Розглянуто питання етіології, патогенезу, клініки та методів діагностики захворювань органів черевної порожнини, зокрема, гострого апендициту, панкреатиту та холециститу, кишкової непрохідності, гриж живота, перитоніту, виразкової хвороби та перфоративної виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пілородуоденального стенозу, шлунково-кишкових кровотеч, тромбозів та емболій мезентеріальних судин. Наведено рекомендації щодо лікування хворих на догоспітальному та госпітальному етапах.

Рассмотрены вопросы этиологии, патогенеза, клиники и методов диагностики заболеваний органов брюшной полости, в частности, острого аппендицита, панкреатита и холецистита, кишечной непроходимости, грыж живота, перитонита, язвенной болезни, перфоративной язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, пилородуоденального стеноза, желудочно-кишечных кровотечений, тромбозов и эмболий мезентериальных сосудов. Приведены рекомендации относительно лечения больных на догоспитальном и госпитальном этапах.

Изложены сведения о развитии лечения язвенной болезни, осложненной перфорацией. Приведены собственные наблюдения с применением современных лапароскопических технологий в лечении прободной язвы двенадцатиперстной кишки.

Представлено досвід лікування 21-го хворого на гострий апендицит (5 чоловіків та 16 жінок) віком від 17-ти до 73-х років. Звернено увагу практикуючих лікарів на лікування найбільш поширеної гострої хірургічної патології - гострого апендициту, з використанням широких можливостей сучасних малоінвазійних відеоендохірургічних операційних втручань як менш травматичних і високоефективних.

Представлен опыт лечения больных с острым аппендицитом. Обращено внимание практических врачей на лечение наиболее распространенной острой хирургической патологии - острого аппендицита, с использованием широких возможностей современных малоинвазивных видеоэндохирургических операционных вмешательств как менее травматических и высокоэффективных.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р514.82-52

Рубрики:

Лихоманкові захворювання, лихоманки з висипами, з ураженням слизових оболонок невідомої етіології

Шифр НБУВ: Ж16788 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054-7

Рубрики:

Грижі

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054.3

Рубрики:

Пахові грижі

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено результати лікування 105-ти хворих з перитонітом, спричиненим перфорацією виразки дванадцятипалої кишки, з застосуванням лапароскопічних технологій. У стрoки до 6 год з моменту перфорації виразки госпіталізовано 68-ми (64,8 %) хворих, від 6 до 12 год - 23-х (21,9 %), від 12 до 24 год - 14-ти (13,3 %). Місцевий перитоніт діагностовано у 12-ти (11,4 %) пацієнтів, розлитий - у 71-го (67,6 %), загальний - у 22-х (21 %). Серозний перитонеальний ексудат виявлено у 65-ти (61,9 %) спостереженнях, серозно-фібринозний - у 27-ми (25,7 %), фібринозно-гнійний - у 13-ти (12,4 %). Санацію черевної порожнини залежно від характеру та поширення запалення виконували з використанням від 1 до 9 л розчину антисептика за допомогою лапароскопічної іригаційно-аспіраційної системи. Необхідність у здійсненні конверсії виникла у 3-х (2,8 %) пацієнтів за наявності парезу кишечника, що потребувало здійснення інтестинальної інтубації. У 7-ми (6,7 %) хворих, госпіталізованих у строки пізніше, ніж через 12 год з моменту перфорації виразки, через 12 - 24 год після виконання лапароскопічної операції здійснили планову відеолапароскопічну санацію черевної порожнини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054.3-5

Рубрики:

Пахові грижі

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлено результати застосування пункційних методів лікування 28 хворих з абсцесами печінки різної етіології та локалізації. Застосовано методи черезшкірної черезпечінкової пункції та дренування. Одержано результати, які свідчать про високу ефективність запропонованого методу, який забезпечує одужання 96,4 % хворих. Визначено показання та способи дренування абсцесів, методи санації та ведення хворих в післяопераційному періоді. Перевагами методу є мала інвазивність, хороша переносність знесиленими пацієнтами та хворими за наявності сепсису, відсутність необхідності в наркозі, економічний та косметичний ефект.

Здіснено математичні розрахунки глибини фокуса у схематичному оці Гульштранда за умов поєднання різних значень діаметра зіниці та розмірів фігур розсіяння світла, що є характерними для гостроти зору 1,0, 1,5 та 2,0 одиниці. Запропоновано графічну методику дослідження та прилад для вимірювання глибини фокуса й об'єму псевдоакомодації у пацієнтів з артифакією. Установлено обернену залежність глибини фокуса від гостроти зору та діаметра зіниці, на підставі збігу математично розрахованих і клінічно одержаних значень глибини фокуса. Запропоновано уточнену термінологію стосовно псевдоакомодаційної здатності пацієнтів з артифакією. Глибиною фокуса запропоновано вважати діоптрійний еквівалент ділянки простору перед оком, у межах якої спостерігається найвища гострота зору конкретної особи. Об'ємом псевдоакомодації запропоновано вважати діоптрійний еквівалент ділянки простору перед оком, у межах якої рівень гостроти зору не нижче 0,7.

