Досліджено особливості структури розладів у хворих на ВІЛ-інфекцію. Вивчено провідні синдроми психічних розладів у вказаного контингенту хворих. Виявлено емоційні та когнітивні порушення, особливості самооцінки, колірних виборів, емоційних компонентів відносин, особи стісних особливостей в залежності від стадії перебігу інфекційного захворювання та статі даних. Запропоновано комплекс корекції виявлених розладів у ВІЛ-інфікованих хворих, який складається з фармакотерапії та методів психотерапії.

Раскрыты особенности организации и системной поддержки психиатрических вмешательств в программах антиретровирусной терапии. Разработаны рекомендации для специалистов первичного и вторичного звена медицинской помощи по диагностике и лечению психических расстройств, а также психической поддержке людей, живущих с ВИЧ/СПИД, посредством консультирования, психотерапевтических вмешательств и организации групп психосоциальной помощи.

Мета роботи - вивчити взаємозв'язок між змінами в нервово-психічній сфері хворих на туберкульоз і перебігом хвороби та ефективністю протитуберкульозної терапії. У обстеженні взяли участь 100 хворих на туберкульоз. Їх розподілено на 4 групи по 25 хворих у кожній: 1-ша - з туберкульозним менінгітом; 2-га - з уперше діагностованим туберкульозом легень, непоширеним; 3-тя - з туберкульозом на тлі хронічного алкоголізму; 4-та - з туберкульозом на тлі ін'єкційної наркоманії. У пацієнтів 2-ї групи, крім загальноприйнятих методів обстеження, використовували психологічне тестування (ЛОБІ). За результатами обстеження у всіх групах хворих було виділено два основних види порушень: психози та нервово-психічні порушення невротичного реєстру. У 2-й групі, згідно з результатами тесту ЛОБІ, зменшилася кількість хворих із гармонійним типом ставлення до захворювання та лікування (від 56,2 до 37,3 %) і збільшилася кількість пацієнтів з апатичним (відповідно 1,1 та 10,3 %), ейфоричним (від 0 до 21 %) та анозогнозичним (від 2,2 до 16,7 %) типами. Висновки: одержані дані дають підстави рекомендувати для посилення ефективності лікування хворих на туберкульоз психологічну корекцію за допомогою різних методів психотерапії.

Досліджено частоту психоемоційних розладів, зокрема тривожності та депресії у хворих на кропив'янку. Встановлено їх взаємозв'язок зі зниженням якості життя. Виявлено меншу схильність до тривожності та депресії хворих із легким перебігом кропив'янки та достовірну різницю показників тривожності та депресії залежно від статі.

Зазначено, що туберкульоз для хворого є стресовим чинником, що призводить до розвитку інтравертного стану з депресією та потребує не тільки медикаментозної терапії, а й спеціальної психологічної та соціальної корекції з урахуванням індивідуальних психосоціальних особливостей хворого. Корекція емоційного стану, зменшення депресивних виявів допоможуть нормалізувати режим лікування, оптимізувати взаємовідносини з медичним персоналом, створити позитивну мотивацію до лікування.

Розглянуто депресію, як психологічний стан і як реакцію психіки на певну психотравмуючу ситуацію, - зокрема на розуміння пацієнтом наявного в нього діагнозу невиліковної хвороби - ВІЛ-позитивного статусу. Розкрито механізми прояву цієї симптоматики та основні напрями роботи психолога з такою категорією пацієнтів.

Изучены клинические проявления у 137 больных с различными формами опоясывающего лишая. С целью уменьшения болевого синдрома и профилактики постгерпетической невралгии в комплексной терапии использован амантадина сульфат.

По результатам эмпирического исследования, проведеного на базе Всеукраинской Общественной Организации "Час життя плюс" (при отделении СПИДа ИЭИЗ им. Л.В. Громашевского, Киев), представлены данные о супружеских парах и трудностях, которые возникают во время взаимодействия внутри ВИЧ-дискордантных супругов, и их влиянии на удовлетворение браком. Отмечены тенденции, характерные для большинства изучаемых ВИЧ-дискордантных пар.

За результатами емпіричного дослідження, проведеного на базі Всеукраїнської Громадської Організації "Час життя плюс" (при відділенні СНІД ІЕІЗ ім. Л. В. Громашевського, Київ), наведено дані про подружні пари та труднощі, які виникають під час взаємодії всередині ВІЛ-дискордантних подружніх пар, їх вплив на подружні відносини. Відмічено тенденції, характерні для більшості досліджуваних ВІЛ-дискордантних пар.

