Вперше розроблено та клінічно апробовано нову методику вивчення видів деформацій стопи та розподілу її тиску у хворих з невропатичною формою синдрому стопи діабетика шляхом застосування комп'ютерної подоскопії нової конструкції. На підставі розробленого методу комплексно досліджено всі імовірні можливості впливу різних видів деформації стопи та ділянок підвищеного тиску на перебіг невропатичних виразок. На основі одержаних даних науково обгрунтовано новий диференційований підхід щодо проведення подокорекції та іммобілізації в лікуванні невропатичних виразок. Уточнено та детально проаналізовано чинники виникнення рецидивів невропатичних виразок й обгрунтовано патогенетичні методи їх профілактики.

Подано результати комплексного лікування хворих на цукровий діабет з невропатичними виразками стопи з застосуванням диспергованого волокнистого вуглецевого сорбенту та розвантажень ділянок підвищеного тиску. Загоєння виразки спостережено в 75,5 % випадках, у 20,4 % зафіксовано рецидиви виразки, в 4,2 % виконано оперативні втручання.

Мета роботи - провести оцінку результатів хірургічного лікування хворих на вторинний і третинний гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю, які одержують нирковозамісну терапію (гемодіаліз та перитонеальний діаліз) та мешкають у Вінницькій області. На базі Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру за період 2012 - 2017 рр. виконано оперативні втручання 36 пацієнтам, які перебували на гемодіалізі та перитонеальному діалізі. Тривалість нирковозамісної терапії (стаж діалізу) становила від 1,7 до 18 років. У 12 хворих було виконано субтотальну паратиреоїдектомію, у 24 - тотальну паратиреоїдектомію з автотрансплантацією частки прищитоподібної залози (ПЩЗ) у м'язи плеча. Показання до оперативного втручання визначала мультидисциплінарна команда у складі нефролога, хірурга та анестезіолога, а саме: значне підвищення рівня паратгормону, посилення свербіння шкіри, збільшення інтенсивності болю у суглобах, виразна слабкість м'язів, прогресування гіперкальціємії. Протипоказанням до операції була наявність серцево-судинної недостатності та некоригованої артеріальної гіпертензії. Пацієнти з анемією тяжкого ступеня потребували передопераційної підготовки тривалістю у середньому 3 - 4 тиж, у всіх випадках застосовували препарати заліза та еритропоетин. Трьом хворим було виконано повторне оперативне втручання за показаннями (підвищення рівня паратгормону). Термін між першою та повторною операціями становив у середньому від 8 міс до 4 років. У період до призначення діалізу був прооперований один пацієнт. У 4 хворих під час операції на ПЩЗ одночасно виконано: у 2 - гемітиреоїдектомію, ще у 2 - тиреоїдектомію. Двом пацієнтам на підставі даних гістологічного дослідження встановлено діагноз високодиференційованого раку щитоподібної залози. Показаннями до повторних оперативних втручань був рецидив захворювання після первинної субтотальної паратиреїодектомії зі збереженням 1/3 або 1/4 залози. В одному випадку причиною рецидиву була одна невиявлена ПЩЗ, яка розташовувалась за грудиною. Рутинно сканування з технецієм-МІБІ на етапі планування первинної операції не застосовували. Під час підготовки до операції з приводу рецидиву захворювання сканування виконано у всіх випадках. Основним методом візуалізації ПЩЗ у передопераційний період було ультразвукове дослідження шиї. У 10 випадках як додатковий метод візуалізації ПЩЗ використовували спіральну комп'ютерну томографію з високою роздільною здатністю без контрастування. Після операції летальних випадків не було. Висновки: хірургічне лікування хворих на гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю вимагає тісної співпраці мультидисциплінарної команди у складі нефролога, хірурга та анестезіолога. Питання щодо визначення обсягу оперативного втручання з приводу третинного та вторинного гіперпаратиреозу (паратиреоїдектомія з трансплантацією частки ПЩЗ у м'язи плеча у першому випадку чи субтотальна паратиреоїдектомія з формуваннями кукси 3 - 4 мм в об'ємі з максимальним збереженням кровопостачання тканини ПЩЗ у другому випадку) потребує подальшого вивчення. Для оцінки результатів хірургічного лікування цієї категорії пацієнтів необхідно проводити більш тривале спостереження у післяопераційний період.

Мета роботи - провести оцінку результатів хірургічного лікування хворих на вторинний і третинний гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю, які одержують нирковозамісну терапію (гемодіаліз та перитонеальний діаліз) та мешкають у Вінницькій області. На базі Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру за період 2012 - 2017 рр. виконано оперативні втручання 36 пацієнтам, які перебували на гемодіалізі та перитонеальному діалізі. Тривалість нирковозамісної терапії (стаж діалізу) становила від 1,7 до 18 років. У 12 хворих було виконано субтотальну паратиреоїдектомію, у 24 - тотальну паратиреоїдектомію з автотрансплантацією частки прищитоподібної залози (ПЩЗ) у м'язи плеча. Показання до оперативного втручання визначала мультидисциплінарна команда у складі нефролога, хірурга та анестезіолога, а саме: значне підвищення рівня паратгормону, посилення свербіння шкіри, збільшення інтенсивності болю у суглобах, виразна слабкість м'язів, прогресування гіперкальціємії. Протипоказанням до операції була наявність серцево-судинної недостатності та некоригованої артеріальної гіпертензії. Пацієнти з анемією тяжкого ступеня потребували передопераційної підготовки тривалістю у середньому 3 - 4 тиж, у всіх випадках застосовували препарати заліза та еритропоетин. Трьом хворим було виконано повторне оперативне втручання за показаннями (підвищення рівня паратгормону). Термін між першою та повторною операціями становив у середньому від 8 міс до 4 років. У період до призначення діалізу був прооперований один пацієнт. У 4 хворих під час операції на ПЩЗ одночасно виконано: у 2 - гемітиреоїдектомію, ще у 2 - тиреоїдектомію. Двом пацієнтам на підставі даних гістологічного дослідження встановлено діагноз високодиференційованого раку щитоподібної залози. Показаннями до повторних оперативних втручань був рецидив захворювання після первинної субтотальної паратиреїодектомії зі збереженням 1/3 або 1/4 залози. В одному випадку причиною рецидиву була одна невиявлена ПЩЗ, яка розташовувалась за грудиною. Рутинно сканування з технецієм-МІБІ на етапі планування первинної операції не застосовували. Під час підготовки до операції з приводу рецидиву захворювання сканування виконано у всіх випадках. Основним методом візуалізації ПЩЗ у передопераційний період було ультразвукове дослідження шиї. У 10 випадках як додатковий метод візуалізації ПЩЗ використовували спіральну комп'ютерну томографію з високою роздільною здатністю без контрастування. Після операції летальних випадків не було. Висновки: хірургічне лікування хворих на гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю вимагає тісної співпраці мультидисциплінарної команди у складі нефролога, хірурга та анестезіолога. Питання щодо визначення обсягу оперативного втручання з приводу третинного та вторинного гіперпаратиреозу (паратиреоїдектомія з трансплантацією частки ПЩЗ у м'язи плеча у першому випадку чи субтотальна паратиреоїдектомія з формуваннями кукси 3 - 4 мм в об'ємі з максимальним збереженням кровопостачання тканини ПЩЗ у другому випадку) потребує подальшого вивчення. Для оцінки результатів хірургічного лікування цієї категорії пацієнтів необхідно проводити більш тривале спостереження у післяопераційний період.