У разі поєднання хронічного туберкульозного плевриту у ригідній стадії з легеневим туберкульозом показане оперативне втручання за типом плевропневмонектомії (ППЕ), що є складним для виконання та збереження функціонального стану хворого. ППЕ у деяких хворих ускладнюється емпіємою та патологічними процесами у бронхах. Вивчено можливості застосування оперативних втручань, альтернативних ПП. З 48-ми хворих, яким за даними клініко-рентгенологічних досліджень показане виконання ППЕ, у 7 - виконано симультанні оперативні втручання з позитивними результатами.

Актуальність проблеми зумовлена складнощами диференціальної діагностики етіології плеврального випоту (процесу). Мета роботи - висвітлити особливості перебігу хвороби Лайма, що маніфестувала синдромом плеврального випоту, а у подальшому - неврологічними порушеннями й ураженням серця, що призвело до летального наслідку. Під спостереженням перебувало двоє хворих на хворобу Лайма, що супроводжувалася синдромом плеврального випоту. За перебігом та маніфестацією хвороба нагадувала пневмонію. У процес було втягнуто серцево-судинну систему, суглоби та спинний мозок і праву плевральну порожнину. Висновки: синдром плеврального випоту може бути одним із маніфестуючих синдромів хвороби Лайма. Лише професійно зібраний епідеміологічний анамнез може дати підстави запідозрити хворобу та виконати специфічне дослідження для виявлення антитіл до збудника бореліозу шляхом імуноферментного аналізу. Через неправильно зібраний анамнез не змогли своєчасно діагностувати захворювання в обох хворих.

Мета роботи - вивчення можливості розвитку туберкульозного плевриту на грунті стійкості збудника туберкульозу. Досліджено 5 клінічних випадків туберкульозного плевриту, підтвердженого гістологічно та мікробіологічно. Термін встановлення плевриту - 2 - 5 міс. Загалом специфічну природу захворювання верифіковано лише після пролонгації захворювання за типом туберкульозного спондиліту в усіх 5-ти хворих та після приєднання до остеомієліту хребта легеневого процесу у 3 осіб. При цьому мультирезистентний туберкульоз діагностовано у 2-х хворих. Процес встановлено після 4 міс диференціації. У однієї з цих осіб поліорганність ураження закінчилася летально, в іншої - переведенням на паліативну терапію. У 2-х хворих процес стабілізувався і завершився формуванням фіброзно-кісткового анкілозу хребта. П'ята хвора залишається на антибактеріальній терапії за I категорією. Висновки: туберкульозний плеврит може зумовлюватися первинно стійкими мікобактеріями, в разі запізнілого виявлення захворювання ускладнюється позалегеневими і поліорганними формами туберкульозу. Ефективність лікування останнього залежить від задавненості процесу.

Мета роботи - проаналізувати своєчасність встановлення діагнозу синдрому плеврального випоту (СПВ) у хворих залежно від місця мешкання. Обстежено 329 хворих на СПВ, яких було розподілено на 2 групи. До основної групи ввійшло 123 (37,4 %) пацієнти, які мешкали у сільській місцевості, до групи порівняння - 206 (62,6 %) міських жителів. Своєчасно (5 - 9-та доба) звернулися до лікаря 28 (19,7 %) хворих Ia та IIa підгруп, з них сільських мешканців 9 (32,1 %), міських - 19 (67,9 %). Несвоєчасно (після 10-ї доби) звернулося 114 (80,3 %) хворих: 50 (43,9 %) сільських мешканців та 64 (56,1 %) жителі міст. У Iб та IIб підгрупах своєчасно (5 - 9-та доба) по медичну допомогу звернулися 35 (18,7 %) осіб: сільських мешканців було 9 (25,7 %), містян - 26 (74,3 %). Несвоєчасно (після 10-ї доби) звернулися 152 (81,3 %) особи, з них 55 (36,2 %) сільських жителів та 97 (63,8 %) городян. Висновки: запізно звернулися по медичну допомогу 85,4 % сільських мешканців, що зумовлене в більшості випадків соціально-економічними негараздами. У 78,2 % міських мешканців запізніле звернення переважно можна пояснити неадекватним ставленням до свого здоров'я на тлі шкідливих звичок. Шляхами подолання несвоєчасного звернення селян по медичну допомогу мають бути державні організаційні заходи, а для жителів міст - санітарна освіта і боротьба зі шкідливими звичками.

