Розглянуто проблему неефективності архітектурної критики в сучасній Україні. Проаналізовано основні причини цього негативного явища, в основі якого лежить застаріле модерністсько-індустріальне розуміння цієї важливої складової архітектурного розвитку, що суперечить логіці становлення сучасного постіндустріального - інформаційного суспільства. Наведено основні передумови ефективного функціонування архітектурної критики з урахуванням характерних якостей цього об'єктивного загальноцивілізаційного процесу.

Проаналізовано особливості розвитку пострадянської архітектури в Україні у період 1991 - 2001 рр. Розроблено систему його наукової оцінки відповідно до специфіки джерел вивчення пострадянської архітектури. З'ясовано визначальні передумови формування феномену пострадянської архітектури й обгрунтовано їх значення для архітектурних процесів 1990-х рр. Досліджено особливості пострадянського розвитку архітектури в Україні за умов фундаментальних суспільних змін. Визначено основні характеристики поняття "пострадянська архітектура" та проаналізовано взаємозв'язок даної категорії з загальною логікою соціокультурної своєрідності середовища розвитку пострадянської архітектури. Сформульовано принципи зіставлення архітектурних процесів в Україні у контексті їх світового розвитку. Здійснено теоретичне обгрунтування деяких специфічних явищ в українській архітектурі 1990-х рр. Сформульовано концепцію сприйняття об'єктів пострадянської архітектури в аспекті теорії архітектури та сформульовано принципи його практичного відображення з урахуванням характерних рис суспільства перехідного періоду.

Висвітлено проблеми запізнілого та розгубленого пояснення процесів у сучасній архітектурі на рівні архітектурної теорії. Аналізуючи природу соціокультурного розвитку останнього десятиліття, зроблено акцент на феномені зміненого формату людської особистості рубежу XX - XXI ст., який розглянуто як перспективну точку відліку тлумачення актуальних архітектурних явищ.

На підставі стислої еволюційної інтроспекції образу висотної будівлі показано взаємозв'язок світоглядних, суспільних, виробничих факторів, що в ті чи інші періоди призводили до трансформації образу висотної будівлі від її виникнення в межах "чиказької школи" до її перспектив на XXI ст.

Розкрито проблему деструктивного потенціалу популярних уявлень про ідеал міського помешкання та розглянуто можливість його позитивної реалізації у формі мікроландшафтної житлової будівлі підвищеної поверховості.

Окреслено феномен пошуків харизматичного образу для сакральних об'єктів у львівській архітектурі межі 1990-х - 2000-х рр. Унікальною особливістю об'єктів, що постали в межах цього феномену, стала свобода засобів та індивідуальних інтерпретацій, не скутих межами канонічних і традиціоналістичних стереотипів, котрі, на цьому, ранньому етапі релігійного відродження були мало відомими та впливовими.

Розглянуто, раніше мало висвітлену тенденцію розвитку сакральної архітектури Галичини межі XX - XXI ст., пов'язану з інтерпретацією образів константинопольської архітектури періоду раннього середньовіччя. Наведено ідеологічні та ідентифікаційні підстави даної тенденції та проаналізовано приклади ряду споруд.

Узагальнено існуючі матеріали щодо локалізації трьох культових будівель східно-християнської традиції Перемишля, місцезнаходження яких досі не має однозначного ствердження. На підставі аналізу зібраних даних зроблено спробу наблизитись до відповіді на питання про їхнє колишнє розташування та місце у містобудівельній структурі.

Розглянуто проблематику трансформації уявлень про архітектурну форму в умовах метавсесвітного простору. Розглянуто чинники, які, у цьому зв'язку, впливають на зміну пріоритетів проєктування. Простежено зв'язок нової архітектурної мови, що виникає, із світоглядом деконструктивізму та постмодернізму.