Вивчено соціально-психологічні чинники міжособистісних стосунків у педагогічному колективі коледжу культури та мистецтв. Проаналізовано основні підходи до вивчення міжособистісних стосунків у соціальній психології. Описано особливості міжособистісних стосунків у педагогічному колективі та його специфіку загалом. Доведено, що основними чинниками формування оптимальних міжособистісних стосунків у педагогічному колективі коледжу культури та мистецтв є рівноцінне та справедливе ставлення членів групи один до одного, доброзичливе ставлення до нових членів колективу, емоційна єдність, участь у спільній діяльності; переважання колегіального стилю керівництва. З'ясовано, що формуванню оптимальних міжособистісних стосунків не сприяють такі чинники: зосередженість членів колективу на власних інтересах; прояв заздрощів або злорадства в разі успіхів чи невдач своїх колег; сварки або взаємні обвинувачення; байдуже ставлення до заохочень та підтримки колективом; прагнення контролювати та впливати на тих, хто поруч; очікування контролю та керівництва з боку інших; небажання брати на себе відповідальність; владні дії керівника стосовно підлеглих, жорстке закріплення ним ролей членів колективу та постійний ретельний їх контроль; переважання стилю пасивного невтручання підлеглих у процеси керівництва колективом. Доведено ефективність запропонованої програми тренінгу оптимізації міжособистісних стосунків у педагогічному колективі коледжу культури та мистецтв.

Досліджено сучасні методологічні підходи до розвитку компетентностей майбутніх фахівців економічного профілю. Здійснено систематичний аналіз досвіду підготовки економістів і менеджерів у закладах вищої освіти США та Польщі. На підставі теоретичного аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури уточнено сутність базових понять дослідження. Окреслено можливості використання прогресивних ідей досвіду вищої економічної школи США та Польщі у вітчизняному освітньому просторі.

На прикладі організаційно-культурної й художньої діяльності аналізується практика проведення ювілейних художніх експонувань регіональних митців Олександра Харвата (фотомистецтво) та першого Голови (1991 - 1998 рр.) обласного відділення Національної Спілки художників України Костянтина Литвина (образотворче мистецтво, графіка); розглянуто специфіку їх творчого досвіду, вплив на культурне середовище. Виявлено найбільш яскраві сторінки творчих біографій кожного з них та вплив виставкової діяльності на художнє середовище краю. Наголошується на важливості продовження збереження культурної спадщини регіональних митців для позиціонування України у культурному просторі світу.

Проаналізовано важливість і проблемний ряд здійснення реформи місцевого самоврядування в регіонах країни та шляхи її розв'язання у галузі культури. Пропонуються найбільш ефективні кроки для управлінських структур різних рівнів щодо зміни ставлення як представників керівної ланки, так і місцевого населення щодо реалізації різноманітних культурних практик. Акцентовано увагу на ролі методичних служб галузі у процесі здійснення цієї реформи. Наголошено на важливості використанні досвіду інших країн в активізації місцевого населення у цьому процесі. Здійснено спробу запропонувати ефективні, на думку авторів, рішення у питанні проведення цієї реформи. Акцент зроблено на освітній чинник.

Проаналізовано творчість та організаційно-культурна діяльність однієї з помітних постатей регіонального образо творення, Голови Правління обласної організації Спілки дизайнерів України О. Литвина; крізь призму характеристики якого акцентується на специфічних культурних характеристиках сучасних регіональних митців, в діяльності яких помітно чимало нових ознак: різнопрофільна художня освіта, широка громадська діяльність, активні пошуку у різних видах художніх технік, міжкультурні контакти, виставкова та педагогічна праця тощо. Наголошується, що лише різноманітні форми культурної самореалізації дають можливість сучасному митцю бути на вістрі часу.

Здійснено спробу на матеріалах архівів, спогадів та непоодиноких праць, зокрема й української діаспори здійснити реконструкцію становлення театрального життя на Закарпатті, виявити підстави його професіоналізації та акцентувати увагу на постатях, які стояли у керівництва театральним рухом. Наголошується на специфіці роботи театральних гуртів, аналізується їх репертуар. Доводиться думка про те, що театральне життя 1920 - 1940-х років на Закарпатті відрізняло чимало спільних із театральним рухом у Західній Україні цієї доби загалом рис. Запропонований матеріал, на думку авторів, складе оригінальну сторінку історії театрального руху на Закарпатті.

Представлено філософсько-методологічне обґрунтування концептуально-педагогічних засад професійної підготовки майбутнього фахівця у галузі культури та мистецтв в умовах аксіорозвивального середовища (далі – АС). Проаналізовано нові вимога до галузі культури та мистецтв у контексті поточної соціокультурної ситуації. Визначено особливий статус у системі професійних компетентностей майбутнього фахівця в галузі 02 "Культура і мистецтво" аксіологічної компетентності. Розглянуто АС як засіб практичного забезпечення ціннісно-орієнтованого виміру професійної підготовки фахівця відповідного профілю. Запропоновано авторську методику проектування АС, а також обґрунтовано педагогічні умови формування аксіологічної компетентності цього фахівця. Рекомендовано для науковців, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться проблематикою сучасної професійної підготовки із залученням теоретичних і практичних напрацювань сучасної аксіології та педагогіки.

Розглянуто питання стану та розвитку освітніх а педагогічних наук. Презентовано вектори забезпечення якості вищої педагогічної освіти на прикладі досвіду реалізації концепції розвитку вищої педагогічної освіти у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди. Представлено дослідження з позицій компетентнісного, ціннісного та транспаритетного методо¬логічних підходів: перший вектор передбачає систему моніторингових досліджень освітніх реалій, а на підставі виявлених вхідних компетентностей можливий цілеспрямований процес формування абітурієнтського середовища та профідентичності майбутнього педагога, другий вектор - підтримка розроблення і реалізації конкурентоспроможних моделей педагогічної підготовки в університеті з опорою на поліваріативну структуру діяльності вчителя, інтереси здобувачів і різних груп стейголдерів у формуванні змісту і матриць освітніх і освітньо-наукових програм. Третій вектор: створення освітнього контенту на підставі аналітики запитів учасників освітнього процесу тощо. Проведено термінологічний аналіз категорій і понять дослідження проблеми підготовки науково-педагогічних кадрів в університетах України. Визначено теоретичні та емпіричні передумови аксіорозвивального середовища у вищій школі. Увагу приділено підготовці майбутніх соціальних працівників до роботи з різними соціальними групами та інше.