Визначено особливості патогенезу гіперхолестеринемії (ГХЕ) за різних її пускових механізмів. Встановлено, що у разі надмірного надходження в організм холестерину ГХЕ має первинний характер, тоді як атерогенність плазми виникає вторинно, має відстрочену природу і лише частково залежить від перекисного окиснення, в основі якого лежить активація моноцитів і яке активується у більш віддалені строки. У разі спонтанного розвитку атеросклерозу у хворих ІХС атерогенний потенціал крові зростає первинно щодо розвитку ГХЕ. Значно більша роль належить вільнорадикальному окисненню з виснаженням антиоксидантного потенціалу плазми та зростанням у ній концентрації кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів. Більша вираженість оксидативного стресу у хворих на ІХС у порівнянні з експериментальною моделлю ГХЕ зумовлена значною участю в цьому процесі моноцитів, більшим зростанням у них рівня МДА, підвищенням їх реактивності та фагоцитарної здатності відносно ступеня зростання атерогенності плазми.

Изложены современные представления о природе атеросклероза, ишемической болезни сердца (ИБС) и острых форм ее течения - нестабильной стенокардии и острого инфаркта миокарда. Проанализирована зависимость между нарушениями обмена липидов и углеводов. Дано представление о системном воспалении как этиологическом факторе нарушений метаболизма и обострения ИБС, развития инсулинорезистентности и структурных изменений стенки сосудов. Изложены современные принципы диагностики и лечения больных с ИБС и острым коронарным синдромом, а также предупреждения развития ее острых форм с учетом роли воспаления, инсулинорезистентности как факторов, обусловливающих прогрессирование и дестабилизацию заболевания. Приведены данные исследований удельной значимости различных патогенетических механизмов атеросклероза и ИСБ, возможности целенаправленного влияния на них с помощью современной фармакотерапии.

Вивчено природу синдрому імунорезистентності (ІР) та показано, що його патогенетичною основою є поєднані та взаємопов'язані порушення обміну ліпідів, вуглеводів, розвиток системного запалення та системного оксидантного стресу. Встановлено етіологічну поліморфність синдрому ІР і можливість його відтворення на кролях за умови первинної дії кожного з його компонентів - порушень обміну ліпідів у разі хронічного ліпідного навантаження, порушень метаболізму вуглеводів за умов тривалого вуглеводного навантаження та системного запалення за внутрішньовенного введення пірогеналу. Показано можливість відтворення синдрому ІР за клінічних умов у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) у випадку одноразового ліпідного навантаження. Ці дані свідчать про необхідність урахування стану чутливості до інсуліну у всіх хворих на ІХС під час діагностики та визначення тактики медикаментозної терапії.

Рассмотрены особенности энергетического метаболизма сердечной мышцы в условиях как нормального, так и нарушенного ее кровоснабжения. Анализируется роль свободных жирных кислот (СЖК) и глюкозы как основных субстратов энергообеспечения кардиомиоцитов при адекватном коронарном кровотоке и в условиях ишемии. Рассматривается значимость СЖК и промежуточных продуктов их окисления в нарушении утилизации глюкозы, развитии ацидоза и связанном с ним нарушении сократительной функции и жизнеспособности кардиомиоцитов. Представлены возможные пути фармакологических вмешательств, направленных на блокирование транспорта и утилизации СЖК в кардиомиоцитах, как важнейшего пути кардиопротекции, и доказывается целесообразность их использования в условиях как острой, так и хронической коронарной недостаточности. Приведены результаты собственных исследований эффективности применения триметазидина MR - препарата метаболического действия, блокирующего бета-окисление СЖК, как у больных с ИБС, так и на экспериментальной модели системного воспаления, воспроизведенной у кроликов. Показана высокая эффективность триметазидина MR не только как кардиопротекторного средства, но и как препарата, оказывающего влияние на все патогенетические звенья атеросклероза, ИБС и инсулинорезистентности.

Ключ. слова: инсулинорезистентность, воспаление, оксидативный стресс, метаболизм, липиды, липопротеины
Індекс рубрикатора НБУВ: Р252.654

Рубрики:

Порушення жирового і ліпідного обміну

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: липиды, липопротеины, углеводы, воспаление, оксидативный стресс, атерогенез
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.11-3

Рубрики:

Ішемічна хвороба серця

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: метаболический синдром, воспаление, инсулино-резистентность, липиды, липопротеины, углеводы, атеросклероз, ишемическая болезнь сердца
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.210.41-1 + Р410.11-1

Рубрики:

Атеросклероз. Артеріосклероз

Ішемічна хвороба серця

Шифр НБУВ: Ж14793 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Исследовали эффективность применения "Розиглитазон" - препарата, используемого для гликемического контроля, - у больных с ишемической болезнью сердца (ИБС) и сопутствующим сахарным диабетом ІІ-го типа. Розиглитазон применяли у 15-ти пациентов в дозе 8 мг/сут на протяжении 2-х мес. на фоне стандартной антиангинальной терапии. В результате лечения отмечены достоверное улучшение показателей кардиодинамики, толерантности к физической нагрузке, отчетливая нормализация функциональной активности периферических и магистральных сосудов, восстановление функции эндотелия. Метаболический эффект розиглитазона не ограничивался уменьшением выраженности инсулинорезистентности и нарушений обмена глюкозы. Отмечены также выраженный противовоспалительный и антиоксидантный эффект препарата, а также его способность нормализовать липидный и липопротеиновый состав крови, содержание в ней свободных жирных кислот. Полученные данные свидетельствуют о том, что розиглитазон обладает не только антидиабетическим действием, но и способностью оказывать кардио- и ангиопротекторный эффекты у больных с сочетанием ИБС и сахарного диабета ІІ-го типа.

Цель работы - выяснение возможности предупреждения развития метаболического синдрома (МС) и его проатерогенного действия с помощью пиоглитазона. Исследования проведены на экспериментальной модели МС, воспроизведенной на кроликах с помощью содержания на обогащенной липидами диете в течение 16 нед. Через 8 нед, на высоте развития МС, применяли пиоглитазон в дозе 0,75 мг/кг веса. Кровь для исследования брали в исходном состоянии, через 2, 4, 6 и 8 нед содержания на диете и через 2, 4, 6 и 8 нед после последующего применения пиоглитазона. Определяли основные показатели обмена глюкозы, липидов в крови, показатели интенсивности воспаления и оксидантного стресса, чувствительность к инсулину. С помощью мышиных макрофагов осуществляли биотестирование атерогенности плазмы, то есть содержания в ней модифицированных липопротеидов низкой (ЛПНП) и очень низкой (ЛПОНП) плотности. Установлено, что содержание животных на диете в течение 8 нед сопровождалось развитием основных компонентов МС. Угнеталась чувствительность к инсулину, развивалась выраженная гипергликемия, значительно повысилось содержание в крови гликозилированного гемоглобина. Параллельно развивалась дислипидемия с увеличением содержания в крови свободных жирных кислот (СЖК), общего холестерина (ХС) и триглицеридов (ТГ), ХС ЛПНП и ЛПОНП, уменьшением содержания ХС липопротеидов высокой плотности (ЛПВП) на фоне резкой активации системного воспаления, оксидантного стресса и модификации липопротеидов со значительным увеличением содержания в крови их атерогенных форм. Применение на этом фоне пиоглитазона сопровождалось существенн

ой нормализацией возникших изменений уже с конца 2-й нед и прогрессирующей к 8-й нед. Возрастала чувствительность к инсулину, главным образом - системная и в меньшей степени - чувствительность гепатоцитов. Уменьшались проявления инсулинорезистентности и снижался уровень глюкозы и гликозилированного гемоглобина в крови, общего ХС и ТГ, СЖК, ХС ЛПОНП. Возрастало содержание ХС ЛПВП и ЛПНП, что отражало восстановление нормального метаболизма ЛПОНП. Уменьшалась выраженность системного воспаления и оксидантного стресса, интенсивность проатерогенной и иммуногенной модификации липопротеидов. Результаты морфологического контроля подтвердили способность пиоглитазона уменьшать выраженность воспалительных явлений и тканевой инфильтрации липидами как ведущего механизма восстановления чувствительности к инсулину. Эти данные позволяют рассматривать пиоглитазон не только как антидиабетическое средство, но и как перспективный препарат в лечении МС и профилактике атеросклероза.

Ключ. слова: ишемическая болезнь сердца, миокард, атерогенез, инсулинорезистентность, метаболизм, ишемия
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.11-52

Рубрики:

Ішемічна хвороба серця

Шифр НБУВ: Ж14793 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведены современные представления по одной из наиболее актуальных и сложных медицинских проблем современности - проблеме метаболического синдрома (МС). Указано, что в настоящее время распространенность МС приобрела характер пандемии и продолжает возрастать в геометрической прогрессии. В результате ожидается резкое увеличение числа больных с сахарным диабетом 2-го типа и кардиоваскулярной патологией, возрастание тяжести течения данных заболеваний. Критически освещены важнейшие аспекты патогенеза МС, взаимосвязи между его основными компонентами в клиническом и научном контекстах. Описаны методы лечения ожирения, МС. Внимание уделено ожирению как компенсаторно-патологическому процессу.

На основании анализа данных литературы и собственных исследований патогенетической значимости основных факторов атерогенеза сделан вывод о том, что выраженное поражение коронарных сосудов, приводящее к развитию инфаркта миокарда, может возникать на фоне нормального уровня в крови общего холестерина (ХС) и ХС липопротеинов низкой плотности. В то же время, независимо от наличия гиперхолестеринемии (ГХЕ) и даже при низком уровне ХС (70 мг/100 мл) отмечено наличие проатерогенной дислипидемии, системного воспаления, атерогенной и иммуногенной модификации липопротеинов, которые рассматриваются как важнейшие факторы атерогенеза. Хотя ГХЕ является достоверным и бесспорным маркером атеросклероза, ее отсутствие не дает достаточных оснований для отрицания наличия атеросклеротического процесса. Таким образом, результаты проведенного исследования свидетельствуют о недостаточной информативности уровня в крови общего ХС как показателя выраженности атеросклеротического процесса, темпов его прогрессирования и о необходимости более углубленного анализа факторов атерогенеза для оценки степени риска развития ишемической болезни сердца и эффективности проводимой терапии.

Внимание уделено критическому анализу традиционных и современных представлений о функциональной организации ренин-ангиотензиновой системы, ее роли в развитии важнейших форм кардиоваскулярной патологии. Основное внимание уделено изложению результатов исследований последних лет, свидетельствующих о существенном расширении взглядов на функционирование системы, наличии и значимости локальных ренин-ангиотензиновых систем, альтернативной ренин-ангиотензиновой системы, системы проренина и его рецепторов. Изложено представления о важнейшей роли интрацеребральной ренин-ангиотензиновой системы в регуляции артериального давления и в развитии гипертонической болезни, а также о функциональном единстве ренин-ангиотензиновой, вегетативной нервной и иммунной систем, что объясняет многогранность и сложность патогенеза кардиоваскулярных нарушений, развития артерио-, кардио- и нефросклероза, метаболического синдрома и сахарного диабета II типа. Изложены также основные принципы фармакологической коррекции состояний, связанных с гиперактивностью ренин-ангиотензиновой системы, прежде всего - ремоделирования и нарушений функции сердца, артериальных сосудов и почек, эффективности основных классов препаратов - ингибиторов ангитензинпревращающий фермент, блокаторов рецепторов ангиотензина II, блокаторов ренина в нормализации функции системы, в предупреждении и регрессии морфофункциональных нарушений, связанных с ее гиперактивностью.

Рассмотрена проблема значимости и механизмов участия воспаления и оксидативного стресса в развитии кардиоваскулярной патологии, прежде всего - в повреждении и ремоделировании сердца и сосудистой стенки, развитии артериальной гипертензии. Прослежена взаимосвязь между ренинангиотензиновой, симпатоадреналовой и иммунной системами в развитии оксидативного стресса, как компонента врожденного и приобретенного иммунно-воспалительного ответа.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410-52

Рубрики:

Хвороби систем кровообігу і лімфообігу

Шифр НБУВ: Ж15767 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідити частоту поліморфних варіантів гена, що кодує конексин-40 (rs10465885), в пацієнтів з фібриляцією передсердь (ФП) неклапанного генезу в українській популяції. Обстежено 112 пацієнтів з неклапанною ФП (середній вік (50 +- 10) років; чоловіки - 86 (76,8 %), жінки - 26 (23,2 %)), яка розвинулася в основному на тлі гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця (ІХС), їх поєднання, а також міокардіофіброзу. Серед обстежених пацієнтів у 47 (42,0 %) була пароксизмальна форма ФП, у 45 (40,2 %) - персистентна, а у 20 (17,8 %) - постійна. До контрольної групи увійшли 78 практично здорових осіб (60 чоловіків (77 %), 18 жінок (23 %); середній вік (51 +- 1) років) з чинниками ризику ІХС. Основна і контрольна групи були зіставні за віком та гендерною структурою. Алельну дискримінацію Т-26-С поліморфізму rs10465885 промотора В гена, що кодує конексин-40, вивчали за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі. Референтний (дикий) алель було представлено тимідином (Т), мінорний - цитидином (С). Частота поліморфних варіантів гена, що кодує конексин-40 (rs10465885), була такою: гомозиготи за референтним (диким) алелем Т (Т/Т) - 25,9 %, гетерозиготи (С/Т) - 49,1 %, гомозиготи за мінорним алелем С (С/C) - 25,0 %; алель Т реєстрували в 50,5 %, С - 49,5 % пацієнтів. Зазначена частота поліморфних варіантів rs10465885 у групі ФП була зіставною з такою в групі контролю: генотипи Т/Т - 28,2 %, С/T - 41,0 %, C/C - 30,8 %; алелі Т - 48,7 %, С - 51,3 %. Частота генотипу С/T серед пацієнток з ФП була вищою за таку в практично здорових жінок (відповідно 69 і 28 %).

Мета роботи - оцінити вплив системної ензимотерапії (СЕТ) на зниження рівня серцево-судинного ризику в пацієнтів з остеоартрозом і встановити, якою мірою цей ефект визначається дією терапії на інтенсивність сис- темного запалення і традиційні чинники атерогенезу. Досліджено динаміку основних показників серцево-судинного ризику в пацієнтів з остеоартрозом, які протягом 6 місяців отримували стандартне лікування (група контролю), і пацієнтів, що одержано додатково до стандартної терапії вобензим - препарат системної ензимотерапії (дослідна група). У пацієнтів контрольної групи спостерігали прогресивне зростання ступеня вираження системного запалення та оксидантного стресу на тлі підвищення активності ангіотензинперетворювального ферменту. Ці зміни поєднувалися з посиленням проатерогенних змін метаболізму ліпідів і глюкози, спектра ліпопротеїнів, ступеня вираження їх атерогенної та імуногенної модифікації. Паралельно зростав ступінь генералізованого функціонального та структурного ремоделювання стінки артеріальних судин, особливо дисфункція ендотелію. Інший характер мала динаміка досліджених показників у осіб, які отримували СЕТ. У них спостерігали значне пригнічення системного запалення, зменшення інтенсивності оксидантного стресу на тлі відновлення антиоксидантного потенціалу плазми крові. Практично нормалізувався вміст у плазмі крові загального холестерину, меншою мірою - рівень тригліцеридів, зменшився ступінь вираження гіперглікемії та знизився рівень у плазмі крові глікозильованого гемоглобіну. Значно зменшився ступінь вираження порушень спектра ліпопротеїнів крові, їх атерогенної та імуногенної модифікації. Відновлення показників метаболізму залежно від інтенсивності протизапальної дії СЕТ, і в осіб із низьким залишковим запаленням ці показники наближалися до нормальних значень. Спостережено значне відновлення функціональних властивостей стінки артеріальних судин, перш за все функції ендотелію, тоді як зменшення товщини комплексу інтима - медія сонної артерії мало лише характер тенденції. Ці зміни також залежали від ступеня вираження протизапальної дії СЕТ. Висновки: одержані дані свідчать про те, що застосування СЕТ у осіб остеоартрозом має не тільки протизапальну дію, а й сприяє зменшенню вираження основних чинників серцево-судинного ризику і частково відновлює морфофункціональні властивості стінки артеріальних судин.

Цель работы - определить особенности развития сосудистого поражения у пациентов с остеоартрозом (ОА), исследовать участие в нем традиционных факторов сердечно-сосудистого риска и факторов, связанных с наличием системного воспаления. Обследовано три группы лиц: 1-я (основная) 83 пациента с ОА, 2-я (сравнения) - 20 пациентов с метаболическим синдромом без ОА, 3-я (контроля) - 25 здоровых лиц. Все группы были сопоставимы по возрасту и соотношению полов. Больным проводили допплерографию периферических сосудов, определяли эндотелийзависимое расслабление плечевой артерии с оценкой нутрипросветного диаметра и скорости кровотока. Исследовали липидный и липопротеиновый спектр крови, содержание в плазме крови глюкозы и гликозилированного гемоглобина, С-реактивного протеина и малонового диальдегида. Установлено, что ОА уже на ранних этапах сопровождается развитием выраженных сосудистых нарушений на фоне системного воспаления и проатерогенных изменений метаболизма в виде инсулинорезистентности, диабетической дислипидемии, гипергликемии, модификации липопротеинов низкой и очень низкой плотности. Значительное повышение сердечно-сосудистого риска у лиц на ранних этапах развития ОА связано в значительно большей степени с развитием генерализованного артериосклероза, чем атеросклеротического поражения венечных сосудов. Морфофункциональные сосудистые нарушения у лиц с ОА являются следствием, прежде всего, системного воспаления и могут возникать на фоне незначительно выраженных традиционных факторов атерогенеза. Как диагностика ишемической болезни сердца, так и ее лечение и принципы предотвращения развития острого коронарного синдрома в условиях выраженного системного воспаления должны базироваться на принципиально иных основах, чем при классическом типе течения ишемической болезни сердца.

Проведено аналіз результатів сучасних клінічних та фундаментальних досліджень, присвячених проблемам діагностики доклінічного атеросклерозу, прогнозуванню його перебігу та ранньому визначенню ризику розвитку кінцевих кардіальних точок. Результати аналізу дозволяють зробити висновок, що в значній частині популяції середнього віку спостерігається безсимптомна доклінічна форма атеросклеротичного судинного ураження за відсутності традиційних чинників серцево-судинного ризику. Доведено, що кальцифікація судинної стінки належить до найважливіших та найбільш поширених патогенетичних механізмів розвитку атеросклерозу, найбільш ранніх та вірогідних його ознак. Крім того, атеросклероз є генералізованим процесом, і тому одночасна візуалізація судин у різних ділянках дозволяє значно підвищити точність його діагностики та визначення наслідків, особливо в поєднанні з урахуванням наявності та ступеня вираження судинної кальцифікації. Встановлені на цей час механізми кальцифікації можуть бути мішенню для фармакологічних впливів, що дозволить найближчим часом здійснити суттєвий вплив на характер прогресування атеросклерозу та загрозу розвитку його тяжких клінічних виявів.