Проаналізовано динаміку змін ендоінтоксикації, гемокоагуляційного потенціалу крові та протеолізу плазми крові в процесі використання ентеросорбції препаратом "Ентеросгель" у базовій комплексній терапії динамічної кишкової непрохідності у 50 хворих на гострий деструктивний панкреатит. Відмічено переваги та недоліки використання "Ентеросгелю" у лікуванні гострого деструктивного панкреатиту та його вплив на первинний і вторинний гемостаз та протизгортальний потенціал крові.

Досліджено питання покращання лікування гострого панкреатиту. На підставі клінічного та лабораторного обстежень 152 хворих на гострий панкреатит виявлено зміни у системі регуляції агрегатного стану крові, які характеризуються хронометричною гіпо- або перкоагуляцією. Додаткове включення до комплексної консервативної терапії гострого панкреатиту ентеросорбенту "Ентеросгель" і лазерного опромінення крові та підшлункової залози супроводжується покращанням самопочуття, суттєвим зменшенням інтоксикації організму, нормалізацією агрегатного стану крові, скороченням термінів лікування. Визначено позитивну динаміку змін характеру коагуляційного гемостазу та фібринолітичної активності плазми крові у хворих на гострий панкреатит після застосування лазерного випромінювання та ентеросгелю у консервативній терапії гострого панкреатиту. Обгрунтовано та розроблено метод комплексного консервативного лікування гострого панкреатиту з застосуванням лазероентеросорбції залежно від агрегатного стану крові. Запропонована методика лікування гострого панкреатиту є безпечною для хворих і не викликає ускладнень.

Досліджено питання покращання лікування динамічної кишкової непрохідності у разі гострого деструктивного панкреатиту (ГДП). На основі резултатів клінічного та лабораторного обстеження 152-х хворих на ГДП виявлено зміни у системі регуляції агрегатного стану крові, які характеризуються хронометричною гіпо- або гіперкоагуляцією. Установлено, що використання ентеросорбенту ентеросгелю на фоні комплексної терапії динамічної кишкової непрохідності у разі ГДП, а також застосування лазерного опромінення крові та підшлункової залози сприяє покращанню самопочуття, відновленню пасажу кишечнику, суттєвому зменшенню інтоксикації організму, нормалізації агрегатного стану крові, запобігає переходу асептичного панкреонекрозу в інфікований, зменшує кількість оперативних втручань і знижує летальність. Відзначено, що запропонована методика лікування динамічної кишкової непрохідності у разі ГДП є безпечною для хворих, не спричиняє ускладнень.

У 31-го хворого на гострий панкреатит спостережено динаміку змін фібринолітичної системи крові у процесі застосування лазероентеросорбції у базовій консервативній терапії.

Виявлено зміни системи регуляції агрегатного стану крові в 31-го хворого на гострий панкреатит (ГП) з використанням лазерного випромінювання та ентеросорбції в базовій консервативній терапії ГП, що призводить до повної нормалізації параметрів, які характеризують первинний, вторинний гемостаз та протизгортальний потенціал крові.

У 25 хворих на гострий місцевий перитоніт на тлі гострих хірургічних захворювань черевної порожнини вивчено стан системного імунітету та неспецифічної системи протиінфекційного захисту. Виявлені зміни розцінено як прояв реакції компенсації.

Наведено аналіз хірургічних втручань на кишечнику у 149 хворих за умов перитоніту з відновленням його безперервності. Санація очеревинної порожнини проводилася розчинами антисептиків за авторською методикою. Ефективність санації контролювалася мікробіологічно. Використання розсмоктувального ендопротезу та захист лінії кишкових швів клейово-сальниковими композиціями надало змогу значно зменшити кількість неспроможності швів анастомозу.

Проаналізовано модифіковану шкалу оцінки тяжкості стану пацієнта APACHE II, розроблену на підставі клініко-лабораторних даних 183 хворих на гострий перитоніт та абдомінальний сепсис. Наведена шкала оцінки тяжкості стану пацієнта доступна та достатньо інформативна.

Проаналізовано результати діагностики та лікування 130 хворих з гострими хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини, ускладненими перитонітом. Запропоновано методику оцінки тяжкості стану хворих з використанням коефіцієнта стану тяжкості (КСТ), розроблено шкалу прогнозування ускладненого перебігу гострої хірургічної патології органів черевної порожнини й абдомінального сепсису, адаптовану до умов роботи вітчизняних клінік. Використання КСТ і шкали прогнозування надали змогу своєчасно виділити групу ризику хворих з можливим ускладненим перебігом, призначити адекватне лікування, зменшити кількість післяопераційних ускладнень на 5 %, релапаротомії - на 4,4 %, знизити післяопераційну летальність на 3,9 %.

