На підставі результатів структурного аналізу текстів художньо-біографічної прози, зокрема, Л. Адлера, Ю. Андруховича, П. Загребельного, А. Моруа, розглянуто наративні особливості даного виду документалістики, визначено характер взаємодії автора та читача на текстовому рівні. Уточнено термінологічний апарат, розширено теоретичну класифікацію художньо-біографічної прози, вперше уведено такі поняття, як біографічна лагуна, біографічна мозаїка, змістовно-смислові художні біографії, формалізовані життєписи.

На основе результатов структурного аналізу текстов художественно-биографической прозы, в частности, Л. Адлера, Ю. Андруховича, П. Загребельного, А. Моруа, рассмотрены нарративные особенности данного вида документалистики, определен характер взаимодействия автора и читателя на текстовом уровне. Уточнен терминологический аппарат, расширена теоретическая классификация художественно-биографической прозы, впервые введены такие понятия, как биографическая лагуна, биографическая мозаика, содержательно-смысловые художественные биографии, формализированные жизнеописания.

Розглянуто основні романські мови, розкрито спільні риси та розбіжності між ними. Подано лінгвістичну інформацію французькою мовою з питань історії, географії, діалектології даних мов.

Рассмотрены основные романские языки, раскрыты их общие и отличительные черты. Дана лингвистическая информация на французском языке по вопросам истории, географии, диалектологии этих языков.

Проведено грунтовне дослідження наративних особливостей художньо-біографічної прози, інтер-суб'єктивних відношень у художньо-біографічному тексті. Виявлено найбільш характерні форми взаємодії автора та читача за всіма текстовими рівнями. Розглянуто паратекстуальні особливості художньої біографіки. Уперше докладно проаналізовано особливості авторського контролювання читацького сприйняття твору, стимулювання автором дослідницької діяльності читачів, зміну текстової стратегії автора та читача, авторське вторгнення до фабульного простору твору. Уперше досліджено експерименти авторів щодо форми, а також форми та змісту художньо-біографічного твору.

На підставі аналізу передового психолого-педагогічного досвіду та проведеного дослідження процесу формування культури відносин між викладачами та студентами констатовано, що на сучасному етапі розвитку свідомості людини та її взаємозв'язків у соціумі самопізнання та самовдосконалення є найбільш ефективним способом утримання рівня культури в суспільстві від його подальшого зниження. На підставі узагальнення результатів педагогічного дослідження зроблено висновок, що у процесі визначення окремих складових культурного фону та побудови на основі одержаних результатів констатувального визначення, так званої "карти культурного фону", зафіксовано шість рівнів, чотири з яких розташовані у межах "карти", а два виходять за її межі. Зазначено, що висвітлені рівні у межах "карти культурного фону" відображають внутрішні якості суб'єктів педагогічного процесу, які об'єднують їх у групи на основі прийнятої "норми" та забезпечують можливість адекватного педагогічного впливу на кожну з них. Ефективність запропонованої системи з формування культури взаємин засвідчують суб'єкти експериментальної групи, що за досить короткий проміжок часу (2005 / 2006 навчальний рік) виявила здатність до самообмеження у вигляді добровільної відмови від використання нецензурних слів у повсякденні (12 %). З урахуванням логіки педагогічного експерименту установлено, що на стан культурного фону суб'єктів педагогічного процесу може позитивно впливати викладач, який свідомо ввійшов в систему самопізнання.

Проаналізовано одну з важливих моральних категорій - подяку.

Розглянуто особливості репрезентації особистої географії автобіографа у творі В. Минка "Моя Минківка".

Розглянуто особливості художньо-документальних та автофікційних автобіографій. Досліджено спільні та відмінні риси цих двох напрямків сучасного автобіографічного письма. Зазначено, що в художньо-документальних автобіографіях письменник відображає свій справжній життєпис, у той час як в автофікційних творах йдеться скоріше про моделювання можливого авторського життя.