Представлено результати застосування пункційно-дренувальних втручань під контролем ультразвукового дослідження в лікуванні 100 хворих з псевдокістами підшлункової залози в різних стадіях їх формування. Одержані дані свідчать про ефективність методу, що в комплексі лікування дозволяє досягти одужання 74,7 % хворих - у разі застосування зовнішнього дренування, 26,9 % - пункційної санації.

Представлено результати хірургічного лікування 687 хворих віком від 22 до 78 років з приводу рецидивної пахвинної грижі. Спосіб оперативного втручання обирали залежно від типу грижі, висоти пахвинного проміжку, ступеня атрофічних змін м'язово-апоневротичних структур пахвинного каналу. Після операції запальні ускладнення спостерігали у 50 (7,3 %) пацієнтів, усунуті за допомогою відповідних консервативних заходів. Нагноєння операційної рани виявлене у 2 (0,3 %) пацієнтів. У віддаленому періоді рецидив грижі виник у 2 (0,36 %) пацієнтів як наслідок нагноєння операційної рани.

Проведено обстеження 244 хворих похилого й старечого віку (60 - 89 років) з гострим варикотромбофлебітом (ГВТФ), з них оперовані 240. Вивчено особливості перебігу ГВТФ, що впливали на вибір тактики і визначали показання до виконання хірургічного втручання.

Вивчено результати лікування 150 хворих з приводу перфорації виразки дванадцятипалої кишки (ДПК) з використанням лапароскопічного методу. Залежно від обсягу операції розподілені на паліативні, умовно радикальні, радикальні. Вибір обсягу операції залежав від віку пацієнта, тривалості та характеру перебігу виразкової хвороби, ефективності консервативної терапії. Лапароскопічні втручання виконані у 138 (92 %) хворих, лапароскопічно-поєднані - у 12 (8 %). Ускладнення в ранньому післяопераційному періоді виникли у 4 (2,7 %) хворих. Протягом 3 років після операцій рецидив виразки виявлено у 14 (9,3 %) пацієнтів.

Мета роботи - профілактика парастомічних ускладнень шляхом розробки та впровадження принципів формування кишкової стоми. В дослідження залучено 85 пацієнтів, які лікувалися у період з 2006 до 2011 р. в Київській міській клінічній лікарні № 15. Хворих розподілено на дві групи. До основної увійшли 44 пацієнти, яким виконано формування стоми з дотриманням розроблених принципів (збереження адекватного кровопостачання кишки, формування співмірного отвору в передній черевній стінці, пошарова фіксація кишки, формування "хоботкової" стоми, екстраперитонеальне виведення стоми), до контрольної - 41 хворий, у якого під час формування стоми не дотримано 1 - 4 з наведених принципів. Дотримання запропонованих принципів надало змогу у 97,8 % випадків уникнути ускладнень, тоді як у контрольній групі їх частота становила 48 %. Формування "хоботкової" стоми з пошаровою фіксацією кишки до передньої черевної стінки на різних рівнях зменшує ймовірність розвитку запальних змін шкіри навколо виведеної кишки, збільшує надійність фіксації калоприймача та поліпшує якість життя пацієнта. Висновки: використання розроблених принципів формування кишкової стоми надало змогу зменшити частоту парастомічних ускладнень з 48 до 2,2 %. Формування "хоботкової" стоми на 26,8 % зменшує ймовірність розвитку запальних змін шкіри навколо виведеної кишки.

Мета роботи - поліпшити ефективність комплексного лікування пацієнтів з гнійно-некротичними ускладненнями синдрому діабетичної стопи (СДС) шляхом використання внутрішньоартеріального введення лікарських препаратів. Під наглядом перебували 62 пацієнти віком від 42 до 74 років із цукровим діабетом 2 типу та гнійно-некротичними ускладненнями СДС III - IV стадії за класифікацією Vagner, які не мали переважаючого оклюзійно-стенотичного ураження магістральних артерій. Пацієнти були рандомізовані в дві клінічні групи: 1-ша - 22 (35,5 %) пацієнти, яким застосовували внутрішньоартеріальне введення лікарських препаратів, 2-га група - 40 (64,5 %) пацієнтів, яким лікарські препарати вводили внутрішньовенно та внутрішньом'язово. У пацієнтів 1-ї групи на відміну від 2-ї групи на 3-тю добу больовий синдром спостерігали рідше на 22 %, підвищену температура тіла - на 37,6 %, тахікардію - на 31 %. На 10-ту добу пацієнти 1-ї групи рідше скаржилися на больовий синдром і тахікардію, ніж пацієнти 2-ї групи (на 55,7 та 21,3 % відповідно). Протягом перших десяти діб перебування в стаціонарі за показаннями виконано високу ампутацію кінцівки у 1 (4,5 %) хворого 1-ї групи та у 4 (10 %) - 2-ї.

Мета роботи - оцінити в ранній та віддалений період ефективність радикальних відкритих і лапароскопічних оперативних втручань у хворих з перфоративною виразкою дванадцятипалої кишки (ПВДПК) та високим ризиком рецидиву. У дослідження залучено 163 хворих з ПВДПК і чинниками ризику рецидиву виразкової хвороби (ВХ). Пацієнтів розподілено на дві групи. Групу паліативних операцій (ПО) становили 67 хворих, яким виконували паліативні (ушивання виразки) та умовно-радикальні операції (висічення виразки з пілоро- або дуоденопластикою). 37 (55,2 %) пацієнтам проведено лапароскопічні операції, 30 (44,8 %) - відкриті. В групу радикальних операцій (РО) увійшли 96 хворих, яким виконували РО: відкритим способом (група ВРО, 55 хворих) або за допомогою лапароскопічної техніки (група ЛРО,41 хворий). Пацієнтів прооперовано в терміни до 12 год з часу виникнення перфорації. Оцінено ефективність оперативного лікування в групах протягом дворічного післяопераційного періоду. Висновки: виконання РО у хворих з ПВДПК та високим ризиком рецидиву ВХ протягом дворічного спостереження сприяє стійкому зниженню кислотності і достовірно кращим результатам, ніж виконання нерадикальних операцій. РО, які проводять лапароскопічним методом, потребують більшого часу у порівнянні з тими, які виконують відкритим методом. Вони асоціюються з меншою інтенсивністю болю в ранній післяопераційний період, меншою частотою призначення наркотичних анальгетиків, середнім терміном відновлення перистальтики, меншим ліжко-днем. Також перевагами лапароскопічних операцій є кращий косметичний ефект і відсутність післяопераційних вентральних гриж. Частота добрих і відмінних результатів через 2 роки після радикальних лапароскопічних операцій та радикальних відкритих операцій достовірно не відрізнялася - 82,6 та 84,9 % відповідно.

Мета роботи - оцінити ефективність відкритих та лапароскопічних паліативних і умовно радикальних оперативних втручань у хворих з перфоративною виразкою дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) у ранній та віддалений період. Проліковано 181 хворого з ПВ ДПК (163 чоловіків і 18 жінок). Середній вік - 35 років. Критеріями залучення були: ПВ ДПК на передній або передньомедіальній/латеральній стінці; давність захворювання - не більше 12 год; серозний або серозно-фібринозний перитоніт; вік понад 18 років. 92 хворих, яким виконано паліативні (ушивання перфоративного отвору) або умовно паліативні (пілородуоденопластика) операції за допомогою лапароскопічної техніки, склали групу ЛПО (лапароскопічні паліативні операції), 89 хворим, яким аналогічні операції виконували відкритим способом, - групу ВПО (відкриті паліативні операції). Хворі обох груп статистично не відрізнялися за тривалістю виразкового анамнезу, терміном захворювання, локалізацією і розміром перфоративного отвору, характером перитоніту. Висновки: паліативні й умовно паліативні операції за допомогою лапароскопічної техніки у хворих з ПВ ДПК на передній і передньобічній стінці тривалістю до 12 год мають переваги в ранній післяопераційний період над операціями, виконаними традиційним відкритим способом. Такі операції характеризуються меншою тривалістю виконання, меншою інтенсивністю болю в перші 4 післяопераційні доби і кількістю доз наркотичних анальгетиків. Через 2 роки після операції за кумулятивною частотою рецидиву виразки та за часткою хворих з відмінними і добрими результатами за шкалою Visik пацієнти групи ЛПО статистично не відрізняються від хворих групи ВПО. Лапароскопічні операції достовірно зменшували ризик післяопераційних гриж.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.204.6

Рубрики:

Хірургічне лікування виразкової хвороби

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено можливості виконання мануально-асистованих лапароскопічних втручань під час лікування колопроктологічних захворювань. В дослідження включено 25 пацієнтів, оперованих з приводу захворювань товстої кишки. В 11 з них виконано мануально-асистовані лапароскопічні втручання. Довжина розрізу у разі мануально-асистованих лапароскопічних втручань в 3,8 разу менша звичайного лапаротомного розрізу, загальна крововтрата у 2,3 разу менша, ніж за відкритої операції. Тривалість реабілітації хворих після таких втручань в 1,8 разу менша, ніж після лапаротомних. Лапароскопічні операції з ручною асистенцією в колопроктології є мініінвазивними, проте, зберігають переваги відкритого оперативного втручання. На сучасному етапі розвитку колопроктології вони, з одного боку, є першою сходинкою до класичних лапароскопічних втручань, з іншого - є альтернативою конверсії.