Досліджено вокальну та громадсько-культурну діяльність музиканта, оперного та концертно-камерного співака, педагога М. О. Менцинського (1875 - 1935 рр.). Вперше залучено до наукового обігу нові документально-історичні матеріали, які сприяють поглибленню знання про його життя та творчість. Висвітлено різноманітні аспекти процесу творчого становлення митця як співака та громадсько-культурного діяча. З'ясовано впливи зарубіжних вокальних шкіл на формування української вокальної школи. Розкрито зміст та охарактеризовано творчий доробок співака. Доведено, що постать М. О. Менцинського посідає особливо неповторне місце в українській та європейській музичній культурі.

Прогресивне постаріння населення супроводжується віковими змінами організму, перш за все з боку ЦНС, що зумовлює зниження когнітивного функціонування людини і суспільства в цілому. Виникнення когнітивного дефіциту призводить до зниження здатності людини до мислення, навчання, активного сприйняття інформації, прийняття рішень, погіршення інших психофізіологічних функцій. Мета дослідження - оцінити стан когнітивних функцій в осіб похилого віку, динаміку їх змін залежно від вікового етапу життя, а також під впливом програми занять і спеціально розроблених тренувань, спрямованих на активізацію розумової і фізичної діяльності. У дослідженні взяли участь 165 слухачів університету у віці 55 - 85 років. Виділено 2 групи обстежених. Першу з них у кількості 100 осіб ми розподілили на 3 підгрупи з метою виявлення поетапних вікових змін когнітивних функцій і залежно від цього визначення необхідності проведення профілактичних або коригуючих заходів: 1 підгрупа - 55 - 65 років, 2 підгрупа - 66 - 75 років і 3 підгрупа - 76 років і старше. Дослідження когнітивних функцій у них визначали під час вступу до університету. Другу групу склали 65 осіб, у яких показники когнітивних функцій визначалися в динаміці: при вступі до університету і по завершенню навчання. Для оцінки рівня когнітивних функцій використовували формалізовану скринінгову методику - Монреальську шкалу. Встановлено динаміку складових когнітивних функцій залежно від віку надає можливість диференційовано підійти до вибору профілактичних або коригуючих заходів, спрямованих на активізацію пізнавальних функцій, з акцентом на ті з них у кожній віковій групі, які змінені більшою мірою. Показана ефективність запропонованої структури занять в університеті для літніх людей.

Звернено увагу на важливий компонент лікувального процесу, якому треба приділяти особливу увагу при підготовці молодого лікаря - комунікацію між лікарем та хворим і його родичами; вказуються особливості сучасного хворого; наведено дані щодо функцій, типів, систем і моделей спілкування; розглянуто особливості спілкування з "тяжкими" пацієнтами, а також причини конфліктних ситуацій та деякі способи їх усунення. Відмітні риси сучасного хворого: схильність до контролю за станом власного здоров'я при одночасному безвідповідальному ставленні до нього; при виявленні захворювання шукає в себе найгірше; погіршення морального обличчя на тлі падіння моралі суспільства, що відбивається на культурі поведінки хворого, робить його більш агресивним; сучасний хворий більш поблажливий до себе при надзвичайно вимогливому ставленні до лікаря. Виділено декілька взаємопов'язаних функцій спілкування: інформаційну, інтерактивну, перцептивну, емотивну (афективно-комунікативну). Розрізняють рівні спілкування: соціально-рольовий (ритуальний); діловий; інтимно-особистісний. Виділяють три типи спілкування: імперативне; маніпулятивне; діалогічне (засноване на рівноправності партнерів). У процесі спілкування лікаря з хворими залежно від обставин може бути використано дві системи спілкування: вербальна і невербальна. У взаємовідносинах "лікар-пацієнт" Р. Вітч виділяє 4 моделі: патерналістську, технократичну, колегіальну і контрактну. Кожному хворому потрібен індивідуальний підхід, індивідуальні форми спілкування та заходи лікарського психотерапевтичного впливу, особливо в спілкуванні лікаря з так званими тяжкими хворими, а також при ризику розвитку конфліктних ситуацій. Причини конфліктних ситуацій: недостатньо уважне ставлення до хворого; характерологічні особливості лікаря і хворого; витік недостовірної інформації про стан здоров'я хворого з боку молодшого й середнього медичного персоналу; відсутність інформаційної згоди хворого на лікування; відсутність узгодженості дій лікарів різних спеціальностей; дефекти ведення медичної документації; професійна некомпетентність.

Проанализированы причины возникновения конфликтных ситуаций в медицине и пути их решения. В настоящее время наблюдается высокая распространенность нервно-психических расстройств у больных с соматической патологией, что приводит к развитию психологической дезадаптации и повышает риск возникновения конфликтных ситуаций. Характерные черты современного общества, такие как постоянное напряжение, стрессы, перегрузки, дефицит времени, переинформированность, наряду со сложившимися неблагоприятными социально-экономическими факторами, выраженность которых в нашей стране с каждым годом увеличивается, сопровождаются ростом невротизации и психопатизации населения, что в комплексе делает общество более агрессивным и усложняет взаимодействие медицинских работников с пациентами, что обусловливает увеличение частоты развития конфликтных ситуаций. В случаях их возникновения прежде всего важна психологическая готовность врача управлять конфликтом. Навыки коммуникативного взаимодействия с больным углубляют профессиональную гибкость. При возникновении конфликтных ситуаций одной из самых распространенных методик диагностики поведения личности в этих ситуациях является двухмерная модель регулирования конфликтов Томаса - Килманна, которая включает показатели внимания к интересам партнера и своим собственным. Наиболее эффективными способами выхода из конфликтов являются сотрудничество и компромисс. Значимым моментом в возникновении конфликтов "врач - больной" является усиливающаяся неудовлетворенность общества качеством медицинской помощи. Развитие гражданского общества и рост гражданской грамотности населения привели к нарастающей активности больных в сфере защиты своих прав. Поэтому актуально предупреждение конфликтов, а в случаях их возникновения - конструктивное разрешение. Основным направлением предупреждения конфликта является повышение правовой культуры с разработкой активных моделей поведения врача в соответствии с существующими в настоящее время социально-экономическими условиями и правовыми гражданскими актами. Таким образом, наиболее эффективным методом предупреждения конфликта является недопущение его возникновения.

