Розкрито проблеми концептуального осмислення сутності процесу конвергенції вокальних шкіл як феномену музичної культури на прикладі діяльності українських співаків на сцені Большого театру в Москві у другій половині XX ст. З урахуванням історичних реалій і мистецької ситуації здійснено періодизацію конвергенції української вокальної школи у Большому театрі. В результаті проведеного дослідження та на основі матеріалів інтерв’ю з Б. Руденко, П. Скусніченком, Г. Чорнобою, Л. Божко, Л. Шемчук, колегами, друзями та рідними артистів вирізнено типи конвергенції вокальних шкіл у процесі творення нового культурного поля: на засадах інтеграції "рідного" та "конвергованого" вокальних модусів, "конвергованого" вокального модусу у "рідний" мистецький простір і "рідного" вокального модусу та національної культури у "конвергований" простір.

Розглянуто явище "культурного донорства" українців у російському музичному просторі XVIII - XX ст. у сфері вокального мистецтва. Охарактеризовано витоки вказаного процесу та його розповсюдження. Крізь призму "донорства" проаналізовано діяльність українських співаків у Большому театрі в Москві.

Розглянуто творчу постать видатної української оперної співачки, професора і завідувачки кафедри сольного співу Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка Людмили Божко. Здійснено своєрідний портрет мисткині крізь призму діалогу вокальних культур, грунтуючись на інформаційних матеріалах, отриманих з аналітичних, аудіо- та відео-джерел, а також із особистого інтервію зі співачкою. Охарактеризовано взаємодію вокальних шкіл України, Большого театру та нових тенденцій розвитку вокального мистецтва і педагогіки у творчій біографії Л. Божко. Зроблено висновок, що, беручи участь у процесі конвергенції різних національних шкіл оперного виконавства, співачка сприяла увиразненню нових яскравих ознак високого мистецтва академічного вокалу в Україні.