Узагальнено досвід диференційної діагностики захворювань плеври, що супроводжувалися плевроабдомінальним больовим синдромом, який симулював "гострий живіт". При синдромі плеврального випоту такий перебіг відзначений у 17 (3 %) хворих, з них оперовані 7 (1,23 %); при синдромі спонтанного пневмотораксу - у 3 (1,7 %), оперований 1 (0,4 %). Запропонований алгоритм діагностики.

Мета роботи - дослідити тенденцію захворюваності на туберкульоз (ТБ) кісток і суглобів мешканців Сумської області у динаміці за 2007 - 2016 рр. та привернути увагу лікарів загального профілю до нагальної проблеми сьогодення. Проаналізовано захворюваність на ТБ кісток і суглобів мешканців Сумської області протягом зазначеного періоду. Протягом 2007 - 2016 рр. у Сумській області зареєстровано 129 хворих на ТБ кісток і суглобів. У 41 (31,8 %) хворого ретроспективно запідозрено вчасно не діагностований туберкульозний плеврит, який з часом ускладнився ТБ кісток і суглобів: туберкульозний спондиліт (ТБС) виявлено у 77 (59,7 %) хворих, ТБ кульшового суглоба - у 32 (24,8 %), колінного - у 7 (5,4 %), гомілковостопного - у 3 (2,3 %). У 10 (7,8 %) хворих встановлено ТБ інших кісток і суглобів. У 50 (64,9 %) хворих на ТБС було уражено 1 - 2 хребці, у 15 (19,5 %) - 3 - 4, у 12 (15,6 %) - 5 і більше хребців. 55,8 % хворих на ТБС втратили працездатність, із них визнані інвалідами I групи 15 (34,9 %), II - 18 (41,8 %) і III - 10 (23,3 %). Висновки: в останні роки на Сумщині зросла питома вага хворих на ТБ кісток і суглобів серед усіх хворих, що може свідчити про поліпшення діагностики його позалегеневих форм.

Мета роботи - дослідити у динаміці захворюваність на туберкульоз (ТБ) медичних працівників (МП) Сумської області за 2011 - 2015 рр. Проаналізовано захворюваність на ТБ МП загально-лікувальної мережі (ЗЛМ) та протитуберкульозних закладів (ПТЗ) області у 2011 - 2015 рр. Протягом 2011 - 2015 рр. у Сумській області захворіло на ТБ 43 МП. З них 7 (16,3 %) з ПТЗ, 36 (83,7 %) - ЗЛМ. Захворюваність МП ЗЛМ зменшилася у 2,7 разу, а з ПТЗ збільшилася у 10,1 разу. Серед працівників ЗЛМ та ПТЗ найчастіше на ТБ хворіли представники середньої ланки (44,4 та 42,9 % відповідно) і молодші медичні працівники (27,8 та 28,6 % відповідно). Частіше траплялися інфільтративні форми ТБ легень - 41,7 % працівників ЗЛМ - 57,1 % з ПТЗ. Другим за частотою був вогнищевий ТБ - 30,6 та 28,6 % відповідно. Висновки: захворюваність середніх і молодших працівників ПТЗ більша, ніж у медичних закладах загального профілю, що можна пояснити тісним контактом із бацилярними хворими.

Мета роботи - довести до широкого медичного загалу основні причини діагностичних помилок під час вибору методу первинного променевого дослідження у процесі діагностики випоту в плевральній порожнині. Узагальнено досвід використання традиційної рентгенографії та ультрасоноскопії під час встановлення синдрому плеврального випоту (ПВ) з акцентом на його основні рентгеноморфологічні типи. Під час первинного обстеження 329 хворих із синдромом ПВ у 133 (40,4 %) було встановлено діагноз "пневмонія". Всіх обстежено рентгенологічно. Під час УЗД подібних помилок не було. Туберкульозний плеврит верифіковано у 178 (54,1 %) хворих, онкологічний процес - у 54 (16,4 %), кардіальний - у 14 (4,3 %), неспецифічний плеврит - у 55 (16,7 %). Висновки: під час встановлення діагнозу синдрому ПВ найчастіше помилково констатують "пневмонію". Для уникнення таких помилок потрібно як метод первинного променевого дослідження використовувати ультрасоноскопію, за неможливості - рентгенографію у прямій та бічній проекціях. Після ліквідації згаданого синдрому обов'язкове стандартне рентгенологічне дослідження.