Простежено господарський розвиток первісного суспільства на етапі ранніх цивілізацій (до VIII ст. до н.е.). Подано загальну характеристику та шляхи формування господарств східної та західної цивілізацій у VII - II ст. н.е., основні напрямки господарського розвитку країн східної цивілізації в "осьовий час". Значну увагу приділено господарству країн європейської цивілізації в період її формування (VIII ст. до н.е. - V ст. н.е.), в епоху Середньовіччя (V - XV ст.), в період зародження ринкової економіки (XVI - перша половина XVII ст.), становлення національних держав та період вільної конкуренції (XVII - перша половина XIXст.). Охарактеризовано основні тенденції розвитку світової економіки в останній третині XIXст., особливості господарського розвитку країн європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина XIX - перша половина XX ст.), особливості феодального господарства Японії, соціально-економічні передумови та наслідки революції Мейдзі. Викладено відомості щодо формування та розвитку ринкового господарства країн європейської цивілізації у міжвоєнний період (1919 - 1939 рр), основні тенденції їх господарського розвитку у другій половині XX ст. Акцентовано динаміці розвитку світового господарства кінця XX - початку XXI ст.

Досліджено, що чи не найголовнішим завданням викладача вищої школи за умов сучасності виступає свідомий процес пізнання своїх внутрішніх можливостей та використання їх у дієвому досвіді педагогічної праці. Доведено, що самопізнання як фактор професійного зросту викладачу забезпечує позитивну динаміку в розвитку його працездатності, формує свідомість працелюбного, самостійного, самодостатнього фахівця, спрямованого на активну співпрацю в будь-яких ієрархічних взаємодіях, зумовлених системою вищої освіти.

Исследовано, что одним из главных заданий преподавателя высшей школы в современных условиях выступает сознательный процесс познания своих внутренних возможностей и использования их в действенном опыте педагогической работы. Доказано, что самосовершенствование как фактор профессионального роста преподавателя обеспечивает позитивную динамику в развитии его работоспособности, формирует сознание трудолюбивого, самостоятельного, самодостаточного специалиста, нацеленного на активное сотрудничество в любом иерархическом взаимодействии, обусловленном системой высшего образования.

Проанализированы проблемы культуры взаимоотношений, самосовершенствования личности, рассмотрены составляющие внутреннего ресурса индивида. Раскрыты вопросы самосовершенствования как способа осмысленного формирования внутренней культуры. Внимание уделено вопросам интеллекта и морали, прощения, уважения, чистоты мышления, мыслетворчества. Освещены проблемы самовоспитания как способа самореализации. Проанализированы основные аспекты самоорганизации, самодиагностики и самосознания.

Розкрито історичні періоди розвитку українського молодіжного руху та історію становлення й розвитку молодіжних організацій на Херсонщині як елементу формування та розвитку молодіжної політики регіону.

Розглянуто проблеми соціального розвитку найманих працівників у галузі легкої промисловості. На основі вивчення фахової економічної літератури і власних наукових пошуків авторами запропоновано методичний підхід до оцінки соціального розвитку персоналу промислових підприємств. Даний підхід реалізовано на підприємствах легкої промисловості, що розташовані у Харківському і Луганському регіонах, у декілька етапів: сформовано сукупність показників, які характеризують умови і стан роботи об'єктів соціальної інфраструктури; зібрано дані по визначених показниках; визначено питому вагу кожного з показників; розраховано узагальнюючі показники по кожному з підприємств. На цій основі надано методичні рекомендації щодо вдосконалення соціальної політики на аналізованих підприємствах.

Досліджено і запропоновано шляхи розв'язання протиріч у процесі мотивації управлінського персоналу сучасних промислових підприємств, а саме у забезпеченні бізнесу новими інтелектуалізованими ресурсами, в активізації інноваційної діяльності управлінського персоналу, у підходах до визначення змінної частини заробітної плати управлінців, у методах матеріальної мотивації управлінського персоналу, у існуючій технології побудови управлінської кар'єри, у визначенні факторів впливу на мотивацію управлінського персоналу, у моніторингу мотивації управлінського персоналу.

Освещены актуальные проблемы самопознания и профессионально-личностного самосовершенствования применительно к современной педагогической практике. Представлены уровневые интегративные характеристики профессионального самосовершенствования, профессиональной педагогической компетентности, коммуникативной педагогической культуры преподавателя как субъекта самопознавательной деятельности. Приведены самодиагностические методики, осмысленное применение которых позволяет разумно мыслящему преподавателю реализовать в педагогическом процессе технологию самопознавательной деятельности, наладить с участниками педагогического сотрудничества более весомый душевно-духовный контакт на уровне взаимодоверия, взаимопонимания, взаимоуважения.