Звернено увагу на важливий компонент лікувального процесу, якому треба приділяти особливу увагу при підготовці молодого лікаря - комунікацію між лікарем та хворим і його родичами; вказуються особливості сучасного хворого; наведено дані щодо функцій, типів, систем і моделей спілкування; розглянуто особливості спілкування з "тяжкими" пацієнтами, а також причини конфліктних ситуацій та деякі способи їх усунення. Відмітні риси сучасного хворого: схильність до контролю за станом власного здоров'я при одночасному безвідповідальному ставленні до нього; при виявленні захворювання шукає в себе найгірше; погіршення морального обличчя на тлі падіння моралі суспільства, що відбивається на культурі поведінки хворого, робить його більш агресивним; сучасний хворий більш поблажливий до себе при надзвичайно вимогливому ставленні до лікаря. Виділено декілька взаємопов'язаних функцій спілкування: інформаційну, інтерактивну, перцептивну, емотивну (афективно-комунікативну). Розрізняють рівні спілкування: соціально-рольовий (ритуальний); діловий; інтимно-особистісний. Виділяють три типи спілкування: імперативне; маніпулятивне; діалогічне (засноване на рівноправності партнерів). У процесі спілкування лікаря з хворими залежно від обставин може бути використано дві системи спілкування: вербальна і невербальна. У взаємовідносинах "лікар-пацієнт" Р. Вітч виділяє 4 моделі: патерналістську, технократичну, колегіальну і контрактну. Кожному хворому потрібен індивідуальний підхід, індивідуальні форми спілкування та заходи лікарського психотерапевтичного впливу, особливо в спілкуванні лікаря з так званими тяжкими хворими, а також при ризику розвитку конфліктних ситуацій. Причини конфліктних ситуацій: недостатньо уважне ставлення до хворого; характерологічні особливості лікаря і хворого; витік недостовірної інформації про стан здоров'я хворого з боку молодшого й середнього медичного персоналу; відсутність інформаційної згоди хворого на лікування; відсутність узгодженості дій лікарів різних спеціальностей; дефекти ведення медичної документації; професійна некомпетентність.

Проанализированы причины возникновения конфликтных ситуаций в медицине и пути их решения. В настоящее время наблюдается высокая распространенность нервно-психических расстройств у больных с соматической патологией, что приводит к развитию психологической дезадаптации и повышает риск возникновения конфликтных ситуаций. Характерные черты современного общества, такие как постоянное напряжение, стрессы, перегрузки, дефицит времени, переинформированность, наряду со сложившимися неблагоприятными социально-экономическими факторами, выраженность которых в нашей стране с каждым годом увеличивается, сопровождаются ростом невротизации и психопатизации населения, что в комплексе делает общество более агрессивным и усложняет взаимодействие медицинских работников с пациентами, что обусловливает увеличение частоты развития конфликтных ситуаций. В случаях их возникновения прежде всего важна психологическая готовность врача управлять конфликтом. Навыки коммуникативного взаимодействия с больным углубляют профессиональную гибкость. При возникновении конфликтных ситуаций одной из самых распространенных методик диагностики поведения личности в этих ситуациях является двухмерная модель регулирования конфликтов Томаса - Килманна, которая включает показатели внимания к интересам партнера и своим собственным. Наиболее эффективными способами выхода из конфликтов являются сотрудничество и компромисс. Значимым моментом в возникновении конфликтов "врач - больной" является усиливающаяся неудовлетворенность общества качеством медицинской помощи. Развитие гражданского общества и рост гражданской грамотности населения привели к нарастающей активности больных в сфере защиты своих прав. Поэтому актуально предупреждение конфликтов, а в случаях их возникновения - конструктивное разрешение. Основным направлением предупреждения конфликта является повышение правовой культуры с разработкой активных моделей поведения врача в соответствии с существующими в настоящее время социально-экономическими условиями и правовыми гражданскими актами. Таким образом, наиболее эффективным методом предупреждения конфликта является недопущение его возникновения.

На підставі останніх міжнародних рекомендацій висвітлено найсучасніші підходи до серцево-легеневої та церебральної реанімації. Велика увага приділена інтенсивній терапії дихальної та серцево-судинної недостатності, гострої церебральної патології, гострого пошкодження нирок та печінки, при політравмі, крововтраті та різних видах шоку, сепсисі, гострих отруєннях та критичних станах, обумовлених діабетом. У зв’язку зі збільшенням кількості хворих в умовах пандемії коронавірусної хвороби вміщено особливості надання першої допомоги цим пацієнтам як непрофесійними реаніматорами, так і медичним персоналом у разі можливого чи підтвердженого інфікування коронавірусною інфекцією. Навчальний посібник розроблено відповідно до навчальної програми з анестезіології та інтенсивної терапії, вміщено основи вивчення студентами основних принципів інтенсивної терапії критичних станів різного генезису. Узагальнено основні питання патофізіології, діагностики та інтенсивної терапії критичних і термінальних станів.