Проведено аналіз сучасних поглядів на дерматогліфіку - як скринінговий метод діагностики та прогнозування гіпертонічної хвороби.

Досліджено актуальну проблему сучасної кардіології - покращення прогнозування перебігу та ефективності терапії у чоловіків 40-60 років з гіпертонічною хворобою використовуючи рівні біомаркерів. Вперше отримано дані щодо концентрації галектину-3 у осіб чоловічої статі без серцево-судинної патології, хворих на неускладнену та ускладнену гіпертонічну хворобу (далі – ГХ) (ускладнення у вигляді хронічної серцевої недостатності (далі – ХСН) ІІ А стадії рекомендації Асоціації кардіологів України, ІІ-ІІІ ФК за NYHA), носіїв різних варіантів гена АТ1-Р (А1166С).

Гострий перикардит є найпоширенішим проявом захворювань перикарда, що вражає осіб обох статей, і є важливою причиною захворюваності. Перикардит з перикардіальним випотом або без нього, що виникає в результаті ураження перикарда, є синдром посткардіальної травми. Посттравматичний перикардит особливо рідкісний, у літературі описано кілька випадків, а схема виникнення та патофізіологія недостатньо вивчені. У більшості зареєстрованих випадків посттравматичного перикардиту документують в історії пряму травму грудної клітки, спричинену зокрема кермом під час автомобільних аварій або механічним ушкодженням грудної клітки різного генезу. Запропоновано багато методів лікування запальних хвороб перикарда - від паліативних до радикальних. Найпоширенішими серед них є черезшкірна пункція перикарда, позаплевральна перикардіотомія, або фенестрація, часткова або субтотальна резекція перикарда. Вибір хірургічної тактики значною мірою залежить від спеціаліста, що його виконує, та клініки, в якій лікується травмований, а не від конкретної ситуації. Запальний перикардіальний синдром може бути встановлений за наявності не менш ніж 2 із 4 наведених критеріїв: перикардіальний грудний біль; перикардіальний шум; поява нової поширеної випуклої елевації сегмента ST, або депресії сегмента PR (у декількох відведеннях за винятком aVR та іноді V1) на електрокардіограмі; перикардіальний випіт (новий, або збільшення вираженості наявного за даними ехокардіографії та рентгенографії органів грудної порожнини). До додаткових ознак належить: зростання концентрації маркерів запалення (С-реактивного протеїну, швидкості осідання еритроцитів, лейкоцитоз) та маркери пошкодження міокарда (креатинфосфокіназа, тропонін I); ознаки запального процесу в перикарді при проведенні методів візуалізації (комп'ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії).