Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.218

Рубрики:

Переривання вагітності

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - виявлення, ідентифікація причин ранньої втрати вагітності та лікування виявлених змін. Для реалізації поставленої мети проведено інфекційний скринінг, який включав мікроскопічне дослідження мазків, мікробіологічний метод виділення та ідентифікації збудників із сечівника, піхви, каналу шийки матки, сперми. Виявлення таких збудників, як хламідії, уреа-, мікоплазми проведено за допомогою методу ПЦР, а гонореї, трихомоніазу за допомогою культурального методу. Проведено обстеження на групу TORCH-інфекції (IgM, G до токсоплазмозу, краснухи, ВПГ I і II типу та цитомегаловірусу).

Зазначено, що до репродуктивних втрат належить невиношування вагітності (НВ), що є значною медико-соціальною проблемою, частота невиношування залишається стабільною та достатньо високою і складає від 2 до 55 %, а в I триместрі досягає 80 %. Складовою НВ є вагітність, що не розвивається, її частота, за даними різних авторів, складає більше 20 % від усіх бажаних вагітностей. У ході дослідження вдосконалено методи підготовки статевих шляхів до переривання завмерлої вагітності шляхом їх санації з використанням йодовмісних препаратів. Застосування ультразвукового дослідження з доплерометричним картуванням надало можливість встановити та верифікувати діагноз завмерлої вагітності. Виконано всебічне дослідження біоцинозу статевих шляхів і проведено підготовку їх йодовмісним препаратом з метою профілактики ускладнень. Одержані результати надали можливість стверджувати, що для біоцинозу піхви у жінок із завмерлою вагітністю є характерною асоціація умовно-патогенної мікрофлори, а застосування йодовмісних препаратів для санації надає змогу запобігти розвитку ускладнень.

Проведено діагностику психоемоційного стану у жінок з репродуктивними втратами та запропоновано психокоригувальну терапію.

Досліджено вплив різних методів переривання вагітності на репродуктивне здоров'я жінок, проблеми збереження та відновлення їх репродуктивного здоров'я після штучного переривання вагітності шляхом розробки методу профілактики та вдосконалення тактики ведення такого контингенту пацієнток. Вперше проведено порівняльне оцінювання ефективності медикаментозного та хірургічного переривання вагітності, що не розвивається, з характерним для цього перебігом і відновленням репродуктивного потенціалу жінок. Наведено нові дані щодо впливу вірусно-бактеріального навантаження на розвиток ембріона, які засвідчили, що причинами хромосомних аберацій у 68,5 % є саме значне вірусно-бактеріальне навантаження. Вперше показано позитивний вплив медикаментозного переривання вагітності, що не розвивається, на стан мікробіоценозу статевих шляхів, відновлення менструальної функції та психоемоційного стану жінки у порівнянні з хірургічним.

Мета дослідження - оцінювання можливостей застосування міфепристону (гінестрил) як гормональну підготовку до консервативної міомектомії. Вивчено вплив тримісячного курсу міфепристону (гінестрил) у дозі 50 мг на добу на динаміку клінічних показників, дані УЗД, перебіг оперативного лікування у 30 жінок репродуктивного віку з лейоміомою матки (ЛМ). Використання антигестагенного препарату з метою передопераційної підготовки призвело до зменшення частоти больового синдрому, порушень функції тазових органів, диспареунії у більшості хворих. Наявність аменореї у 90 % жінок сприяло нормалізації рівня гемоглобіну. Позитивна динаміка розмірів лейоматозних вузлів та матки надала можливість зменшити час оперативного втручання та об'єм інтраопераційної крововтрати. Використання антигестагенних препаратів, зокрема міфепристону (гінестрил), з метою передопераційної підготовки надає можливість одержати максимально позитивний результат щодо органозберігального лікування ЛМ у жінок репродуктивного віку.

,Лейоміома матки - найбільш розповсюджене захворювання репродуктивної системи в жінок фертильного віку, яке займає провідне місце за частотою серед пухлин жіночої статевої сфери. Її діагностують у 20 - 70 % жінок репродуктивного віку. Лейоміома матки досі часто лікується хірургічним шляхом і є найчастішою причиною гістеректомій. Розглянуто питання підвищення ефективності лікування лейоміоми матки та її ускладнень у жінок репродуктивного віку шляхом застосування комбінованих методів консервативного лікування. Представлено результати обстеження та лікування 55 хворих віком 27 - 45 років з різними формами лейоміоми: інтрамуральними вузлами (18 - 32,7 %), інтрамурально-субсерозними (21 - 38,3 %) та інтрамурально-субмукозними (16 - 29,0 %). Розмір домінантного вузла варіювався від 4,5 до 12 см. Клінічно проявами лейоміоми були: гіперполіменорея (82,3 %), болі внизу живота (34,7 %), часте сечовипускання (15 %). Також 86 % жінок страждали на зниження рівня гемоглобіну в крові. Стосовно всіх пацієнток заплановано органозберігаюче хірургічне лікування у зв'язку з бажанням жінок в подальшому народити дитину. Пацієнтки приймали уліпристала ацетат у безперервному режимі по 5 мг на добу та індол-3-карбінол із епігаллокатехін-3-галатом по 1 таблетці 2 рази на добу протягом 12 тижнів. Жінки з анемією одночасно із зазначеною основною терапією приймали перорально препарати заліза. У 43 (78,3 %) жінок з моменту початку лікування протягом місяця настала аменорея. Середнє значення зменшення розмірів матки склало 40,7 %. Після закінчення лікування 49 (89,0 %) пацієнткам було успішно проведено консервативну міомектомію, у 6 (11,0 %) пацієнток вдалося уникнути хірургічного втручання. Протягом року після закінчення курсу лікування завагітніло 13 жінок. При застосуванні комбінованої терапії уліпристала ацетатом у поєднанні з індол-3-карбінолом та епігаллокатехін-3-галатом протягом 3 місяців було досягнуто нормалізації рівня гемоглобіну та зменшення розмірів лейоміоми у більшості пацієнток, що є важливим для безпечного виконання операції. Згадана терапія є методом вибору для лікування молодих жінок, які в майбутньому мають намір здійснити свою репродуктивну функцію.

З метою підвищення ефективності реабілітаційних заходів після оперативного лікування цервікальних інтраепітеліальних неоплазій обстежено 50 жінок репродуктивного віку з дисплазією епітелію шийки матки у поєднанні із лейоміомою матки. Залежно від підходу до реабілітаційних заходів після проведеного оперативного лікування їх було розподілено на дві групи. До основної групи увійшло 30 жінок, які на післяопераційному етапі з метою реабілітації одержували вагінальні супозиторії, що містять 0,5 г олії насіння амаранту (Амматуї), 1 раз на добу впродовж 20 днів. До групи порівняння увійшли 20 жінок, які одержували лікування відповідно до Наказу МОЗ України. Встановлено, що застосування запропонованого методу реабілітації після хірургічного лікування патології шийки матки надало змогу в 1,7 разу зменшити період регенерації ранової поверхні, частоту кровотеч зменшити до 3,3 % у післяопераційному періоді. Призначення вагінальних супозиторіїв амматуї з метою післяопераційної реабілітації сприяє зменшенню частоти синдрому коагульованої шийки матки та рецидивів захворювання до 3,3 % і 6,7 %, відповідно, та повноцінній епітелізації шийки матки у 93,3 % випадків. Це доводить високу ефективність запропонованого способу реабілітації.

Мета дослідження - визначення та вивчення виникнення предикторів лейоміоми матки, розроблення методів лікування та реабілітації репродуктивної функції залежно від виду і локалізації вузлів. Обстежено та проліковано 250 пацієнток з міомою матки (ММ). Проведено аналіз анамнестичних даних, з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних, аналіз анамнестичних даних близьких родичів (материнська і батьківська лінії), супутньої генітальної та екстрагенітальної патології. Найбільш численна група пацієнток з ММ, за даними дослідження, у вікових групах 26 - 35 років (32 %) і 36 - 40 років (28,4 %), які є найбільш соціально і репродуктивно активними. У цій категорії превалювали жінки з вищою освітою (33,6 %) і соціальним статусом (30,4 і 22,4 %). Перенесені запальні захворювання статевих органів були відзначені у 48 % жінок, обтяжений гінекологічний анамнез (аборти, викидні) у 42,4 %. Зроблено висновки, що для даної категорії пацієнток є характерним високий відсоток патології ендометрія - 60,8 %, а також супутнього аденоміозу - 34 % і спайкового процесу органів малого таза - 34 %.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714.1-52

Рубрики:

Пухлини матки

Шифр НБУВ: Ж101004 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Актуальність запобігання розвитку лейоміоми матки (ЛМ) набуває все більшого значення у зв'язку з підвищенням частоти та зменшенням віку початку захворювання, а також соціальною тенденцією до реалізації репродуктивної функції на більш пізній вік. З одного боку, наявність ЛМ може призводити до порушень репродуктивного здоров'я жінок, зокрема безплідності. З іншого боку, відзначено ускладнений перебіг вагітності, високий ризик репродуктивних втрат, аномалій пологової діяльності та післяпологових ускладнень. Мета дослідження - визначення взаємозв'язку між ЛМ та безплідністю у жінок репродуктивного віку на підставі перебігу захворювання та даних інструментальних методів дослідження. Проведено аналіз скарг, анамнезу, клінічних даних та результатів УЗ-дослідження 336 пацієнтів репродуктивного віку з ЛМ. Вивчено особливості клінічного перебігу, частоту супутньої патології, залежність безплідності та невиношування вагітності від розміщення та розмірів вузлів, віку початку захворювання й анамнезу. Встановлено, що серед хворих на ЛМ безплідність зустрічалася у 34 % випадків. Хворі за віком були достовірно молодшими у порівнянні з іншими групами, у них захворювання розвивалося значно раніше, у середньому у 29 років. Серед супутньої патології для поєднання ЛМ та безплідності характерна висока частота супутніх запальних захворювань статевих органів (73 %) і спайкового процесу статевих органів (39,1 %). Для жінок з невиношуванням вагітності характерна множинна ЛМ (66,7 %) з вузлами великих розмірів (62,5 %), які деформують порожнину матки (41,7 %). У пацієнток, що реалізували репродуктивну функцію, ЛМ утворилася на 5 років пізніше, ніж у групі з безплідністю. Заключення: етіологія безплідності за ЛМ є мультифакторною. Супутній запальний процес статевих органів є одним із чинників ранньої маніфестації ЛМ, що потрібно враховувати під час обстеження пацієнток, визначення профілактичних заходів щодо розвитку та швидкого росту вузлів. Для виношування вагітності критичним є наявність множинних лейоматозних вузлів розміром понад 30 мм, які деформують порожнину матки.

Мета дослідження - встановлення частоти лейоміоми матки (ЛМ), структури та взаємозв'язку з супутньою гінекологічною патологією, визначення підходів до лікування шляхом ретроспективного аналізу історій хвороб. Проведено ретроспективний аналіз 12 241 історії хвороби пацієнток, які проходили лікування протягом 2012 - 2016 рр. Результати обстеження фіксували у спеціально розробленій формалізованій історії хвороби для подальшого введення та обробки інформації. У результаті проведеного ретроспективного аналізу встановлено, що, частота ЛМ становила від 17,3 % із поступовим зростанням до 21,6 %. Радикальні втручання проведено у 55,5 % жінок без тенденції до зниження по роках. Тільки у 5 % випадків проведено органозберігальне втручання, а у 8,4 % використовували гістероскопію (ГС). Проте відзначено позитивну тенденцію до підвищення частоти застосування як консервативної міомектомії (КМ), так і ГС по роках. ЛМ діагностували у 824 хворих, що становило 18,3 % пацієнток. Визначається постійна тенденція зростання частоти ЛМ. Серед цих хворих 305 пацієнткам були проведені оперативні втручання (хірургічна група - ХГ), такі, як КМ або радикальна операція різними доступами. Решта 519 жінок отримували консервативну терапію (консервативна група - КГ). Середній вік обстежених хворих становив 38,3 +- 0,4 року у жінок ХГ і 39,2 +- 0,3 року у КГ. ЛМ до 25 років діагностували рідко, менше 1 % випадків, проте у ХГ у 4 рази частіше. Починаючи з 26 років, частота ЛМ зростає в обох групах до 8,5 % із різким підвищенням після 30 років (у 3 рази). Досягає піку у віці 36 - 40 років у ХГ та у 41 - 45 років у КГ із поступовим зниженням після 45 років. У жінок КГ достовірно частіше ЛМ перебігала на тлі хронічних запальних захворювань органів малого таза (ХЗЗОМТ) - у 207 хворих проти 92 жінок у ХГ. Тоді як тазові спайки діагностували в обох групах з однаковою частотою (54 жінки у ХГ і 82 хворі у КГ). Щодо ендометріозу, то зовнішній генітальний ендометріоз достовірно частіше виявляли у жінок ХГ, а саме - у 40 пацієнток проти 31 жінки у КГ. Тоді як внутрішній ендометріоз (аденоміоз) в обох групах виявляли з однаковою частотою (49 хворих) у ХГ і 90 пацієнток у КГ). Серед хірургічних втручань переважали органозберігальні операції - 262 пацієнтки проти 72 жінок, яким проведено радикальне втручання. Найчастіше КМ проводили лапаротомічним (ЛТ) доступом (130 хворих). У 2 рази рідше використовували лапароскопію (ЛС), здебільшого у жінок із безплідністю для видалення невеликих лейоматозних вузлів із переважно субсерозним розташуванням (60 пацієнток). У 41 жінки субмукозні вузли видалено шляхом гістерорезектоскопії (ГРС). Анемію достовірно частіше виявляли у жінок із ЛМ, які потребували хірургічного втручання, - 47 хворих у ХГ проти 48 пацієнток у КГ. Безплідність при ЛМ діагностували у кожної четвертої пацієнтки, дещо частіше у ХГ - 83 жінки проти 124 хворих у КГ.

Мета дослідження - вивчення та оцінювання зміни психоемоційного стану у жінок з лейоміомою матки у динаміці лікування та реабілітації репродуктивної функції залежно від виду терапії. Для вирішення поставленої мети було використано результати виявлених змін у 234 пацієнток, які динамічно обстежувались, лікувались та у подальшому спостерігались у відділенні реабілітації репродуктивної функції. I група - з консервативним (неоперативним) лікуванням - 93 (39,74 %) пацієнтки, II група - з хірургічним лікуванням (органозберігальні операції) - 141 (60,26 %) пацієнтка. Своєю чергою хірургічну групу було розподілено на дві підгрупи: IIа - 51 (21,8 %) пацієнтка без застосування передопераційної підготовки та IIб - 90 (38,46 %) пацієнток із застосуванням предопераційної підготовки у формі гормональної корекції. Для вивчення психоемоційного стану обстежених жінок було використано опитувальники САН (самопочуття, активність, настрій). Для виявлення більш суттєвих змін у психоемоційній сфері, що можуть ускладнювати перебіг і лікування фіброміоми матки, було застосовано критерії психічних розладів ВООЗ та вивчено рівні тривожності і результати диференціальної діагностики депресивних станів у динаміці лікування (методики Зунге та К. Хека і І. Х. Хесса). У пацієнток репродуктивного віку з лейоміомою матки виявлені розлади психоемоційного стану залежать як від зовнішніх так і внутрішніх факторів і виражаються у підвищеній тривожності, невротизації, зміні самопочуття, активності, настрою. Ці порушення виявили як за консервативного, так і хірургічного методів лікування, проте їх вираженість і глибина змін залежали від тривалості захворювання. Заключення: одержані дані свідчать, що жінки репродуктивного віку з лейоміомою матки відчували наявність чіткого психологічного дискомфорту, який частково зберігся у реабілітаційний період у групі хірургічного лікування. Ці зміни залежали від початкового психоемоційного стану пацієнтки, тривалості захворювання, ефективності попереднього лікування. Тому, враховуючи виявлені суттєві розлади, у певної категорії пацієнток було застосовано індивідуальний підхід з урахуванням індивідуальних особливостей хворої, її сімейного анамнезу та психосоматичних змін в організмі. Це у подальшому надало змогу значно покращити стан хворих. Проведені дослідження виявили у процесі лікування значні позитивні тенденції у підгрупі із застосуванням комбінованого лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714.1-5

Рубрики:

Пухлини матки

Шифр НБУВ: Ж15712 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714.1-5

Рубрики:

Пухлини матки

Шифр НБУВ: Ж24354 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - визначення особливостей мікробіоценозу статевих шляхів і імунологічного гомеостазу у жінок репродуктивного віку з лейоміомою матки (ЛМ). Досліджено мікробіоценоз статевих шляхів та імунологічний гомеостаз у 308 жінок з ЛМ віком 23 - 49 років. До контрольної групи увійшли 30 здорових жінок віком 24 - 37 років. У жінок репродуктивного віку розвиток ЛМ асоціюється зі значним порушенням мікроекології статевих органів, наявністю неспецифічного вагініту та бактеріального вагінозу, підвищенням частоти та концентрації патогенної флори (стафілококів і стрептококів з гемолітичними властивостями, ентеробактерій), ІПСШ у формі дво-трикомпонентних асоціацій на тлі відсутності або зниження концентрації захисної мікрофлори. Вивчення особливостей функціонування імунної системи на локальному рівні за наявності ЛМ свідчить про односпрямовані порушення у стані локального імунітету та зміни протективної функції цервікального слизу в обстежених жінок. Так, за умов наявності ЛМ відзначається суттєва активація місцевих імунологічних факторів, що засвідчується достовірним підвищенням концентрації IgG, IgA та появою IgM у цервікальному слизі у 27,5 - 32,5 % жінок з ЛМ. Разом із цим відзначали пригнічення фагоцитарної активності нейтрофільних гранулоцитів, що проявлялось достовірним зниженням показників активності та інтенсивності фагоцитозу, зі зменшенням їх функціонального резерву за результатами НСТ-тесту. Це створює умови для внутрішньоклітинного персистування інфекції, активації та персистенції запального процесу, а відтак - і прогресування захворювання. Заключення: одержані дані інформують про порушення мікроекології статевих органів та напруження процесів імуногенезу у жінок із ЛМ. Це свідчить про те, що запальний процес у статевих органах є однім із значущих чинників, які призводять до виникнення та прогресування ЛМ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714.1

