Висвітлено питання етіології, патогенезу, морфології, діагностики та лікування гострого панкреатиту. Проаналізовано роль мікроорганізмів різних таксономічних груп в підтримці гнійно-запального процесу в патогенезі гострого деструктивного панкреатиту. Описано особливості патоморфології, порушення гомеостазу та розвитку синдрому поліорганної дисфункції за гострого деструктивного панкреатиту. Визначено ефективність застосування комплексу лікувальних заходів у хворих на даний панкреатит за допомогою сорбційного методу.

Освещены вопросы этиологии, патогенеза, морфологии, диагностики и лечения острого панкреатита. Проанализирована роль микроорганизмов разных таксономических групп в поддержке гнойно-воспалительного процесса в патогенезе острого деструктивного панкреатита. Описаны особенности патоморфологии, нарушения гомеостаза и развития синдрома полиорганной дисфункции при остром деструктивном панкреатите. Определена эффективность применения комплекса лечебных мероприятий у больных данным панкреатитом с помощью сорбционного метода.

Обгрунтовано шляхи покращання лікування гострого деструктивного панкреатиту з застосуванням сорбційного методу. Визначено патогенетичну роль мікроорганізмів різних таксономічних груп, змін метаболізму, гормональної регуляції гомеостазу у разі деструктивного панкреатиту. Вивчено динаміку патоморфологічних змін, створено математичну модель формування деструкції підшлункової залози. На підставі дослідження етіології та патогенезу гострого панкреатиту запропоновано метод прогнозування його перебігу, який створює передумови для покращання діагностики та лікування захворювання. З застосуванням безперервного лаважу та модифікованих сорбентів розроблено й апробовано ефективні методи лікування деструктивного панкреатиту.

У порівняльному аспекті за умов стендового експерименту досліджено антибіотикорезистентність та чутливість провідних збудників абдомінального сепсису. Встановлено, що найбільшу антимікробну активність стосовно виділених збудників мають метронідазол, фторхінолони та карбепенеми (анаероби), цефалоспорини, карбепенеми, фторхінолони, аміноглікозиди, а також окремі модифіковані пеніциліни (аероби). Найбільшу резистентність до дії антибіотиків проявили умовно-патогенні ентеробактерії.

В сравнительном аспекте в условиях стендового эксперимента исследовано антибиотикорезистентность и чувствительность основных возбудителей абдоминального сепсиса. Установлено, что большую антимикробную активность относительно выделенных возбудителей имеют метронидазол, фторхинолоны и карбепенемы (анаэробы), цефалоспорины, карбепенемы, фторхинолоны, аминогликозиды, а также отдельные модифицированные пенициллины (аэробы). Наибольшую резистентность к действию антибиотиков проявили условно-патогенные энтеробактерии.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 69 пацієнтів з приводу непрохідності порожнистих органів травного каналу (ТК). Встановлено, що за наявності внутрішньочеревної гіпертензії достовірно збільшується частота ранніх післяопераційних ускладнень. Підвищення внутрішньочеревного тиску (ВЧТ) на тлі інтраабдомінальних післяопераційних ускладнень є прогностичним фактором необхідності виконання релапаротомії. Ризик госпітальної летальності визначається величиною внутрішньочеревного перфузійного тиску. Результати дослідження свідчать про необхідність проведення системного моніторингу ВЧТ у хворих за непрохідності порожнистих органів ТК.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 32 хворих на рак шлунка, ускладнений стенозом виходу з шлунка. Між рівнем внутрішньочеревного тиску (ВЧТ) та толерантністю хворих до ентерального харчування встановлено негативний зворотний зв'язок. Порушення толерантності до раннього ентерального зондового харчування (РЕЗХ) після операції має прогностичне значення у цієї категорії хворих. Проведення моніторингу ВЧТ у хворих дозволяє оптимізувати проведення РЕЗХ та має прогностичне значення щодо перебігу післяопераційного періоду.

Висвітлено методику, яка пропонує один із варіантів закриття перфоративного отвору шлунка пасмом чепця на ніжці з подальшим підведенням медикаментозних препаратів до місця з'єднання швів для прискорення регенерації. Експериментально доведено її високу ефективність.

