У 45 дітей молодшого шкільного віку з дезадаптаційним синдромом проведено корекцію вегетативного гомеостазу за допомогою полівітамінного комплексу "Юнівіт". Позитивна динаміка в регресії проявів дезадаптаційного синдрому у обстежених дітей внаслідок застосування препарату "Юнівіт" дозволяє розглядати його як полівітамінний комплекс з адаптогенними властивостями.

У 74 дітей молодшого шкільного віку з нейроциркуляторною дистонією вивчено особливості перебігу вегетативних дисфункцій, стан церебральної геодинаміки та вегетативного гомеостазу. Проведено корекцію виявлених порушень.

Наведено аналіз основних ланок патогенезу, особливостей клінічного перебігу та раціональної, науково обгрунтованої медикаментозної корекції великого спектра порушень фізіологічного стану у жінок як на етапі прегравідарної підготовки, так і під час вагітності, пологів і лактації, викликаних дефіцитом магнію в організмі. З позицій доказової медицини доведено важливу роль даного мікроелемента у формуванні сприятливого психосоматичного фону у майбутніх матерів і попередженні виникнення серйозних перинатальних ускладнень.

Наведено огляд сучасних даних щодо феномену "професійного вигорання". Висвітлено фактори формування, прояви та профілактичні заходи, що запобігають цьому феномену. Обговорюючи професійний аспект факторів синдрому емоційного вигорання лікарів, зауважено, що лікар перебуває в одній ситуації з пацієнтом - у кризовій. Через це можна припустити, що лікар опосередковано піддається вторинному психологічному травмуванню. Емоційне вигорання - це процес, у якому лікар сам бере активну участь і в разі виявлення ознак професійного вигорання на початку процесу у нього з'являється можливість внести зміни у свої стосунки та своє життя. Профілактичні заходи, що упереджують професійне емоційне вигорання, передбачають особистісно-орієнтовані підходи, спрямовані на покращання здатності особистості протидіяти стресу через зміну своєї поведінки, стосунків. Зокрема, це постійна внутрішня робота над собою, переосмислення поведінки, рефлексія емоційних станів, активний відпочинок, опанування методів саморегуляції. Також важливі заходи, спрямовані на зміну робочого оточення: просвітницька робота щодо суті та наслідків професійної деформації, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, проведення групових тренінгів, реалізація антистресових програм, участь у супервізійних та балінтовських групах. Концепція поведінкових профілактичних заходів фокусується на первинній профілактиці. Нею передбачено такі заходи: засвоєння навичок боротьби зі стресом; навчання технікам релаксації (прогресивна м'язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, медитація); вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння сказати "ні". Зазначено, що проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, а за необхідності - й на боротьбу з проявами синдрому професійного вигорання, може бути корисним не лише для підвищення ефективності професійної діяльності медичних працівників, а й для гармонізації їх особистості та, як наслідок, забезпечення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медичних закладах.

Здійснено огляд сучасних даних щодо поширеності, причин виникнення, особливостей клінічної картини та лікування післяпологової депресії. Обгрунтовано важливість своєчасної діагностики та адекватної терапії післяпологової депресії як запоруки уникнення рецидивів та ускладнень. Наголошено, що лікування післяпологової депресії є профілактикою соціально небезпечних вчинків породіль і одночасно запобігає порушенням емоційного розвитку дитини.

Розглянуто проблему вивчення психічного стану пацієнток, які страждають на неплідність. За результатами аналізу сучасних досліджень у цій сфері охарактеризовано основні психологічні фактори порушення репродуктивної функції та типи жінок, які страждають на неплідність. Зроблено висновок про те, що існує взаємозв'язок між характером конфлікту у материнській сфері та формою соматизації цього конфлікту. Наголошено на необхідності проведення психотерапевтичної корекції, під час якої розв'язується низка завдань: вивчення особистості, виявлення суті проблеми (збір інформації), визначення наявності ресурсів у пацієнта для розв'язання проблем, формулювання мети, створення алгоритму досягнення мети та навчання методик, спрямованих на зняття напруження, тривоги, дратівливості.

Наведено літературні дані щодо основних форм психічних непсихотичних розладів у предменструальному періоді (предменструальний синдром, предменструальний дисфоричний розлад тощо). Проаналізовано поширеність, критерії діагностики, наявні на сьогодні підходи до терапії.