Рубрики:

Пухлини матки

Шифр НБУВ: Ж24354 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - вивчення стану грудних залоз (ГЗ) у жінок з лейоміомою матки (ЛМ) на тлі запальних захворювань статевих органів. На першому етапі досліджень проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 246 жінок з безплідністю та ЛМ на тлі запальних захворювань та з супутньою патологією ГЗ, які лікувалися у відділенні планування сім'ї та реабілітації репродуктивної функції ДУ "ІПАГ ім. академіка О. М. Лук'янової НАМНУ" у 2015 - 2019 рр. На другому етапі проведено скринінгове ультразвукове обстеження з виявлення патології ГЗ, яке виконували на 6 - 11-й день менструального циклу. Вираженість клінічних проявів дисгормональної дисплазії грудної залози (ДДГЗ) залежить від впливу найбільш значущих чинників ризику, які асоціюють із захворюваннями ГЗ: пізній репродуктивний вік, кількість невдало закінчених вагітностей (аборт, викидень), захворювання статевих органів, вік менархе, характер менструального циклу, його порушення та тривалість менструації, термін безплідності та періоду вигодовування, супутня соматична патологія, особливо захворювання печінки, щитоподібної залози, часті стреси та обтяжена спадковість. Заключення: висока частота поєднання ЛМ та ДДГЗ у жінок з безплідністю свідчить про необхідність своєчасної діагностики та адекватної корекції даної патології як одного із чинників розвитку захворювань ГЗ та найбільш раннього застосування методів реабілітації репродуктивної функції. Це сприятиме підвищенню ефективності лікування безплідності та профілактиці маткової та мамологічної патології.

Мета дослідження - визначити особливості гормонального гомеостазу в жінок із лейоміомою матки в динаміці лікування. Матеріали та методи. Досліджено гормональний статус 60 жінок віком 26 - 45 років із лейоміомою матки. 30 жінок отримували лікування антагоністом рецепторів прогестерону - міфепристоном у дозі 50 мг/добу протягом 3 місяців, 30 жінок - терапію агоністом гонадотропного рилізинг-гормону гозереліном у дозі 3,6 мг/добу протягом 3 менструальних циклів. Контрольну групу склали 20 здорових жінок репродуктивного віку. Результати. Наявність лейоміоми матки асоціювалась із відсутністю преовуляторного піку лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів на фоні відносного зростання концентрації естрадіолу у фолікулінову фазу менструального циклу та збільшення рівня прогестерону в периовуляторний період. Субклінічний гіпотиреоз встановлено у 23,3 % жінок із лейоміомою матки, а гіперандрогенії змішаного генезу - у 13,3 % жінок із міомою. У 21,7 % пацієнток з лейоміомою матки відзначено відносне підвищення концентрації кортизолу, що свідчить про наявність хронічного стресу як одного з пускових механізмів патогенезу гормональних порушень за умов лейоміоми матки. Призначення міфепристону не впливало на сироваткові концентрації статевих гормонів і гонадотропінів, що свідчить про дію препарату виключно на локальному рівні. Застосування агоністів гонадотропного рилізинг-гормону призводить до гальмування функції осі гіпофіз-яєчники, проявляючись змінами гормонального гомеостазу у вигляді тимчасової гіпоестрогенії та гіпопрогестеронемії на фоні достовірного зниження рівня гонадотропінів, що має оборотний характер та дозволяє використовувати їх з метою відновлення репродуктивної функції в жінок із лейоміомою матки. Висновки: встановлені зміни гормонального гомеостазу визначаються особливостями поєднання супутньої ендокринної патології та функціональним станом репродуктивної системи, а гіперпроліферативний процес виникає як наслідок дисфункції ендокринної системи в цілому. Міфепристон не викликає змін гормонального гомеостазу, а гозерелін призводить до стану гіпоестрогенії і гіпопрогестеронемії, що має тимчасовий оборотний характер.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.714.1-5

Рубрики:

Пухлини матки

Шифр НБУВ: Ж15712 Пошук видання у каталогах НБУВ