Досліджено механізми розвитку ендотоксикозу та печінкової недостатності у випадку гострого перитоніту. Встановлено, що в процесі його перебігу має місце зміна основних джерел утворення та шляхів розповсюдження токсинів. Важливу роль у процесах розвитку печінкової недостатності відіграють процеси пероксидного окиснення.

Проведено порівняльний аналіз ефективності використання під час оперативних втручань на порожнистих органах травлення найбільш часто вживаних кишкових швів: Матешука, Шмідена, Коннеля, безперервно-обвивного, безперервно-зворотного, Ревердена-Мультановського та розробленого - безперервно-вузлового. Встановлено, що найбільш надійний гемостаз, високу і стабільну фізичну герметичність, мінімальну проникливість лінії швів для мікроорганізмів забезпечує безперервно-вузловий, що дозволяє рекомендувати його застосування у разі оперативного втручання на порожнистих органах травлення, особливо за патологічних станів, для яких характерно підвищення агресивності кишкового вмісту.

Проаналізовано дані літератури про використання сорбентів та їх комбінації з антисептиками та протимікробними препаратами в комплексному лікуванні запально-деструктивних процесів у черевній порожнині, проведено їх порівняльний аналіз. Розглянуто можливості, переваги та недоліки різних способів ліквідації місцевих проявів перитоніту з використанням сорбентів і шляхи запобігання поліорганній недостатності через профілактику генералізації токсемії та ендогенної інтоксикації.

Наведено результати клінічного дослідження дихальної функції у хворих на абдомінальний сепсис. Показано, що порушення функціонального стану системи дихання мають переважно рестриктивний характер. Зроблено висновок про необхідність корекції медикаментозного лікування таких пацієнтів із включенням оксигенотерапії у лікувальний протокол.

Проаналізовано модифіковану шкалу оцінки тяжкості стану пацієнта APACHE II, розроблену на підставі клініко-лабораторних даних 183 хворих на гострий перитоніт та абдомінальний сепсис. Наведена шкала оцінки тяжкості стану пацієнта доступна та достатньо інформативна.

Вивчено патогенетичні особливості синдрому хронічної внутрішньочеревної гіпертензії у хворих на морбідне ожиріння (МО), яким виконано баріатричні оперативні втручання. Проаналізовано вплив фактора внутрішньочеревного тиску на перебіг супутніх захворювань та післяопераційного періоду у хворих на МО.

Відповідно до принципів кредитно-модульної системи організації навчального процесу розроблено нові навчальні програми для викладання дисципліни "Медсестринство в хірургії". Наведено можливі шляхи щодо покращання ефективності проведення практичних занять зі студентами, які навчаються за спеціальністю "Сестринська справа" (ОКР - "молодший спеціаліст"). Зокрема, застосування на практичних заняттях інтерактивної моделі дидактичного процесу ефективно покращує засвоєння тематичного матеріалу. Основною метою є стимулювання активного потенціалу студентів шляхом залучення їх до діалогу, відкритої бесіди, обговорення клінічної проблеми хірургічного хворого, доведення, аргументування власного погляду, аналізу своїх дій у разі розв'язання ситуаційних і клінічних задач під час роботи у відділенні та з хворими. У процесі інтерактивного навчання студенти вчаться критично мислити, приймати продумані рішення, спілкуватися між собою.

Проаналізовано можливі механізми клінічної ефективності "рукавної" резекції шлунка у хворих на ожиріння. Метаболічний ефект операції пов'язаний не тільки зі зменшенням об'єму шлунка, а й прискоренням пасажу вмісту по шлунковій трубці та тонкій кишці.

Вивчено вплив травми на зміну показників клітинної ланки імунітету. Обстежено 52-х хворих з різними формами травматичної хвороби (ТХ) віком 18 - 69 років, в середньому (37,91 +- 4,28) року. Контрольну групу становили 16 хворих, яким виконано планові оперативні втручання, не пов'язані з патологією скелетно-м'язової системи. Хворих основної групи було розподілено на 3 підгрупи відповідно до тяжкості стану. Параметри клітинної ланки системного імунітету аналізували за визначенням субпопуляцій T-лімфоцитів за допомогою методу непрямої імунофлюоресценції з використанням панелі моноклональних антитіл до CD3, CD4, CD8, CD22 рецепторів лімфоцитів і розрахунком інтегральних показників. Найбільш виражені (II - III ступінь імунних порушень) зміни клітинної ланки імунітету спостерігали у хворих на ТХ з тяжким перебігом (розгорнута клінічна картина). Оперативне втручання, навіть без травми, суттєво впливало на клітинну ланку імунітету, однак у хворих на ТХ порушення імунітету, крім імунорегуляторного індексу, були суттєво більш вираженими, ніж у хворих групи порівняння.

Проаналізовано результати біліопанкреатичного шунтування (БПШ) в модифікації Hess - Marceau, виконаного у 92 пацієнтів з приводу морбідного ожиріння (МО). Висока ефективність зазначеного оперативного втручання як щодо зменшення надмірної маси тіла (МТ), так і корекції супутніх захворювань і метаболічних розладів супроводжується високою частотою віддалених післяопераційних ускладнень та летальністю. Одержані результати свідчать про недостатній рівень безпеки БПШ в модифікації Hess - Marceau і ставлять під сумнів доцільність широкого використання цієї операції як стартової баріатричної методики у хворих на МО.

Визначення лікувальної тактики щодо хворих на гострі кровотечі з приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки грунтується на запобіганні рецидиву кровотечі. Однак, у цьому питанні є відсутнім необхідний консенсус. Мета роботи - розробка нового методичного підходу до прогнозування рецидиву гострої кровотечі у хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки. Дослідження охоплює 122 особи, які перебували на лікуванні в клініці загальної хірургії упродовж 2010 - 2016 рр., середній вік хворих - 43,72 +- 8,37 р. На основі клінічних досліджень запропоновано визначення коефіцієнта ступеня тяжкості загального стану хворих з корекцією з урахуванням віку та коморбідності. Було виявлено низький ризик виникнення рецидиву кровотеч у 27 пацієнтів групи порівняння та 28 - основної групи. Помірний ризик виявлено у 14 пацієнтів групи порівняння та 13 - основної групи. Високий ризик виявлено у 11 пацієнтів групи порівняння та 10 - основної групи. Дуже високий ризик виявлено у 9 пацієнтів групи порівняння та 11 - основної групи. На підставі проведених досліджень узагальнено, що методика є достатньо простою та прийнятною для розрахунку в хірургічному стаціонарі.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 378 пацієнтів на морбідне ожиріння. Проксимальна неспроможність степлерного шва шлункової трубки є найбільш грізним ускладненням з огляду на складність діагностики, профілактики та лікування. За умови діагностики ускладнення в перші 6 - 12 год з моменту його виникнення, виправдана тактика ушивання дефекту. У випадку пролонгації діагностики понад 12 год очевидною є перевага тактики стентування у порівнянні зі спробами ушивання дефекту.

Мета роботи - оцінка доцільності перитонізації лінії степлерної резекції з метою профілактики кровотечі зі степлерного шва та його неспроможності. Дослідження проведено на 18 лабораторних кролях, яким було виконано рукавну резекцію шлунка: у 9 тварин (група 1) - з перитонізацією лінії степлерного шва, у 9 тварин (група 2) - без перитонізації. Проаналізовано структурні зміни стінки шлунка в ділянці степлерного шва в обох групах тварин. Перитонізація лінії степлерного шва призвела до поглиблення ішемічних змін стінки шлунка. Висновки: перитонізація лінії рукавної резекції шлунка сприяє профілактиці післяопераційної кровотечі зі степлерного шва, проте не запобігає його неспроможності.

Проведено вивчення та аналіз динаміки основних показників вуглеводного обміну у хворих на ожиріння після виконання рукавної резекції шлунка. Одержані дані свідчать, що дана баріатрична методика надає змогу досягти швидкого (упродовж перших 3 міс післяопераційного періоду) та стійкого (упродовж 24 міс) покращання або нормалізації основних показників порушеного вуглеводного обміну. Повної ремісії цукрового діабету II типу досягнуто у 54,5 % пацієнтів, часткової ремісії - у 45,5 % хворих, нормалізації толерантності до глюкози, рівня інсуліну, C-пептиду - у всіх пацієнтів. Тривалість вищенаведеного ефекту потребує подальших клінічних спостережень.