Мета роботи - вивчити значення ультрасоноскопії для вчасного виявлення синдрому плеврального випоту (СПВ) з огляду на характер змін, рівень променевого навантаження та розвиток і поширеність плевральних нашарувань. Обстежено 329 хворих із СПВ, яких було розподілено на 2 групи. До основної групи увійшли 142 особи, базовим методом променевої діагностики у яких була традиційна рентгенографія; до групи порівняння - 187 хворих, базовим методом променевої діагностики при цьому була ультрасоноскопія, яку доповнювали рентгенографією. Після первинного променевого дослідження 134 (94,4 %) хворим основної групи виставлено діагноз СПВ, і їх скеровано до спеціалізованої клініки для верифікації процесу. У групі ж порівняння плевральний випіт виявлено лише у 10 (5,3 %) хворих. Жодної зміни на рентгенограмах не виявлено у 52 (27,8 %). Їх лікували за місцем мешкання з приводу "неврологічних", "терапевтичних" та "хірургічних" захворювань. У інших 125 (66,9 %) хворих діагностовано "пневмонію", і їх також лікували за місцем мешкання в дільничних чи районних лікарнях. Таким чином, верифікація діагнозу затримувалася у середньому на 3 - 4 тиж. Під час торакоскопії нашарування констатовано у 43 (30,3 %) хворих основної групи і у 156 (83,4 %) групи порівняння, що частіше в 2,8 разу. При цьому нашарування площею від 2 до 4 % зафіксовано у 33,1 % хворих з групи порівняння, що частіше, ніж у основній, в 2,9 разу. Нашарування поширеністю від 5 до 6 % площі тіла у групі порівняння виявлено у 58 (31,0 %) осіб, що частіше у 7,4 разу, ніж у основній. Нашарування понад 6 % у групі порівняння зауважено у 10,7 %, а у основній їх не було зовсім. Висновки: використання ультрасоноскопії у комбінації з рентгенографією органів грудної порожнини надає змогу виявити плевральний випіт у 94,4 % хворих з підозрою на СПВ та прискорити діагностику захворювання на 3 - 4 тиж. За рахунок раннього виявлення плеврального випоту за методом ультрасоноскопії та рентгенографії органів грудної порожнини з подальшою торакоскопією плевральні нашарування виявляють у 2,8 разу рідше у порівнянні з хворими, обстеженими лише рентгенологічно. Нашарування площею 2 - 4 % констатовано у 11,3 % хворих основної групи та 33,1 % з групи порівняння; площею 5 - 6 % - у 4,2 та 31,0 % відповідно. Ураження плеври площею понад 6 % не розвиваються у хворих основної групи, а у хворих групи порівняння їх виявляють у 10,7 %.

Мета роботи - вивчити гормональний стан хворих на туберкульоз (ТБ) легень на прикладі естрадіолу за різних його форм і спробувати встановити можливий взаємозв'язок між патогенезом ТБ та рівнем гормона. Під спостереженням перебували 64 хворих на ТБ легень, у 18 були чутливі до антибактеріальних препаратів форми вперше діагностованого туберкульозу (ВДТБ) легень і у 46 - на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ), тобто на резистентні форми. Контрольну групу склали 5 жінок та 8 чоловіків, які не мали захворювань легень і не хворіли в минулому. У них визначали рівень естрадіолу для встановлення нормального показника у нашому регіоні. У жінок контрольної групи рівень естрадіолу коливався в межах 0,14 - 0,7 нмоль/л, отже, в середньому в нашому регіоні становив 0,42 нмоль/л, що було прийнято за норму. У чоловіків він коливався від 0,03 до 0,19 нмоль/л, що у середньому становило 0,11 нмоль/л. Ця цифра вважалася за нормальний рівень естрадіолу у чоловіків. Встановлено, що у чоловіків, хворих на ВДТБ зі збереженою чутливістю мікобактерій ТБ до антибактеріальних препаратів, зростав рівень естрадіолу в крові до 0,27 нмоль/л, що перевершує норму в 2,5 разу. За МРТБ він збільшувався до 0,44 нмоль/л, що перевищує норму в 3,5 разу і свідчить про залучення додаткових резервів організму в боротьбі з туберкульозною інфекцією. У жінок, хворих на ВДТБ зі збереженою чутливістю мікобактерій туберкульозу, зменшився рівень естрадіолу до 0,2 нмоль/л, тобто у 2,1 разу, що може свідчити про гальмування захисних сил організму, а у разі МРТБ спостерігалося збільшення рівня естрадіолу у 1,4 разу - до 0,6 нмоль/л. Це може свідчити про напруження захисних сил організму з метою подолання туберкульозної інфекції. Висновки: висловлено гіпотезу, за якою рівень естрадіолу впливає на опірність організму до туберкульозної інфекції і як чутливої до антибактеріальних препаратів, так і резистентної, що підтверджується меншою захворюваністю жінок.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р542.4-2