According to the results of empirical research conducted on the basis of Ukrainian public organization УChas zhittya plusФ (the separation of Inst. them. Gromashevsky L., Kiev), presents data on the 9 couples and the difficulties that arise during theinteraction within HIV-discordant spouses, and their impact on satisfaction with marriage. A trend was observed, characteristic of most studied HIV-discordant couples. It was revealed that the main problems of HIV-discordant couples are afraid of losing a loved one, the decision to conceive a child, the loneliness and isolation from society, the disclosure of HIV status, and health issues related to the illness of one of the spouses, which leads to conflict in these families.

Значне зростання захворюваності на хворобу Лайма в Україні останніми роками зумовлює актуальність цієї проблеми. Проаналізовано труднощі клінічної та лабораторної діагностики раннього і пізнього нейробореліозу. Висвітлено основні клінічні відмінності ураження нервової системи бореліозної етіології від подібних неврологічних синдромів іншого генезу.

Системний червоний вовчак - автоімунне захворювання, яке уражає майже всі системи органів, зокрема нервову систему, про що свідчить висока частота неврологічної симптоматики. Висвітлено сучасні погляди щодо можливих патогенетичних механізмів ураження нервової системи за системного червоного вовчака. Розглянуто дані щодо фактичної поширеності неврологічних виявів у цієї категорії пацієнтів. Наведено відомості щодо класифікації неврологічних виявів вовчака.

Проаналізовано сучасний стан інформації про шкірні захворювання у ВІЛ-інфікованих, психологічні розлади, які виникають у них, та фактори, що спричинюють стрес. ВІЛ-інфекція, незважаючи на успіхи у лікуванні, залишається у нашій країні однією з найактуальніших проблем, а також має місце негативне ставлення до ВІЛ-інфікованих. У хворих на ВІЛ-інфекцію спостерігається підвищений рівень стресового навантаження від початку встановлення діагнозу. Додатково обтяжують стан зміни у зовнішності, викликані шкірними захворюваннями. Наслідком цього є висока частота розвитку психоемоційних порушень, що потребують корекції. Таким чином, лікарі, які надають допомогу ВІЛ-інфікованим, повинні мати знання про діагностику психологічного стану, в тому числі про депресивні розлади, для своєчасного надання спеціалізованої допомоги і зниження рівня негативних реакцій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р514.0 + Р645.016

Рубрики:

ВІЛ-інфекція. СНІД (синдром набутого імунодефіциту)

Інфекційні психози

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити обізнаність стаціонарних хворих на туберкульоз щодо діагностики захворювання, лікування, профілактики та особливості психологічного стану хворих і їх взаємовідносин з медичним персоналом на цьому етапі лікування. Проведено анонімне анкетування двох груп хворих на туберкульоз, які перебували на стаціонарному лікуванні. I групу склали хворі на вперше виявлений чутливий до лікарських засобів туберкульоз легень, погодилися на анкетування 28 (93,3 %) осіб. До II групи увійшли хворі, що мали мультирезистентний туберкульоз легень, на анкетування погодилися 13 (54,2 %) осіб. Питання стосувалися визначення рівня знань хворих стосовно туберкульозу, стосунків хворих з медичним персоналом та психологічного стану хворих. Хворі здебільшого вважають, що термін лікування збігається з терміном перебування у стаціонарі. Хворі відмічають недостатні знання щодо терміну, протягом якого хворий несе небезпеку для оточуючих. Натомість 64,3 % хворих I групи та 69,2 % осіб II групи згодні з твердженням, що туберкульоз виліковний. Окрім цього, 89,3 % респондентів I групи і 53,8 % II групи обізнані стосовно шляхів передачі туберкульозу. Поміж хворих I та II груп 21,4 та 30,8 % осіб відповідно констатували недостатню кількість часу спілкування з лікарем, що можна пояснити високим ризиком передачі туберкульозу від хворих. Визначено, що 46,4 % хворих на чутливий до лікарських засобів туберкульоз та 61,5 % на мультирезистентний туберкульоз перебувають у стані депресії різного ступеня тяжкості. Висновки: рівень обізнаності хворих на туберкульоз залишається низьким. Потрібно розглянути можливості проведення групових занять для хворих на туберкульоз, зокрема і з особами, що перехворіли на туберкульоз. Доцільно посилити роботу щодо застосування додаткових засобів поширення інформації (плакати, буклети, брошури, відеоматеріали тощо). Слід порушувати питання надання фахової психологічної підтримки хворих під час стаціонарного етапу лікування. Необхідно удосконалити роботу медичних працівників щодо надання інформації хворим за можливі додаткові соціальні та психологічні послуги, які за потреби можна отримати.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р514.0 + Р645.016

