Проаналізовано клінічну та гістологічну картину у 12-ти дітей з пухлиною Вільмса (ПВ), специфічно лікованих в 2002 - 2004 рр. Клінічно на час діагностики ПВ найчастіше спостерігалася пухлинна маса в череві - у 75 % випадків і болі - у 50 % випадків. Не виявлено зв'язку між розмірами пухлини та стадією ПВ і прогнозом захворювання. Встановлено, що у разі переважання в тканині пухлини епітеліального компонента спостерігаються найбільші розміри ПВ, а за наявності регулярного бластемного компонента клінічні прояви можуть бути мінімальними. Із середньою точністю прогнозувати перебіг ПВ можна у випадку переважання у тканині пухлини епітеліального компонента та ознак анаплазії. Чутливість до хіміотерапії виявлено в 75 % випадків, несприятливий прогноз не був пов'язаний з гістологічними особливостями пухлини. Морфологічну оцінку ПВ згідно з сучасною класифікацією можна забезпечити тільки дотримуючись правил опрацювання операційного матеріалу і стереотипності гістологічного дослідження.

За допомогою імунохемілюмінесцентного методу досліджено концентрацію соматотропного гормону (СТГ) у сироватці крові 87 дітей, хворих на гостру лімфобластну лейкемію (ГЛЛ). Високий рівень даного гормону спостережено у розгорнутій клінічній фазі хвороби. Під час цитостатичного лікування показники СТГ суттєво знижуються. Після променевої терапії дефіцит гормону росту поглиблюється. У різні терміни довготривалої ремісії концентрація СТГ у сироватці крові продовжує залишатися мінімальною, з незначною тенденцією до зростання. Не виявлено кореляційного зв'язку між вмістом гормону росту та показниками фізичного розвитку (ростом, масою). Це свідчить, що існують, мабуть, інші ендокринні фактори, наприклад, гормони щитоподібної залози, які беруть участь у регуляції фізичного розвитку, зокрема, у дітей, хворих на ГЛЛ.

На підставі комплексного дослідження одержано дані про зміни в ендокринній системі дітей, хворих з гострою лімфобластною лейкемією (ГЛЛ). Під час застосування програмної терапії ГЛЛ збільшується частота вірусно-бактеріальних і мікотичних інфекцій, перешкоджаючи проведенню протокольної терапії у зазначені терміни, також спостерігається зниження функції гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної системи. Підвищення концентрації антитіл до тиреоглобуліну та тиреопероксидази свідчить про скомпрометованість імунної системи щодо виникнення автоімунного ушкодження щитовидної залози. Під час програмного лікування ГЛЛ спостерігається суттєве пригнічення функціонального стану гіпофізарно-наднирникової системи. Цитостатичні препарати й опромінення центральної нервової системи спричиняють вірогідне зменшення рівня соматотропіну. Кореляційний аналіз свідчить про глибоке порушення взаємозв’язків між показниками фізичного розвитку (зріст, маса тіла) та рівнем соматотропного гормону.

У розгорнутій клінічній фазі хвороби спостерігається високий рівень соматотропного гормону, тоді як під час програмного лікування його показники суттєво знижуються. Після променевої терапії дефіцит гормону росту поглиблюється. У різні терміни довготривалої ремісії концентрація соматотропного гормону у сироватці крові залишається на мінімальному рівні із незначною тенденцією до збільшення. Не визначено взаємозв'язку між вмістом гормону росту та показниками фізичного розвитку.

В развернутой клинической фазе болезни наблюдается высокий уровень соматотропного гормона, тогда как во время программного лечения его показатели существенно снижаются. После лучевой терапии дефицит гормона роста углубляется. В разные сроки долговременной ремиссии концентрация соматотропного гормона в сыворотке крови остается на минимальном уровне с незначительной тенденцией к увеличению. Не определено взаимосвязи между содержимым гормона роста и показателями физического развития.