Рубрики:

Туберкульоз плеври

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Грутуючись на даних літератури, автори звертають увагу на труднощі діагностики захворювань плеври, більшість з яких супроводжується синдромом плеврального випоту. Оскільки плевральний випіт подразнює значну площу плеври, враховуючи особливості її іннервації, синдром може супроводжуватися "зміщеною" клінічною картиною, яка інколи нагадує патологічні процеси, віддалені від плевральної порожнини. Одним з таких синдромів є плеврокардіальний, який за перебігом схожий з різними патологічними процесами в серці (ішемічна хвороба, інфаркт міокарда, міокардит, перикардит, порушення провідності серця тощо). Описано досвід диференціальної діагностики даного синдрому у 9 (3,7 %) осіб. Завдяки запропонованому алгоритму вдалося верифікувати такі захворювання: туберкульозний плеврит - у 2 (0,8 %), метастатичний плеврит - у 2 (0,8 %), хворобу Лайма (бореліоз) - у 2 (0,8 %), синдром Дресслера - у 1 (0,4 %), неспецифічну емпієму плеври - у 1 (0,4 %), хронічну ниркову недостатність - у 1 (0,4 %). Наведено рідкісні синдроми, з якими необхідно проводити диференціальну діагностику.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р542-3

Рубрики:

Туберкульоз легенів

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р542-4

Рубрики:

Туберкульоз легенів

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити обізнаність стаціонарних хворих на туберкульоз щодо діагностики захворювання, лікування, профілактики та особливості психологічного стану хворих і їх взаємовідносин з медичним персоналом на цьому етапі лікування. Проведено анонімне анкетування двох груп хворих на туберкульоз, які перебували на стаціонарному лікуванні. I групу склали хворі на вперше виявлений чутливий до лікарських засобів туберкульоз легень, погодилися на анкетування 28 (93,3 %) осіб. До II групи увійшли хворі, що мали мультирезистентний туберкульоз легень, на анкетування погодилися 13 (54,2 %) осіб. Питання стосувалися визначення рівня знань хворих стосовно туберкульозу, стосунків хворих з медичним персоналом та психологічного стану хворих. Хворі здебільшого вважають, що термін лікування збігається з терміном перебування у стаціонарі. Хворі відмічають недостатні знання щодо терміну, протягом якого хворий несе небезпеку для оточуючих. Натомість 64,3 % хворих I групи та 69,2 % осіб II групи згодні з твердженням, що туберкульоз виліковний. Окрім цього, 89,3 % респондентів I групи і 53,8 % II групи обізнані стосовно шляхів передачі туберкульозу. Поміж хворих I та II груп 21,4 та 30,8 % осіб відповідно констатували недостатню кількість часу спілкування з лікарем, що можна пояснити високим ризиком передачі туберкульозу від хворих. Визначено, що 46,4 % хворих на чутливий до лікарських засобів туберкульоз та 61,5 % на мультирезистентний туберкульоз перебувають у стані депресії різного ступеня тяжкості. Висновки: рівень обізнаності хворих на туберкульоз залишається низьким. Потрібно розглянути можливості проведення групових занять для хворих на туберкульоз, зокрема і з особами, що перехворіли на туберкульоз. Доцільно посилити роботу щодо застосування додаткових засобів поширення інформації (плакати, буклети, брошури, відеоматеріали тощо). Слід порушувати питання надання фахової психологічної підтримки хворих під час стаціонарного етапу лікування. Необхідно удосконалити роботу медичних працівників щодо надання інформації хворим за можливі додаткові соціальні та психологічні послуги, які за потреби можна отримати.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р542-4

Рубрики:

Туберкульоз легенів

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити обізнаність стаціонарних хворих на туберкульоз щодо діагностики захворювання, лікування, профілактики та особливості психологічного стану хворих і їх взаємовідносин з медичним персоналом на цьому етапі лікування. Проведено анонімне анкетування двох груп хворих на туберкульоз, які перебували на стаціонарному лікуванні. I групу склали хворі на вперше виявлений чутливий до лікарських засобів туберкульоз легень, погодилися на анкетування 28 (93,3 %) осіб. До II групи увійшли хворі, що мали мультирезистентний туберкульоз легень, на анкетування погодилися 13 (54,2 %) осіб. Питання стосувалися визначення рівня знань хворих стосовно туберкульозу, стосунків хворих з медичним персоналом та психологічного стану хворих. Хворі здебільшого вважають, що термін лікування збігається з терміном перебування у стаціонарі. Хворі відмічають недостатні знання щодо терміну, протягом якого хворий несе небезпеку для оточуючих. Натомість 64,3 % хворих I групи та 69,2 % осіб II групи згодні з твердженням, що туберкульоз виліковний. Окрім цього, 89,3 % респондентів I групи і 53,8 % II групи обізнані стосовно шляхів передачі туберкульозу. Поміж хворих I та II груп 21,4 та 30,8 % осіб відповідно констатували недостатню кількість часу спілкування з лікарем, що можна пояснити високим ризиком передачі туберкульозу від хворих. Визначено, що 46,4 % хворих на чутливий до лікарських засобів туберкульоз та 61,5 % на мультирезистентний туберкульоз перебувають у стані депресії різного ступеня тяжкості. Висновки: рівень обізнаності хворих на туберкульоз залишається низьким. Потрібно розглянути можливості проведення групових занять для хворих на туберкульоз, зокрема і з особами, що перехворіли на туберкульоз. Доцільно посилити роботу щодо застосування додаткових засобів поширення інформації (плакати, буклети, брошури, відеоматеріали тощо). Слід порушувати питання надання фахової психологічної підтримки хворих під час стаціонарного етапу лікування. Необхідно удосконалити роботу медичних працівників щодо надання інформації хворим за можливі додаткові соціальні та психологічні послуги, які за потреби можна отримати.

Мета роботи - дослідити тенденцію захворюваності на туберкульоз (ТБ) медичних працівників Сумської області в період реформування медичних закладів протитуберкульозного типу протягом 2010 - 2019 рр. Усього в Сумській обл. на ТБ захворіли 87 медичних працівників. Поміж захворілих 15 (17,2 %) осіб і працівники протитуберкульозних закладів (ПТЗ), а 72 (82,8 %) - працівники загальнолікувальної мережі (ЗЛМ). Загалом за ці роки в області зареєстровано 6149 хворих на вперше діагностований ТБ. З них 1,4 % (87 хворих) - медичні працівники. Тобто двоє зі 100 захворілих на ТБ - медичні працівники. Поміж усіх захворілих на ТБ лише 0,2 % (15 осіб) є працівниками ПТЗ, а 1,2 % (72 особи) - працівниками ЗЛМ. Захворюваність працівників ПТЗ загалом становила 15,5 на 10 тис. відповідних працівників, а захворюваність працівників ЗЛМ - 3,6 на 10 тис. Хворіють переважно жінки, що пов'язано з тендерним складом медичних працівників. Частіше хворіє середній медичний персонал (53,3 % у ПТЗ та 47,2 % у ЗЛМ) та молодший медичний персонал (20,0 та 27,8 % відповідно). З віком ризик захворювання на ТБ зменшується, оскільки найчастіше хворіють у віці до 40 років. Висновки: питома вага працівників ЗЛМ у 4,8 разу перевищує кількість працівників ПТЗ, що захворіли на ТБ, що особливо актуально в період реформування фтизіатричної служби, коли основні функції з лікування хворих на ТБ перекладаються на плечі лікарів загальної практики - сімейної медицини. У працівників ЗЛМ зафіксовано більш поширені та позалегеневі форми ТБ, що може свідчити про недостатню настороженість працівників ЗЛМ, формальне ставлення до профілактичних медичних оглядів та недостатню обізнаність з питань інфекційного контролю за туберкульозу на тлі збільшення часу роботи з хворими на ТБ.

Дисертацію присвячено вирішенню актуального завдання фтизіатрії - вивченню ролі ультрасоноскопії у ранній діагностиці захворювань плеври туберкульозного й іншого ґенезу й удосконаленню алгоритму діагностики синдрому плеврального випоту, як провідного при захворюваннях плеври туберкульозного та неспецифічного ґенезу на основі раціонального використання методів ультрасоноскопії і рентгенографії органів грудної порожнини. Доведено переваги удосконаленого алгоритму як діагностики та запобігання плевро-легеневим ускладненням у близький та віддалений періоди. Застосування алгоритму дозволяє виявити плевральний випіт у 94,4 % хворих з підозрою на синдром плеврального випоту та прискорити діагностику захворювання на 3 - 4 тижні, за рахунок чого плевральні нашарування утворюються у 2,8 раза рідше, а інформативність морфологічних досліджень біоптатів плеври поліпшується на 16,3 %. Це дозволяє зменшити поширеність залишкових змін з боку плевральної порожнини, запобігти розвитку легеневих і позалегеневих ускладнень.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р542-3

Рубрики:

Туберкульоз легенів

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