесу струменевого гідроскальпеля має щадну нетравматичну дію на судини та стінку кишки при розділенні спайок, що в подальшому сприяє більш адекватному відновленню перистальтики у ранній та віддалений періоди після хірургічного лікування. Під час операції, після розділення спайкового процесу струменевим гідроскальпелем, у двох пацієнтів внаслідок странгуляції виникла необхідність у проведенні сегментарної резекції тонкої кишки в обсязі 25 см, накладений анастомоз "кінець у кінець" дворядним швом. Висновки: використання методу дирекції спайок струменевим гідроскальпелем у хірургічному лікуванні спайкового процесу черевної порожнини та спайкової непрохідності дозволяє прецизійне відділення органних структур від спайок та паренхіматозних органів. При цьому вдається мінімізувати крововтрати, попередити пошкодження використання методу дирекції спайок струменевим гідроскальпелем у хірургічному лікуванні спайкового процесу черевної порожнини та спайкової непрохідності дозволяє прецизійне відділення органних структур від спайок та паренхіматозних органів. При цьому вдається мінімізувати крововтрати, попередити пошкодження анатомічних структур та скоротити час операції.

Гемангіоми - це доброякісні пухлини, що серед різних новоутворень у дітей становлять до 80 %. Втім у новонароджених становлять 0,3 - 2,6 %, а в дітей віком 1 рік - до 10 - 12 %. Мета роботи - покращити результати лікування внутрішньошкірних і поверхневих гемангіом у дітей за рахунок удосконалення міні-інвазивних хірургічних технологій. Обстежено 43 дитини віком від 1 до 12 років (жіночої статі - 29 (67,4 %)), яким проведено лікування. У 11 (25,6 %) хворих здійснено динамічне спостереження. У 32 (74,4 %) дітей проведено міні-інвазивне лікування. Установлено локалізацію гемангіом, а саме: волосиста частина голови - 4 (9,3 %), ніс - 5 (11,6 %), щока - 4 (9,3 %), тулуб - 8 (18,6 %), пояс - 5 (11,6 %), верхні кінцівки - 9 (21 %), нижні кінцівки - 8 (18,6 %). Інволютивні зміни гемангіом визначено у 2 дітей віком понад 10 місяців (18,1 %), в 11 місяців - у 3 (27,2 %), а після 12 - 13 місяців - у 5 (45,4 %) та більш активні зміни сталися з 14 - 16-го місяця. Міні-інвазивне лікування проведено в 32 дітей. У 26 хворих використано внутрішньошкірну монополярну діатермію (методика Рибальченко В. Ф., 1994) без пошкодження зовні гемангіом. Установлено, що в 16 (61,5 %) хворих була одна судина, яка живила ангіодисплазію, у 8 (30,7 %) пацієнтів - дві, а у 2 (7,8 %) - 4. Повторний сеанс внутрішньошкірної монополярної діатермії проведено в 6 (23 %) пацієнтів, у яких гемангіоми мали від 2 до 4 судин. У 6 хворих використано термоелектрокоагуляцію. Віддалені результати лікування оцінено як відмінні, рецидивів не було. Висновки: інволюцію гемангіом встановлено у 25,6 % хворих дітей за динамічного спостереження та щомісячного моніторингу параметрів останньої. Під час лікування внутрішньошкірних та поверхневих гемангіом у дітей доцільним є використання малоінвазивних хірургічних технологій: внутрішньошкірної монополярної діатермії та термоелектрокоагуляції, що була ефективною в 74,4 % хворих дітей.

Вперше в Україні уточнено та доповнено особливості клінічної симптоматики інфільтратів та абсцесів апендикулярного генезу у дітей залежно від виду, локалізації та терміну перебігу запального процесу, які вказують, що атипова клінічна симптоматика залежить від статі, віку та локалізації первинного осередку. На основі вивчення анамнестичних, клінічних, лабораторних та інструментальних методів обстеження вперше в умовах надання невідкладної допомоги дітям з інфільтратами й абсцесами черевної порожнини розроблено та впроваджено бальну оцінку стану хворого та черевної порожнини, яка дозволила науково обгрунтувати діагностично-лікувальну тактику. На основі наукового аналізу термометричних показників передньої черевної стінки з використанням дистанційної інфрачервоної термометрії при інфільтратах та абсцесах черевної порожнини у дітей розроблено діагностичну термометричну панель і визначено прогностичний аксилярно-абдомінальний коефіцієнт. Проведено науковий аналіз значущості верифікації симптомів хвороби та їх візуалізації, лабораторних методів в оцінці стану запального процесу, що надало можливість розробити комплекс діагностично-лікувальних алгоритмів.

Подано нормативну наукову термінологію, яка використовується при вивченні фундаментальних медичних дисциплін на початкових курсах навчання у вищих навчальних закладах. Зауважено, що словник укладено з метою удосконалення навчального процесу іноземних студентів, поглиблення їх знань з навчальних дисциплін. Акцентовано, що використання тримовного словника задовольнить навчальні потреби студентів україно-, франко-, англомовної форм навчання, забезпечить більш високий рівень розуміння наукової термінології, сприятиме формуванню професійної компетенції студентів-медиків. Словник укладено відповідно до обсягу та термінологічного наповнення навчальних дисциплін для студентів початкових курсів, з урахуванням специфіки різних спеціальностей ("Медицина", "Фармація, промислова фармація", "Стоматологія").

Висвітлено основні питання щодо накладання швів на різні тканини під час проведення операції. Розглянуто хірургічні інструменти та їх призначення, а також роз'єднання тканин при різних операціях. Вперше описано наукові розробки стосовно струменевого гідроскальпеля та його використання при розділенні різних тканин. Увагу приділено питаннню шовного матеріалу, голок та їх принциповому використанню при різних операціях. Представлено методи, методики накладання швів на різні органи і тканини. В сенсі роз'єднання тканин в повному обсязі представлені всі інструменти, які використовуються для розділення тканин, включаючи сучасні лазерні, плазмові скальпелі, електроножі та гідроструменеві скальпелі. При з'єднанні тканин більшість хірургів користуються накладанням швів і ниткових лігатур з фіксацією їх різними вузлами. Тим часом на сьогоднішній день в хірургії широко використовуються апаратні шви, а також високочастотне зварювання тканин. Репрезентовано власні напрацювання авторського колективу.