У 45 хворих на гострий панкреатит спостережено динаміку змін фібринолітичної системи крові в процесі лікування. Виявлено два типи реакції фібринолізу, один з яких охарактеризовано виснаженням резервів ферментативного фібринолізу.

Зазначено, що озонотерапія у разі ЦД є перспективною, але недостатньо дослідженою складовою лікування. Важливим недоліком озонотерапії є невизначеність індивідуального дозування озону за системного застосування. Застосування у хворих на ЦД із гнійно-запальними ускладненнями, крім традиційного лікування, внутрішньовенної озонотерапії з індивідуальним підбором дози озону залежно від тяжкості перебігу означеної патології за лімфоцитотоксичним тестом сприяє призупиненню розповсюдження гнійно-некротичного вогнища на третю добу.

Отмечено, что озонотерапия при сахарном диабете (СД) является перспективной, но недостаточно исследованной составляющей лечения. Важным недостатком озонотерапии является неопределенность индивидуального дозирования озона при системном применении. Применение у больных СД с гнойно-зажигательными осложнениями, кроме традиционного лечения, внутривенной озонотерапии с индивидуальным подбором дозы озона в зависимости от тяжести течения отмеченной патологии по лимфоцитотоксическому тесту приводит к приостановке распространения гнойно-некротического очага на третьи сутки.

Досліджено антибіотикорезистентність та чутливість провідних збудників гострого перитоніту до основних сучасних антимікробних препаратів. Виявлено, що найбільшу антимікробну активність стосовно виділених анаеробних збудників мають орнідазол, фторхінолони та карбепенеми, а стосовно аеробних патогенів - цефалоспорини III - IV поколінь, карбепенеми, фторхінолони III - IV поколінь, окремі аміноглікозиди, а також окремі модифіковані синтетичні пеніциліни. Найбільш резистентними до дії тестованих антибіотиків виявились умовно патогенні ентеробактерії (від 12,5 до 85,71 % чутливих штамів).

Результати досліджень видового складу та популяційних рівнів збудників та асоціантів біотопів гнійно-некротичних процесів в експерименті на дрібних експериментальних тваринах показують, що мікроорганізми відіграють важливу роль в ініціюванні запалення та альтерації тканин, а також підтримують розвиток патологічного процесу. Провідними збудниками запального процесу в експерименті є грампозитивні коки (стафіло- та стрептококи), ентеробактерії, псевдомонади. Особливістю динаміки змін мікрофлори біоплівки ран в експерименті є те, що відбуваються зміни як її якісного, так і кількісного складу, в основному за рахунок збільшення патогенетичного значення умовно патогенних факультативних анаеробних та аеробних мікроорганізмів, серед яких слід виділити кишкову паличку, псевдомонади та інші ентеробактерії.

Проведено вивчення імунологічної реактивності в 120-ти хворих із защемленими грижами, які поступили у клініку в ранні терміни після защемлення гриж без суттєвих клінічних ознак гострої кишкової непрохідності, зміни з боку імунної системи, в першу чергу мали відношення до клітинної ланки імунітету. Більш суттєві зміни імунологічної реактивності організму було виявлено у хворих, які поступали в пізні терміни з моменту захворювання з клінічними ознаками гострої кишкової непрохідності. У хворих з ознаками гострої кишкової непрохідності на першу добу післяопераційного перебігу кількість загальних T-лімфоцитів була меншою на 14,4 %, T-активних лімфоцитів на 12 %, T-хелперів на 16,8 %, T-супресорів на 13,2 %, імунорегуляторний індекс знизився на 8,7 %. Дослідження показали, що зниження рівня лімфоцитів відбувається за рахунок дефіциту T-клітин, про що засвідчило зниження співвідношення T-хелпери/T-супресори, в основному за рахунок суттєвого зменшення кількості субпопуляції T-хелперів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.144-5

Рубрики:

Запалення м'яких тканин

Шифр НБУВ: Ж24159 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Симультанні хірургічні втручання, у тому числі з приводу гриж, становлять 0,5 - 16 % від загальної кількості операцій. Проаналізовано результати симультанних герніопластик за поєднаної хірургічної патології. Серед 216 хворих, у 58 (26,85 %) випадках симультанні операції виконували з комбінованого доступу, у 158 (73,15 %) випадках симультанні операції виконувались відкритим способом. Дослідження доводять доцільність виконання симультанних герніопластик за умов комбінованої хірургічної патології. Це не призводить до тяжких специфічних ускладнень, супроводжується позитивним медико-соціальним ефектом та економічністю у порівнянні з проведенням двох або трьох окремих хірургічних втручань.