Рубрики:

ВІЛ-інфекція. СНІД (синдром набутого імунодефіциту)

Інфекційні психози

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити обізнаність стаціонарних хворих на туберкульоз щодо діагностики захворювання, лікування, профілактики та особливості психологічного стану хворих і їх взаємовідносин з медичним персоналом на цьому етапі лікування. Проведено анонімне анкетування двох груп хворих на туберкульоз, які перебували на стаціонарному лікуванні. I групу склали хворі на вперше виявлений чутливий до лікарських засобів туберкульоз легень, погодилися на анкетування 28 (93,3 %) осіб. До II групи увійшли хворі, що мали мультирезистентний туберкульоз легень, на анкетування погодилися 13 (54,2 %) осіб. Питання стосувалися визначення рівня знань хворих стосовно туберкульозу, стосунків хворих з медичним персоналом та психологічного стану хворих. Хворі здебільшого вважають, що термін лікування збігається з терміном перебування у стаціонарі. Хворі відмічають недостатні знання щодо терміну, протягом якого хворий несе небезпеку для оточуючих. Натомість 64,3 % хворих I групи та 69,2 % осіб II групи згодні з твердженням, що туберкульоз виліковний. Окрім цього, 89,3 % респондентів I групи і 53,8 % II групи обізнані стосовно шляхів передачі туберкульозу. Поміж хворих I та II груп 21,4 та 30,8 % осіб відповідно констатували недостатню кількість часу спілкування з лікарем, що можна пояснити високим ризиком передачі туберкульозу від хворих. Визначено, що 46,4 % хворих на чутливий до лікарських засобів туберкульоз та 61,5 % на мультирезистентний туберкульоз перебувають у стані депресії різного ступеня тяжкості. Висновки: рівень обізнаності хворих на туберкульоз залишається низьким. Потрібно розглянути можливості проведення групових занять для хворих на туберкульоз, зокрема і з особами, що перехворіли на туберкульоз. Доцільно посилити роботу щодо застосування додаткових засобів поширення інформації (плакати, буклети, брошури, відеоматеріали тощо). Слід порушувати питання надання фахової психологічної підтримки хворих під час стаціонарного етапу лікування. Необхідно удосконалити роботу медичних працівників щодо надання інформації хворим за можливі додаткові соціальні та психологічні послуги, які за потреби можна отримати.

У пацієнтів з хронічними реактивованими HHV-6- і HHV-7-інфекціями нерідко розвиваються розлади психіки зі зміною особистості. Дані систематичного огляду та метааналізу рандомізованих контрольованих клінічних досліджень 2018 р., підготовленого P. Wipfler зі співавторами, підтверджують асоціацію інфекції, спричиненої вірусом герпесу 6 типу, зі скроневим медіанним склерозом у людей. Доказова база причетності герпесвірусів до розвитку скроневого медіанного склерозу грунтується на таких фактах: закономірний розвиток скроневого медіанного склерозу після скроневого або лімбічного енцефаліту герпесвірусної природи, наявність ДНК, РНК, білків вірусу і вільних віріонів у зоні нейродегенерації, відкриття низки механізмів вірус-індукованої нейродегенерації та епілептогенезу, виявлення кореляції між експресією вірусних білків і процесами глутаматергічної ексайтотоксичності в зоні ураження, відтворення скроневого медіанного склерозу з епілептичним синдромом у піддослідних тварин за експериментального інфікування герпесвірусами та з'ясування механізму трансольфакторної міграції герпесвірусів із верхніх дихальних шляхів до нейронів гіпокампів і мигдалеподібних тіл скроневих часток півкуль великого мозку. Наведено два клінічні випадки розвитку скроневого медіанного склерозу із психосоматичними, психотичними, епілептичними, вегетативними, когнітивними і фіброміалгічними виявами в імуноскомпрометованих пацієнтів з первинними мінорними імунодефіцитами за реактивації вірусів герпесу 6 і 7 типу. Ці випадки із практики надають змогу наочно продемонструвати алгоритм діагностичного пошуку та терапевтичних втручань у разі вірусіндукованого нейродегенеративного процесу з ураженням мезолімбічних структур скроневих часток півкуль великого мозку.