На базі аналізу результатів топографоанатомічних досліджень опрацьовано новий спосіб оментопанкреатопластики, суть якого полягає у формуванні двох пасм великого сальника зі збереженим кровопостачанням. Тканину сальника фіксують вздовж усієї підшлункової залози.

Вопросы места и роли основных компонентов желчи в возникновении и прогрессировании рефлюкс-эзофагита требуют дальнейшего детального изучения. Предложенные способы диагностики дуоденогастроэзофагеального рефлюкса требуют дополнительного оснащения, а в отдельных случаях предусматривают применение дополнительной химической или рентгенологической загрузки на пациента. Разработанное устройство и способ диагностики пищеводного рефлюкса желчи позволяет одновременно проводить регистрацию рН и аспирировать рефлюксат пищевода для дальнейшего определения содержания альтерирующих компонентов. Проведенным клиническим применением подтверждена высокая диагностическая ценность способа.

Експериментально досліджено та вивчено динаміку показників про- та антиоксидантного стану в тканинах стравоходу. Встановлено, що накопичення продуктів окиснення білків і ліпідів під час запального процесу супроводжується значним зниженням активності антиоксидантних ферментів. Одержані дані свідчать про різне діагностичне значення рівня дієнових кон'югатів і малонового діальдегіду (МДА). Збільшення концентрації МДА та продуктів окиснювальної модифікації білків основного характеру виявилося типовим біохімічним маркером кислотно-пептичного пошкодження тканин стравоходу.

По результатам исследования разработан алгоритм выбора схемы медикаментозной терапии и оптимального способа хирургической коррекции. Предложенный алгоритм представляет собой этапное применение наиболее эффективных схем медикаментозной ликвидации проявлений гастроэзофагеальной рефлюксной болезни, оценку результатов лечения и определение показаний к проведению оперативной коррекции. Обоснован выбор конкретного метода операции в зависимости от патогенетических механизмов развития заболевания.

Розглянуто питання лікування та профілактики бронхіальних нориць і емпієми після операцій на легенях з використанням тканини великого сальника. В експерименті на тваринах досліджено ефективність оментопластики кукси бронха, процеси регенерації бронхіальної стінки за участю тканини сальника вивчено на гістологічному рівні. За допомогою топографо-анатомічних досліджень розв'язано проблему вибору оптимального шляху проведення сформованого шматка в плевральну порожнину. Доведено можливість викроювання шматка зі збереженням лівої та правої шлунково-сальникових судинних ніжок. На підставі проведених спостережень за 82 хворими зроблено висновок, що найоптимальнішим шляхом є використання штучних діафрагмових отворів.

Вирішено проблему діагностування та лікування хворих на гастроезофагеальну рефлюсну хворобу (ГЕРХ). З використанням результатів проведеного топографо-анатомічного дослідження розроблено спосіб корекції ГЕРХ і грижі стравохідного отвору діафрагми (ГСОД) за рахунок пластики змодельованим полімерним імплантатом і проведення інвагінаційної езофагогастроплікації. Ефективність розробленої експериментальної моделі гастроезофагеального рефлюкса доведено на підставі визначених гістологічних і біохімічних ознак рефлюкс-езофагіту. Експериментальне використання розробленого комплексного способу корекції ГЕРХ дозволило ефективно усунути шлунково-травохідний рефлюкс, що доведено на підставі результатів гістопатологічного та біохімічного дослідження біоптатів стравохідно-шлункового переходу. За результатами ретроспективного аналізу розроблено діагностично-лікувальний алгоритм, використання якого дозволяє систематизувати основні та позастравохідні прояви захворювання, визначити найбільш повну діагностичну програму й здійснити вибір оптимальної лікувальної тактики. Наведено результати обстеження та лікування 305-ти хворих на ГЕРХ. За результатами лікування першої групи хворих проведено порівняльний аналіз ефективності різних методів лікування та вивчено постфундоплікаційні ускладнення. У другій групі хворих проведено клінічне застосування розробленого способу інвагінаційної езофагогастроплікації з пластикою ГСОД змодельованим полімерним імплантатом, що дозволило уникнути типових постфундоплікаційних ускладнень та зменшити тривалість госпіталізації.

Зазначено, що використання експериментальної моделі шлунково-стравохідного рефлюксу супроводжується розвитком у тканинах стравохідно-шлункового переходу морфологічних змін, типових для рефлюкс-езофагіту. У віддалені терміни спостереження відзначаються ділянки нагромадження плазматичних клітин на фоні лімфоцитарно-моноцитарної інфільтрації тканин, що свідчать про розвиток локального гуморального імунітету в поєднанні з тривалою кислотно-пептичною альтерацією.

Отмечено, что использование экспериментальной модели желудочно-пищеводного рефлюкса сопровождается развитием в тканях пищеводно-желудочного перехода морфологических изменений, типичных для рефлюкс-эзофагита. В отдаленные сроки наблюдения отмечаются участки накопления плазматических клеток на фоне лимфоцитарно-моноцитарной инфильтрации ткани, что свидетельствует о развитии локального гуморального иммунитета в сочетании с длительной кислотно-пептической альтерацией.

Розроблені пристрій та спосіб діагностики стравохідного рефлюксу жовчі дозволяє одночасно проводити реєстрацію рН та одержувати рефлюксат стравоходу для подальшого визначення в ньому вмісту альтеруючих агентів. Підтверджено високе діагностичне значення даного способу.

Наведено аналіз результатів лікування 40 хворих на розповсюджений перитоніт. Підтверджено ефективність запланованої лапараперції в його комплексному лікуванні.

Застосування запропонованого алгоритму дозволило провести диференційну діагностику клінічних проявів шлунково-стравохідного рефлюксу. Послідовне та обгрунтоване застосування інструментальних методів діагностики є запорукою вірного вибору оптимальної лікувальної тактики.

Описано новий спосіб лікування пахвинних гриж, який передбачає розмежування сім'яного канатика і полімерного імплантата. Сім'яний канатик занурюють у передочеревинну клітковину. Обгрунтовано оптимальну форму полімерного імплантата, який фіксують попереду поперечної фасції. Верхній клапоть апоневроза зовнішнього косого м'яза живота, внутрішній косий та поперечний м'язи фіксують окремими вузловими швами до пахвинної зв'язки, нижнім клаптем апоневроза зовнішнього косого м'яза живота формують дуплікатуру.

Висвітлено сучасні погляди на етіологію, патоморфологію, класифікацію та розроблені нові методи хірургічної корекції гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Розкрито анатомо-фізіологічні особливості стравохідно-шлункового переходу, описано клініку рефлюксної хвороби стравоходу та сучасні методи діагностики, а також методи консервативного лікування рефлюкс-езофагіту. Проаналізовано сучасні підходи до вибору способу операційного лікування шлунково-стравохідного рефлюксу, оцінки ефективності способу лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Увагу приділено питанням розробки алгоритму діагностичної програми та вибору лікувальної тактики даного захворювання.

Визначено поняття про клінічну психологію, розкрито роль клінічного психолога в загальномедичній практиці. Проаналізовано розвиток соматичного захворювання та реагування особистості на хворобу, наведено типи реакцій особистості на хворобу. Досліджено актуальні питання гострого апендициту, розглянуто ускладнення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Викладено особливості передопераційної підготовки та ведення післяопераційного періоду, охарактеризовано методи хірургічного лікування. Досліджено окремі аспекти пластичної та реконструктивної хірургії. Увагу приділено травмі органів грудної та черевної порожнин, наведено діагностику та лікувальну тактику. Розкрито значення симптомів у діагностиці та диференціальній діагностиці захворювань органів черевної порожнини.

Розвиток медичних технологій на сучасному етапі призвів до суттєвих змін у виборі способу хірургічної корекції шлунково-стравохідного рефлюксу, що вплинуло на результати лікування. Проведений аналіз дозволив виявити основні причини розвитку післяопераційних ускладнень, визначити показання до застосування медикаментозних та хірургічних методів лікування даної нозології.

Проведено порівняльну оцінку традиційної та оптимізованої програми лікування хворих з поширеними формами перитоніту. Виявлено ефективність запропонованої програми лікування, яка виражається у швидшому усуненні проявів ендотоксикозу, зниженні показників летальності та післяопераційних ускладнень.

Останніми роками зростає частота ускладнених гнійно-септичних захворювань м'яких тканин. З метою покращання результатів хірургічного лікування гнійних процесів м'яких тканин розроблено метод використання вакуумної санації із застосуванням антисептичних препаратів. Метод доповнює комплексне хірургічне лікування і дозволяє прискорити очищення ран, зменшує мікробну контамінацію, призводить до швидкого зменшення площі ранової поверхні, стимулює розвиток грануляційної тканини та прискорює процеси епітелізації.

Проаналізовано дані літератури про можливість і результати використання різноманітних методів профілактики та лікування неспроможності швів кукси бронха після операцій на легенях завдяки використанню таких пластичних матеріалів, як перикард, плевра, пасма м'язів, а також пасмо великого чепця на судинній ніжці. Проведено порівняльну оцінку описаних методів.

Досліджено можливі варіанти проведення пасма великого сальника в плевральну порожнину для прискорення процесів регенерації стінки бронха в разі лівобічної пульмонектомії. Під час дослідження використано пасмо сальника зі збереженням лівої шлунково-сальникової артерії. Як можливі варіанти розглянуто стравохідний отвір діафрагми, лівий реберно-грудинний трикутник і штучно створений отвір у сухожильній частині лівого купола діафрагми. Дослідження показали, що найбільш оптимальним варіантом проведення сальника є лівий реберно-грудинний трикутник.

Наведено клінічне спостереження ефективного застосування оментопластики швів кукси бронха з метою профілактики післяопераційних ускладнень.

Під наглядом за період з 1992 до 2004 рр. перебувало 137 хворих наркоманів із гнійно-запальними процесами м'яких тканин (ГЗПМТ), у тому числі 42 (30,7 %) жінки і 95 (69,3 %) чоловіків. Співвідношення жінок і чоловіків становило 1:2,26. Визначено закономірності клінічного перебігу ГЗПМТ у пацієнтів із наркотичною залежністю. З'ясовано низку особливостей місцевих проявів гнійно-запальних захворювань м'яких тканин у хворих наркоманів.