Визначення лікувальної тактики щодо хворих на гострі кровотечі з приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки грунтується на запобіганні рецидиву кровотечі. Однак, у цьому питанні є відсутнім необхідний консенсус. Мета роботи - розробка нового методичного підходу до прогнозування рецидиву гострої кровотечі у хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки. Дослідження охоплює 122 особи, які перебували на лікуванні в клініці загальної хірургії упродовж 2010 - 2016 рр., середній вік хворих - 43,72 +- 8,37 р. На основі клінічних досліджень запропоновано визначення коефіцієнта ступеня тяжкості загального стану хворих з корекцією з урахуванням віку та коморбідності. Було виявлено низький ризик виникнення рецидиву кровотеч у 27 пацієнтів групи порівняння та 28 - основної групи. Помірний ризик виявлено у 14 пацієнтів групи порівняння та 13 - основної групи. Високий ризик виявлено у 11 пацієнтів групи порівняння та 10 - основної групи. Дуже високий ризик виявлено у 9 пацієнтів групи порівняння та 11 - основної групи. На підставі проведених досліджень узагальнено, що методика є достатньо простою та прийнятною для розрахунку в хірургічному стаціонарі.

Симультанні оперативні втручання під час лапароскопічної холецистектомії становлять 0,5 - 16 % від загальної кількості операцій. Мета дослідження - проаналізувати результати симультанних лапароскопічних холецистектомій за поєднаної хірургічної патології. Серед 216 хворих, у 58 (26,85 %) випадках симультанні операції виконували з комбінованого доступу, у 158 (73,15 %) випадках симультанні операції виконувались відкритим способом. Дослідження вказує на доцільність виконання симультанних операцій за комбінованої хірургічної патології. Це не призводить до тяжких специфічних ускладнень, супроводжується позитивним медико-соціальним ефектом та економічністю у порівнянні з проведенням двох чи трьох окремих оперативних втручань.

Мета роботи - дослідити структурні зміни стінки товстої кишки та розвитку ентеральної дисфункції під час перебігу гострого експериментального перитоніту (ЕП). Експериментальні дослідження проведено на 21 нелінійних білих статевозрілих щурах. Щурам під тіопенталовим наркозом викликали перитоніт шляхом проколу висхідної товстої кишки, а також введенням свіжоприготовленого 15 % розчину з розрахунку 0,5 мл на 100 г маси щура. На 1-у, 3-ю і 7-у доби перебігу ЕП тварин під каліпсоловим наркозом декапітували. Для гістологічного дослідження забирали шматочки тонкої кишки, зміни в яких досліджували гістологічно. Виявлено, що на 1-у, 3-ю, та 7-му добу перебігу ЕП у слизовій оболонці товстої кишки відбувалися і продовжували наростати з часом структурні зміни, які проявлялися у її ущільненні за рахунок вираженої лімфо- і гістіоцитарної інфільтрації та поєднаної вогнищевої лейкоцитарної інфільтрації, що відповідає морфологічній структурі коліту. Просвіти крипт зменшуються за рахунок підвищеної секреторної активності та дистрофічних змін епітеліоцитів. У субепітеліальному шарі виявляється нерівномірне кровонаповнення судин у поєднанні із периваскулярним набряком. Висновок: у слизовій оболонці товстої кишки внаслідок експериментального перитоніту відбувається підвищення секреторної активності та розвиток дистрофічних змін поверхневого епітелію. До 3 та 7 доби наростають дистрофічні зміни епітеліоцитів з вираженою лімфо- та гістіоцитарною інфільтрацією строми та її набряку.

Мета дослідження - оцінити діагностику розвитку ентеральної недостатності у разі абдомінальної травми на фоні травматичної хвороби. Проаналізовано результати лікування 119 потерпілих з пошкодженням органів черевної порожнини внаслідок травматичної хвороби, яких прооперовано з приводу абдомінальної травми. Виділено основні предиктори розвитку ентеральної недостатності: показник залишкового об'єму шлунка, відсутність перистальтичних шумів, блювота/регургітація, діарея, здуття кишечнику, внутрішньочеревної гіпертензії та синдрому абдомінальної компресії у потерпілих з абдомінальною травмою на фоні травматичної хвороби. Встановлено, що в контрольній групі померлих пацієнтів згідно з одержаними показниками загальний стан був достовірно тяжчим, ніж в основній групі потерпілих, які вижили, що підтверджено відповідними шкалами й окремими показниками. Також достовірна різниця між показниками внутрішньочеревного тиску та показником абдомінальної перфузії може засвідчити про розвиток ентеральної недостатності. Висновок: наявність достовірної різниці між показниками внутрішньочеревного тиску та показником абдомінальної перфузії може засвідчити на розвиток ентеральної недостатності.