Розглянуто проблему психоемоційних розладів у жінок у клімактеричному періоді. Визначено фактори, що можуть впливати на час розвитку і перебіг клімактеричних фаз та сприяти розвитку психоемоційних порушень у жінок у клімактеричному періоді. Представлено основні концепції щодо визначення патологічності клімактеричного періоду. Подано поділ психоемоційних розладів у жінок у клімактеричному періоді за групами.

Розглянуто проблему психоемоційних порушень у жінок у перименопаузі. Визначено чинники, які можуть впливати на час розвитку й перебіг перименопаузи та сприяти розвитку психоемоційних порушень. Наголошено, що для покращання стану жінок у цьому періоді необхідно застосовувати комплексний підхід у лікуванні з урахуванням сукупності чинників, що призводять до психоемоційних порушень.

Розглянуто основні причини звичного невиношування вагітності та психічні розлади, пов'язані з цим станом. Акцентовано увагу на тому, що психотерапія жінок зі звичним невиношуванням повинна мати, насамперед, підтримувальний характер з урахуванням сенситивних особливостей жінки та можливих травматичних симптомів, які можуть ускладнювати цей процес.

Проведено дослідження ефективності та безпечності препарату адаптол для лікування вегетативної дисфункції у 30 дітей і підлітків віком 12 - 16 років. Адаптол призначали пацієнтам як монотерапію протягом чотирьох тижнів. Клінічну оцінку стану хворих проводили за щоденного огляду, включаючи оцінку неврологічного статусу та стану вегетативної нервової системи. Показано, що адаптол має виражений тимолептичний, вегетостабілізувальний і ноотропннй ефекти, покращує показники вегетативного гомеостазу. Це надає підстави рекомендувати адаптол для монотерапії за розладів вегетативних функцій у дітей і підлітків.

Описано вплив грудного вигодовування на емоційний зв'язок дитини з матір'ю. Зазначено, що емоційні відносини, які формуються під час вагітності, після народження дитини підкріплюються зоровим, тактильним контактом, запахами тощо. Зроблено припущення, що грудне вигодовування має далекосяжний вплив на когнітивні функції, поведінку й психічний стан як дитини, так і матері.

Мета роботи - вивчення показників артеріального тиску (АТ) у дітей молодшого шкільного віку з проявами вегетативної дисфункції та порушенням ліпідного обміну й ендотеліальної функції. Під спостереженням знаходилось 128 дітей віком від 6 до 10 років із синдромом вегетативної дисфункції (СВД), яким було проведено клініко-лабораторне та інструментальне обстеження. На підставі проведеної оцінки добового ФЕ була відібрана група дітей (19,5 % від усіх обстежених), у яких показники середнього систолічного і діастолічного АТ (САТ і ДАТ) знаходились на верхній межі норми (90 - 95 перцентиль, так званий "нормальний високий тиск"), їм було проведено більш поглиблене дослідження: оцінка функції ендотелію, ліпідного спектра крові та стану окиснювального гомеостазу. Для корекції виявлених порушень призначали комплекс препаратів: "кратал для дітей", "квертин" і "смарт омега для дітей" у вікових дозах. Курс лікування становив 2 місяці. Оцінка ефективності проводилась до і наприкінці лікування. У дітей з "нормально високим" АТ виявлено порушення вегетативного гомеостазу у вигляді вихідної ваготонії (80,6 % дітей) і вегетативної реактивності у вигляді гіперсимпатикотонїї (46,5 %) і симпатикотонії (38,9 %). За добового моніторування АТ виявлено його підвищення до "нормально високих" цифр, спостерігалася підвищена варіабельність АТ. У дітей виявлено різні типи ендотеліальної дисфункції з переважанням парадоксального типу (42,6 % дітей), за якого визначалось підвищення рівня ендотеліну-1 в крові, що має ангіоспазматичну дію. Виявлено порушення у системі перекисного окиснення ліпідів у бік її активації, порушення ліпідного обміну у вигляді різних дисліпідемій у 87,5 % дітей. Використання комплексу препаратів надало можливість значно знизити клінічні прояви, нормалізувати АТ (88,5 % дітей), вегетативний гомеостаз (77,0 %), ендотеліальну функцію (74,1 %), ліпідний обмін (85,4 %). Усі препарати добре переносяться, не мають токсичного впливу і не викликають алергічної реакції, є досить ефективними і безпечними в лікуванні дітей з проявами СВД і показниками "нормально високого" АТ.

