Проаналізовано результати лікування 381-го хворого з доброякісною гіперплазією передміхурової залози у поєднанні з раком сечового міхура. Пріоритетом в лікуванні цієї категорії хворих є лікування раку сечового міхура. Аналіз результатів лікування показує, що важкість патологічного процесу, яка зумовлена раком сечового міхура, прямо пропорційна важкості та складності необхідного хірургічного втручання. Не викликає сумнівів доцільність та переваги одномоментних втручань. Удосконалення техніки ендоскопічних операцій, зокрема трансуретральної резекції та її модифікації, дозволило значно покращити результати лікування цієї важкої поєднаної патології.

Проанализированы результаты лечения 381-го больного с доброкачественной гиперплазией предстательной железы в сочетании с раком мочевого пузыря. Приоритетом в лечении этой категории больных является лечение рака мочевого пузыря. Анализом результатов лечения показано, что сложность патологического процесса, которая обусловлена раком мочевого пузыря, прямо пропорциональна тяжести и сложности необходимого хирургического вмешательства. Не вызывает сомнений целесообразность и перевес одномоментных вмешательств. Усовершенствование техники эндоскопических операций, а именно трансуретральной резекции и её модификации, позволило значительно улучшить результаты лечения этой сложной сочетанной патологии.

Наиболее эффективным методом лечения доброкачественной гиперплазии предстательной железы остается трансуретральная резекция простаты (ТУРП). Профилактика "ТУР-синдрома" (1 124 пациента) предотвращает возникновение этого тяжелого осложнения у больных во время и после эндоскопического оперативного вмешательства.

Проведено аналіз ефективності різних методів діагностики раку передміхурової залози. Показана доцільність дослідження секрету передміхурової залози для діагностики раку. Запропоновано новий метод діагностики раку передміхурової залози, який полягає у визначенні концентрації поліамінів в її секреті та прилад для його здійснення. Розроблено діагностичний алгоритм виявлення раку передміхурової залози.

Оцінено ефективність лікування завужень пієлоуретерального сегмента (ПУС) за допомогою відкритих і малоінвазивних методів. В дослідження включено 25 пацієнтів з первинними та 21 з вторинними стриктурами ПУС, оперованими в відділенні урології та трансплантології Львівської обласної клінічної лікарні в 2005 - 2008 рр. Всього виконано 22 відкритих пієлопластик, 17 ендопієлотомій і 7 балонних дилатацій. В групі з первинними стриктурами 100 % позитивний результат, в групі з вторинними 85 % - позитивний, 10 % - задовільний, 5 % - незадовільний. У пацієнтів, яким виконано малоінвазивні операції, терміни госпіталізації, післяопераційний ліжко-день, тривалість операції, крововтрата, реабілітаційний період коротші, ніж у пацієнтів після відкритих операцій.

Проведено огляд даних літератури, а також наведено власні дані, що стосуються питання поширеності, діагностики та лікування таких передпухлинних захворювань простати, як простатична інтраепітеліальна неоплазія і атипова дрібноклітинна проліферація. Проведено аналіз клінічного значення цих захворювань як етапів канцерогенезу в аспекті вірогідності малігнізації. Особливу увагу приділено оптимізації діагностики з використанням методу імуногістохімії, що дозволяє стратифікувати групу пацієнтів з передпухлинними процесами простати, виділити підгрупу підвищеного ризику розвитку злоякісного процесу з можливістю більш активної тактики спостереження та лікування. На прикладі власних даних показано кореляційний зв'язок між рівнями експресії AMACR, p67 і Ki67 з одного боку і такими патоморфологічними змінами передміхурової залози, як доброякісна гіперплазія, простатична інтраепітеліальна неоплазія і аденокарцинома. Зроблено висновок про те, що оптимізація тактики ведення пацієнтів з передпухлинними захворюваннями простати тісно пов'язана з індивідуалізацією діагностичного та терапевтичного підходів.

Представлен обзор данных литературы, а также собственные данные, затрагивающие вопросы распространенности, диагностики и лечения таких предопухолевых заболеваний простаты, как простатическая интраэпителиальная неоплазия и атипическая мелкоацинарная пролиферация. Проведен анализ клинического значения этих заболеваний как этапов канцерогенеза в аспекте вероятности малигнизации. Особое внимание уделено оптимизации диагностики с использованием метода иммуногистохимии, что позволяет стратифицировать группу пациентов с предопухолевыми процессами простаты, выделить подгруппу повышенного риска развития злокачественного процесса с возможностью более активной тактики наблюдения и лечения. На примере собственных данных показана корреляционная связь между уровнями экспрессии AMACR, p67 и Ki67 с одной стороны и такими патоморфологическими изменениями предстательной железы, как доброкачественная гиперплазия, простатическая интраэпителиальная неоплазия и аденокарцинома. Сделан вывод о том, что оптимизация тактики ведения пациентов с предопухолевыми заболеваниями простаты тесно связана с индивидуализацией диагностического и терапевтического подходов.

Наведено порівняльну характеристику показників судинної мікроциркуляції у 49 пацієнтів, оперованих у 2008 - 2013 рр. з приводу стриктури пієлоуретерального сегмента (ПУС) на базі хірургічного центру Науково-практичного центру профілактичної і клінічної медицини та урологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні. Метод біомікроскопії і мікрофотографії кон'юнктиви очного яблука застосовано до операції, на 5-ту і 14-ту добу після неї з визначенням судинного, внутрішньосудинного, позасудинного і загального кон'юнктивального індексів. Встановлено, що після лапароскопічної пієлопластики (ЛПП) зміни в судинній і коагуляційній системах у пацієнтів у разі гідронефрозу менш виражені (це найбільш репрезентативно на 5-ту добу), що значно зменшує потенційну небезпеку внутрішньосудинного тромбоутворення.