Удосконалено теоретичні і методичні положення стосовно мотивації розвитку управлінського персоналу промислових підприємств (ПП). Уточнено економічну сутність і складові поняття "мотивація розвитку управлінського персоналу промислових підприємств". Узагальнено методи мотивації розвитку керівників і спеціалістів ПП. Проаналізовано фактори впливу на мотивацію розвитку управлінського персоналу, визначено їх вплив на мотивацію розвитку управлінського персоналу ПП Харківського регіону. Запропоновано методичний підхід до нарахування надбавок управлінському персоналу ПП, який засновано на комплексній оцінці не тільки його результатів, а й потенціалу. Удосконалено метод участі управлінського персоналу у прибутках підприємства. Розроблено методичні рекомендації щодо побудови горизонтальної управлінської кар'єри на ПП за умов формування проектних структур. Наведено пропозиції щодо проведення моніторингу складових системи мотивації розвитку управлінського персоналу ПП.

Охарактеризовано стан розробки теоретичних та історико-літературних питань мемуарно-автобіографічної прози. Визначено місце особистісного письма в історико-літературному та теоретичному висвітленні. Досліджено ідейно-художні домінанти української спогадової літератури. Проаналізовано традиції й новаторство мемуарно-автобіографічної прози. Уточнено терміносистему документальної та мемуарної літератури. Висвітлено ідейно-художню, жанрову й структурну еволюцію вітчизняного спогадового письма минулого століття.

Розвинено теоретичні положення та розроблено науково-практичні рекомендації щодо підвищення мотивації розвитку керівників і спеціалістів промислових підприємств, досліджено стан і тенденції такої мотивації. Проаналізовано фактори впливу на мотивацію управлінського персоналу. Розглянуто підходи та методи матеріального стимулювання управлінського персоналу промислових підприємств. Увагу приділено формуванню системи мотивації управлінського персоналу. Зазначено, що мотивація розвитку управлінського персоналу промислових підприємств буде більш ефективною, якщо матеріальне стимулювання доповнювати нематеріальним. Розроблено методичні рекомендації щодо побудови горизонтальної управлінської кар'єри за умов формування проектних структур.

Розглянуто поетапне становлення основних жанрових характеристик української автобіографічної повісті. З цього приводу проаналізовано повісті "Дитинство" Юрія Смолича, "Без коріння" Наталени Королеви і "Зачарована Десна" Олександра Довженка як найбільш репрезентативні зразки жанру. Серед основних жанрових рис автобіографічної повісті називаються документальна автобіографічна основа твору, белетризація оповіді, наявність одного головного і невеликої кількості другорядних персонажів, переважання статичних складників (описів, роздумів, монологів, діалогів, полілогів) над динамічними, тотожність образів головного героя і реального автору твору.

Вивчено передісторію зародження української мемуарно-автобіографічної літератури. Проаналізовано вітчизняні спогадові твори XII - XVIII ст., увагу звернено на те, що вони здебільшого мали синкретичний характер без яскраво виражених жанрових характеристик.

Проведено теоретичне вивчення автобіографії, автобіографічної повісті та автобіографічного роману як жанрів автобіографічного письма. Акцентовано увагу на тому, що автобіографічне письмо, як складник художньо-документальної літератури, орієнтовано на органічне поєднання фактуального і фікціонального начал на всіх рівнях текстової організації творів. Однак різні жанри виявляють різний ступінь їх співвіднесеності. Класична референційна автобіографія, перш за все, має виходити з критерію фактуальності. Саме правдивість і реалістичність автобіографічної оповіді є вихідною точкою жанру і проявляється на всіх його поетикальних рівнях. У жанрі автобіографічної повісті фактуальна основа охудожнюється і подається в белетризованій формі. Натомість у жанрі автофікційного роману наявна протилежна тенденція - до суто белетристичної за своєю природою оповіді уводяться фактуальні вкраплення.