Досліджено природу та сутність естетичної свідомості як соціального феномена на підставі концепції вітчизняного філософа Анатолія Станіславовича Канарського. Утіленням естетичної свідомості є мистецтво, за допомогою якого індивід олюднює себе, ідеально стверджує в духовній сфері. Естетична теорія А. С. Канарського виходить за межі опозиції прекрасного і потворного, виявляючи внутрішню суперечність естетичного і байдужого як вихідну, що з необхідністю одержує своє розв'язання в морально-етичній сфері.

На основі широкої джерельної бази висвітлено соціокультурні передумови та чинники формування світогляду педагога та громадського діяча І. П. Филипчака (1871 - 1945). Розкрито педагогічні ідеї його творчої спадщини, виокремлено напрями культурно-просвітницької діяльності та внесок І. Филипчака в освітньо-виховну діяльність українських громадських організацій. Обгрунтовано можливості творчого використання педагогічної спадщини І. Филипчака для становлення та розвитку сучасної освіти України.

Здійснено цілісний аналіз педагогічних поглядів та культурно-освітньої діяльності педагога та просвітника І. П. Филипчака (1871 - 1945), визначено основні чинники формування його особистості як педагогічної персоналії. З'ясовано провідні напрями його діяльності (педагогічний, літературно-публіцистичний, науково-дослідницький, громадсько-просвітницький та журналістський), а також внесок у дослідження історії шкільництва Галичини. Узагальнено досвід педагогічної та культурно-освітньої діяльності вченого, доповнено відомості про його життя та просвітницьку діяльність. Доведено актуальність педагогічних ідей І. П. Филипчака та необхідність їх практичної реалізації для становлення й розвитку сучасної української освіти.

Розкрито поняття "синестезія" та проаналізовано історію вивчення цього феномена в системі філософських наук. Визначено, що на сьогоднішній день в науці не існує ні єдиної теорії, ні методологічних підходів до вивчення феномена синестезії, який має давню історію вивчення в цілому ряду гуманітарних і природничих наук (філософії, естетиці, психології, фізіології, медицині, мистецтвознавстві, мовознавстві) від трактування як "аномалії" до двох діаметрально протилежних поглядів на природу синестезії – як перцептуально-сенсорний прояв з одного боку і як семантико-пізнавальний прояв мислення з іншого.

Виходячи із Ільєнківської тези про конкретність реалізації ідеалу в історії, зазначено, що у вигляді ідеалу завжди оформлено образ конкретної мети діяльності людства на певному ступені його інтелектуального і морального розвитку. З цієї точки зору естетична діяльність через опредмечення і розпредмечення змісту культури в процесі діяльності стає своєрідним дзеркалом, в якому людина одержує можливість споглядати свою власну сутність, цілісність своєї природи, єдність духовної і практичної основи свого існування на шляху до досконалості. Аналізуючи концепцію А. Канарського, зосереджено увагу на дослідженні взаємозв'язку суспільних відносин, котрий здобуває своє теоретичне відображення (продовження) у взаємовідношенні понять "небайдуже" і "безпосередність", суть яких розкривається через діалектику понять "мета (ціль)" і "засіб". Таким чином, на основі аналізу своєрідності прояву потреб і цілей людини розкрито зміст естетичного як безпосередності (самоцільності) чуттєвого: естетичне пов'язане з розвитком міри (ступеня) чуттєвого вираження небайдужості людини до світу. Підкреслено, що, беручи до уваги все різноманіття експериментів і практик у галузі мистецтва, пов'язаних з сенсорними особливостями людини, та теоретичний досвід з проблеми людської чуттєвості, виявляється проблемне поле - феномен синестезії. За умов соціокультурної антропологічної кризи цей феномен постає як один із можливих шляхів інтеграції різних рівнів суспільної свідомості та самосвідомості людини. Саме синестезія допомагає об'єднати всі грані сприйняття та мислення, підсилює естетичне сприймання і наділяє художні образи особливою силою впливу.

Розглянуто організаційно-педагогічні аспекти діяльності Івана Филипчака як організатора й активного діяча музею "Бойківщина" у Самборі. Акцентовано на значенні музею як осередку національно-духовного життя українців Галичини у 20 - 30-х рр. ХХ ст.

