На підставі комплексного вивчення стану і тенденцій розвитку гуманітарної сфери українського суспільства запропоновано концептуальне бачення державної політики у даній галузі. Показано особливу роль гуманітарної сфери у соціальному бутті української нації. Висвітлено проблеми функціонування та розвитку суспільних відносин, позитивний поступ котрих впливає на стратегію гуманітарної політики сучасної України. Розкрито сутність освітньої політики в контексті євроінтеграції.

На основе комплексного изучения состояния и тенденций развития гуманитарной сферы украинского общества предложено концептуальное видение государственной политики в данной области. Показана особая роль гуманитарной сферы в социальном бытии украинской нации. Освещены проблемы функционирования и развития общественных отношений, позитивное поступательное движение которых влияет на стратегию гуманитарной политики Украины. Раскрыта сущность образовательной политики в контексте евроинтеграции.

Відзначено полісемію та інваріантність терміна "священне". Обгрунтовано положення щодо специфіки вживання вказаного поняття у рамках богословської та наукової традицій. Проаналізовано погляди Р.Отто, М.Еліаде, Е.Дюркгейма. Особливу увагу приділено типології уявлень про священне та способу його маніфестації у контексті людської культури.

Досліджено вияви гуманітарної інтервенції Російської Федерації в українському суспільстві. Обгрунтовано промосковську зорієнтованість УПЦ (МП). З'ясовано вплив радянсько-російського чинника на національну освітню систему. Приділено увагу російській експансії в мовно-культурному просторі та сфері історичної пам'яті. Визначено пріоритети гуманітарної політики за умов зовнішніх і внутрішніх викликів. Вивчено основні засади розбудови партнерської україноцентричної моделі державно-конфесійних відносин. Охарактеризовано культурну дипломатію як чинник гуманітарної безпеки держави.

Розглянуто механізми попередження міжконфесійних конфліктів. Увагу зосереджено на європейській практиці забезпечення злагоди і порозуміння у взаєминах між церквами та деномінаціями. Наголошено на вітчизняній специфіці суспільно-релігійних і державно-церковних відносин.

Проаналізовано основні тенденції розвитку громадянського суспільства в Україні. Визначено ключові виклики у сфері формування та реалізації державної політики сприянь інститутам, організаціям громадянського суспільства. Висвітлено діяльність організацій громадянського суспільства в різних соціальних сферах. Подано рекомендації щодо нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності, розвитку інституційної стійкості організацій громадянського суспільства.

Наведено огляд основних нагальних проблем у гуманітарній сфері України: культурній, освітній, науковій, мовній, а також у сфері релігійно-церковних відносин, прав національних меншин та корінних народів, розвитку креативних індустрій. Окрему увагу приділено завданням державної політики у сфері культурної (публічної) дипломатії та соціогуманітарної реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Акцентується на проблемах розвитку гуманітарної сфери в умовах пандемії COVID-19: обмеження масових заходів, яке поставило сферу культури та креативних індустрій на межу виживання, а також потреби в розвитку якісної дистанційної та онлайн-освіти у закладах середньої та вищої освіти. Розглянуто питання щодо стану музейної справи та музейних фондів в Україні, існування розриву в рівні доступу до якісних культурних послуг між населенням великих міст та периферії. Проаналізовано ситуацію з "мовним" питанням, зокрема переваги й виклики прийняття та імплементації Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Приділено увагу завданням державної політики реінтеграції у соціогуманітарній сфері, що охоплюють аналіз стану гуманітарної сфери на тимчасово окупованих територіях, окреслюють коло соціогуманітарних потреб жителів тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, які потребують вирішення для забезпечення конституційних прав, потреб цих громадян України та створення засад для підвищення рівня згуртованості, єдності українського суспільства.

Висвітлено специфіку державно-церковних і суспільно-релігійних процесів в умовах відкритої повномасштабної воєнної агресії росії проти України. З'ясовано особливості структури й основні тенденції розвитку релігійної мережі в контексті війни. Проаналізовано політико-правові механізми системної протидії підривній антиукраїнській діяльності УПЦ МП в національному просторі, а також динаміку сприйняття й оцінки громадянами України діяльності УПЦ МП. Показано, як політичний істеблішмент росії через УПЦ МП впливає на українське суспільство в період війни. Акцентовано на загрозах національній безпеці України з боку УПЦ МП, серед яких: співпраця з окупаційним режимом у Криму й на інших тимчасово окупованих українських територіях, підтримка російського тероризму, політичного шантажу та експансії "руского міра" в українському гуманітарному та політичному просторі, що є детонатором внутрішньосуспільної напруги, загрозою єдності українського суспільства, генерує релігійну ворожнечу, дискредитує державну владу та Українську державу загалом. Зазначено, що йдеться про масові факти порушеннях свободи совісті та свободи релігії на тимчасово окупованих українських територіях. Розроблено інноваційні підходи щодо можливостей децентралізації державної політики стосовно свободи совісті та свободи релігії в Україні. Сформульовано пропозиції для реалізації державної політики у сфері свободи совісті та свободи релігії задля зміцнення національної безпеки та захисту національних інтересів Української держави.