Проведено оцінювання ефективності хірургічного лікування гідронефрозу, зумовленого стриктурою пієлоуретрального сегмента (ПУС). Методами відкритої та лапароскопічної пієлопластики, балонної дилатації, ендопієлотомії та лазерного розсічення прооперовано 180 пацієнтів зі стриктурами ПУС на базі урологічних відділень ДНУ "Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини" ДУС, м. Київ, та Львівської ОКЛ в 2008 - 2013 рр. При структурах розміром менше 0,5 см ендоскопічні операції: балонна дилатація, ендопієлотомія та лазерне розсічення є ефективними у 96,4 % випадків. Під час оцінювання частоти ускладнень, термінів часткової та повної реабілітації кращий результат спостерігали в групах пацієнтів, оперованих ендоскопічними методами. Лапароскопічна пієлопластика була ефективною в 97,8 %, а відкрита - в 98,2 % випадків. Таким чином, методика лапароскопічної пієлопластики є доброю альтернативою класичній операції.

Вивчено морфологічні зміни резектованої тканини вапоризованої простати, глибину зони коагуляції після проведення вапоризації гіперплазованої тканини простати. Послідовне використання вапоризації лазером "Dornier Medilas D UroBeam 940нм" з потужністю 175 - 250 Вт і трансуретральної резекції передміхурової залози забезпечує зменшення зони коагуляційного некрозу, а також коагуляційний некроз вмісту судин у ділянках з незміненою стромою, що запобігає кровотечі і, таким чином, дозволяє проводити оперативне втручання за об'єму передміхурової залози більше 80-ти мл.

Изучены морфологические изменения резецированной ткани вапоризированной простаты, глубина зоны коагуляции после проведения вапоризации гиперплазированной ткани простаты. Последовательное использование вапоризации лазером "Dornier Medilas D UroBeam 940нм" при мощности 175 - 250 Вт и трансуретральной резекции предстательной железы обеспечивает уменьшение зоны коагуляционного некроза, а также коагуляционный некроз содержимого сосудов в участках с неизмененной стромой, что предотвращает кровотечения и, таким образом, позволяет проводить оперативное вмешательство при объеме предстательной железы более 80 мл.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.504.3-58

Рубрики:

Сечокам'яна хвороба (нефролітіаз)

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розроблено та впроваджено в клінічну практику алгоритм вибору оптимального методу лікування гідронефрозу, зумовленого стриктурою пієлоуретрального сегмента (ПУС), шляхом відкритої (ВПП) та лапароскопічної пієлопластики (ЛПП), балонної дилатації, ендопієлотомії та лазерного розсічення. У дослідження ввійшли 180 пацієнтів з гідронефрозом I - IV ступеня, спричиненим стриктурою ПУС, котрі перебували на лікуванні в урологічних відділеннях ДНУ "Науково-практичного центру профілактичної та клінічної медицини" ДУС (м. Київ) та Львівської ОКЛ в 2008 - 2013 рр. До пацієнтів застосовано прогностичні критерії, згідно з якими їх було розподілено на 6 клінічних груп і використано оптимальну для кожної хірургічну методику: 1-а група - 55 пацієнтів (34 %), яким виконано ВПП, 2-а група - 46 хворих (29 %), у яких стриктура коригована шляхом ЛПП, 3-я група - 26 пацієнтів (16 %), яким виконано ендопієлотомію холодним ножем, 4-а група - 17 пацієнтів (11 %), котрим проведено балонну дилатацію, 5-а група - 13 пацієнтів (8 %), яким виконано лазерне розсічення стриктури ПУС, і 6-а група - 4 пацієнта (2 %), котрим було проведено нефректомію. Ефективність ВПП становила 98,2 %, ЛПП - 97,8 % і ендоскопічні операції - 96,4 %. Ураховуючи критерії алгоритму, відмінний результат відзначали у 89,8 % (141 пацієнт), задовільний - у 7,6 % (12 пацієнтів) і у 2,6 % (4 пацієнти) - результат незадовільний. Висока ефективність (97,4 %) розробленого алгоритму, простота і доступність у застосуванні надає змогу широко використовувати його в клінічній практиці.

Мета дослідження - уточнення клініко-лабораторної ефективності препарату фурамаг та вивчення особливостей його дії у прооперованих урологічних хворих. Проаналізовано досвід застосування препарату фурамаг у післяопераційному лікуванні 135-ти чоловіків із малоінвазивними втручаннями на передміхуровій залозі (трансуретральна резекція, лазерна абляція), нирках (черезшкірні та мінічерезшкірні нефролітотрипсії), з дренуванням верхніх сечових шляхів катетерами-стентами та дренуванням сечового міхура, не пов'язаних із втручаннями на передміхуровій залозі. Фурамаг було використано у дозах 50 та 100 мг тричі на добу як монотерапію або у поєднанні з антибіотиком. Ефективність лікування оцінювали за наявністю клінічних симптомів та за результатами лабораторних аналізів сечі. Встановлено високу клінічну ефективність (95 %) лікування препаратом фурамаг. Підтверджену лабораторними даними елімінацію мікроорганізмів було досягнуто у 92,2 % випадків. Заключения: препарат фурамаг рекомендовано до клінічного використання у післяопераційний період у разі малоінвазивних урологічних втручань.

Розглянуто особливості клінічної анатомії та фізіології органів сечової та чоловічої статевої систем. Подано інформацію про симптоми урологічних захворювань, розлади сечовипускання, кількісні та якісні зміни сечі, патологічні зміни сперми та виділення із сечівника. Охарактеризовано методи дослідження урологічних хворих. Увагу приділено аномаліям розвитку нирок, сечоводів, сечового міхура, сечівника, статевого члена, органів калитки.