Розглянуто проблеми впровадження педагогічних інновацій у навчально-виховний процесс початкової школи. Розкрито методичні аспекти застосування інновацій у педагогічній практиці, зокрема готовність учителя до інноваційної діяльності у сфері образотворчого мистецтва. Обгрунтовано тезу щодо наявності основних психологічних механізмів інтеграції в процесі виникнення в свідомості учня ланцюга асоціацій, пов’язаних між собою спільними ланками.

Рассмотрена проблема внедрения педагогических инноваций в учебно-воспитательный процесс начальной школы. Раскрыты методические аспекты применения инноваций в педагогической практике, в частности готовность учителя к инновационной деятельности в сфере изобразительного искусства. Обоснован тезис о наличии основных психологических механизмов интеграции в процессе возникновения в сознании ученика цепи ассоциаций, связанных между собой общими звеньями.

This paper addresses the problem of implementing pedagogical innovations in educational process of primary school. Reveals the methodological aspects of innovation in teaching practice, including teacher readiness for innovation in the field of fine arts.

Здійснено історико-правовий аналіз функціонування системи виконання покарань у західних областях України впродовж 1944 - 1953 pp. Сформульовано концептуальні основи діяльності пенітенціарної системи, визначено її основні цілі та завдання на різних етапах існування радянської держави. Розглянуто взаємозалежність домінування функцій покарання (виховної, каральної, запобіжної) і політико-економічних реалій різних періодів. Відображено формування і зміни державних завдань щодо боротьби зі злочинністю, зокрема у пенітенціарних установах, а також суспільне ставлення до них. Органи виконання покарань досліджено як складник карально-репресивного апарату в процесах радянізації західних областей України. Окреслено роль установ позбавлення волі в боротьбі радянського політичного режиму з націоналістичним і повстанським рухом у регіоні. Визначено чинники, що мали вплив на комплектування кадрового апарату місць позбавлення волі в західних областях України в період 1944 - 1953 pp.

Досліджено категорію "синестезія" як критерій культури людської чуттєвості в контексті соціально-філософського дискурсу з використанням потенціалу діалектики соціокультурного процесу. Доведено, що синестезія - це здатність ідеального здійснення поза реальним процесом, вираження та відтворення загального в його всезагальних формах; це точка породження і входження у форму всезагальності. Як логічне поняття синестезія є результатом суспільної практики, яка змінює зовнішню дійсність, знищує її зовнішню визначеність і робить її об'єктивною істиною. З'ясовано, що синестезія як специфічно розвинена чуттєва культура індивіда не випадковість, а цілісно схоплена й усвідомлена необхідність. Вона породжує загально значущий соціокультурний продукт у формі індивідуального зсуву в системі образів, створених попередньою діяльністю творчої уяви. Показано, що зміст синестезії як принципу розвитку цілісності пізнавання та знання, творчої діяльності та креативності мислення полягає у відображенні не чуттєвої дійсності предметного світу, а у зміні способу відображення, способу уяви, який містить можливість творчості. Творча уява як універсальна здатність людини може сформуватися на синестезії - способі суб'єкт-об'єктної діяльності індивіда. Образ наявних всезагальних форм діяльності існує незалежно від свідомості та буття кожного окремого індивіда, який із необхідністю орієнтований на наявність цих форм як абсолютної точки відліку; форма явлена у почутті та протиставлена думці, історично окультурюється і задається свідомості як уже визначений мисленням факт культурної історії, як реальність. Розкрито поєднання індивідуальності сприйняття (синестезії) із загальною нормою уяви, коли нова норма визначає себе як індивідуальне відхилення, а індивідуальність сприйняття й уяви безпосередньо породжує загальний продукт (ідеал, символ), який є логічним розвитком діалектики соціокультурного процесу. Методологічний потенціал діалектики соціокультурного процесу складає теоретичну основу визначення синестезії як своєрідного новоутворення у просторі суперечливої взаємодії сприйняття й уявлення, як форми і способу організації культури людської чуттєвості. Розкрито потенціал категорії "синестезія" у розв'язанні протиріч сучасної соціокультурної реальності, яка визначається полімодальністю та парадоксальністю сприйняття, посиленням проєктного начала творчості особистості.