Висвітлено взаємозв'язок між розвитком синдрому хронічного тазового болю та особистісними особливостями, а також психічними розладами невротичного регістру. Наголошено на необхідності оцінювання психосоціальних чинників з урахуванням як психологічних проблем, так і супутніх синдрому хронічного тазового болю психічних розладів, що допоможе краще зрозуміти механізми розвитку цієї патології та оптимізувати дієві підходи до її терапії.

З позицій психологічного здоров'я розглянуто категорію жінок середнього віку. Наведено соціальні, економічні, робочі, міжособистісні чинники, які впливають на їх стан. Підкреслено роль соціуму, громадських інститутів у формуванні дискримінаційних тенденцій, що спричиняють психологічні труднощі в зазначеного контингенту.

Наведено огляд сучасних даних щодо причин виникнення, особливостей клінічної картини та поширення психічних розладів пацієнтів у практиці сімейного лікаря. Зазначено, що рання діагностика й своєчасне лікування психічних розладів сприяє кращому відновленню працездатності й психічній адаптації. Як найкращий варіант пропонується налагодження відвідування психіатром терапевтичного закладу та спільна консультація з лікарем соматичного профілю.

Серед захворювань серцево-судинної системи, яке часто зустрічається, є порушення ритму серця. Оцінка частоти серцевих скорочень (ЧСС) є одним з обов'язкових методів педіатричного дослідження, її відхилення від вікової норми може свідчити про зміни стану здоров'я дитини та бути одним із перших проявів хвороби. Порушення ритму серця супроводжує різні захворювання, зокрема: вроджені вади серця, кардіоміопатії, ревматичні та інфекційні хвороби, отруєння, вегетативні кризи, ендокринні захворювання, захворювання нервової системи тощо. У дитячій практиці не завжди вдається визначити причину порушення ритму серця, а також класифікувати наявність органічних або функціональних порушень, не провівши морфологічні дослідження. Мета роботи - вивчити особливості серцевого ритму та стану вегетативної нервової систем (ВНС) у дітей молодшого шкільного віку з синусовою брадикардією. Матеріали та методи. Обстежено 210 дітей молодшого шкільного віку з синусовою брадикардією. Усім дітям проведено: клінічне обстеження, електрокардіографію (ЕКГ) у стані спокою та після фізичного навантаження, добове моніторування ЕКГ і ЧСС, ехокардіографію, кардіоінтервалографію зі спектральним аналізом серцевого ритму. Оцінка стану серцево-судинної системи в дітей з брадикардією виявила особливості: відсутність скарг - у 80,0 % дітей, помірну брадикардію - у 68,0 % дітей віком 6 - 7 років та в 55,0 % дітей віком 8 - 10 років, значну брадикардію - у 32,0 % і 45,0 % дітей відповідного віку. Після проведення проби з фізичним навантаженням у 71,0 % дітей зберігалася брадикардія, що характерно для дітей віком 9 - 10 років, у 29,0 % дітей спостерігалося прискорення ЧСС понад вікової норми. При Холтерівському моніторуванні реєструвалися порушення ритму серця: міграція водія синусового ритму, ектопічний ритм, синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада 2-го ступеня, екстрасистолія передсердна, шлуночкова. Відмічалася різна тривалість синоатріальних пауз: у діапазоні від 1300 - 1400 мс у більшості дітей (78,0 %) до 1700 - 1800 мс у 1,8 % дітей. Дані спектрального аналізу синусового ритму показали переважання тонусу парасимпатичної нервової системи у 84,0 % дітей, асимпатикотонічну (40,5 %) та нормальну (44,9 %) вегетативну реактивність. Висновки: обстеження дітей молодшого шкільного віку виявило синусову брадикардію та брадиаритмію у 80,7 % дітей. Брадиаритмія характерна для дітей віком 6 - 7 років, брадикардія - для дітей віком 9 - 10 років. Спектральний аналіз ВНС показав дисбаланс регуляції синусового ритму: переважання парасимпатичної ланки незалежно від вихідного стану ВНС та порушення адаптаційно-пристосувальних механізмів. За даними Холтерівського моніторування, тривалість пауз понад норму для цього віку (>> 1300 мс) свідчить про дисфункцію синусового вузла та потребує пильнішого спостереження у зв'язку з ризиком розвитку синдрому слабкості синусового вузла та інших загрозливих станів у подальшому. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи.