Виявлено передумови виникнення педагогічних рад вітчизняних освітніх закладів другої половини XIX ст., розкрито динаміку становлення та розвитку колегіального органу вчительських колективів, а також визначено мету, зміст, форми та пріоритетні напрями навчально-виховної та методичної діяльності цих колективів. Розглянуто питання стосовно вимог до вчителя, умов використання книги як освітньо-виховного засобу. До наукового обігу введено 77 архівних документів, які розширили відомості з досліджуваної проблеми, зокрема, щодо організації дисципліни на уроці. Висвітлено роль педагогічних рад у проведенні позакласних занять з учнями.

Праці педагогів і науковців з вивчення діяльності педагогічних рад згруповано за напрямами: педагоги-практики; дослідницький; історико-педагогічний. Висвітлено динаміку виникнення та розвитку педагогічних рад у ХІХ ст. Розкрито їх склад і повноваження. Досліджено внесок у розробку теоретичних засад функціонування педагогічних рад вітчизняних і зарубіжних педагогів минулого. Акцентовано увагу на поглядах М. Пирогова, К. Ушинського, Х. Алчевської, М. Демкова.

На підставі аналізу архівних джерел висвітлено вплив педагогічних рад жіночих гімназій царської Росії на становлення майбутніх учительських кадрів.

На основании анализа архивных источников освещено влияние педагогических советов женских гимназий царской России на становление будущих учительских кадров.

Визначено та охарактеризовано три педагогічні моделі соціально-виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками в Україні 1917 – 2015 рр. (прагматична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1917 – 1938 рр.), стрижнем якої було визнано трудове виховання та професійна освіта неповнолітніх правопорушників; соціоцентрична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1939 – 1990 рр.), основою якої стало виховання неповнолітніх правопорушників як активних членів колективу, суспільства; гуманістична модель соціального виховання неповнолітніх правопорушників (1991 – 2015 рр.), що проголосила особистісно-центрований підхід до соціального виховання неповнолітніх правопорушників. Уточнено зміст понять: „соціальне виховання”, „соціалізація”, „правопорушення”, „неповнолітній правопорушник”, „девіантна поведінка”, „делінквентна поведінка”, „профілактика”, „соціальна реабілітація”, „ресоціалізація”, „соціальна адаптація”, „соціальний супровід”, „соціальний патронаж”, „пробація”; соціальні, соціально-педагогічні та індивідуально-психологічні детермінанти поведінки неповнолітніх правопорушників; внесок вітчизняних і зарубіжних педагогів у розвиток теорії та практики соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у 1917 – 2015 рр. Набуло подальшого розвитку: узагальнення та типологізація спеціалізованих пенітенціарних установ для неповнолітніх правопорушників, що діяли в Україні досліджуваного періоду (приймальники, розподільники, ізолятори, колектори, напівреформаторії та реформаторії, ремісничі й виправні притулки, основні та допоміжні дитячі будинки, будинки примусових робіт (БУПРи), дитячі виправні та трудові колонії, виправні школи, школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), школи соціальної реабілітації (ШСР), професійні училища соціальної реабілітації (УСР)); аналіз та систематизація джерельної бази дослідження; узагальнення нормативно-правових засад соціального виховання та кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників у досліджуваний період. До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі архівні джерела (61 позиція), наукові документи, історико-педагогічну літературу; невідомі раніше історичні факти, пов’язані з історією розвитку соціального виховання неповнолітніх правопорушників в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.

Висвітлено теоретичні та практичні засади реалізації сучасного науково-педагогічного дискурсу у процесі вирішення актуальних освітніх проблем. Розглянуто основні напрями соціально-педагогічних досліджень сучасної соціальної сфери. Окреслено вагомі проблеми професійної освіти та шляхи їх вирішення. Розкрито питання організаційного моделювання системи соціально-педагогічної роботи з превенції соціального сирітства у територіальній громаді міста. Висвітлено сутність і структуру управлінської культури соціального працівника. Розглянуто системно-структурний підхід до обґрунтування соціально-педагогічної технології розвитку соціальності дітей в умовах інклюзивної освіти. Розкрито особливості дистанційного консультування в соціальній роботі з різними категоріями клієнтів.