Досліджено історико-літературний контекст видатної пам'ятки української літератури кінця XVIII - початку ХІХ ст. - "Історії Русів". Проаналізовано глибоку політичну ідейність цього твору як складну, далеку від традиційної літописної, багатопланову композицію, в якій гармонійно поєднані характеристики історичних діячів, описи подій, битв, повстань, змов, тлумачення документів, актів, угод тощо. Особливу увагу приділено характеристиці "Історії Русів" у контексті європейської літератури. Пам'ятку розглянуто у взаємозв'язку з творчістю українських романтиків, Т.Шевченка, О.Пушкіна, Д.Байрона, П.Мериме, декабристів, польських письменників та поетів ХІХ ст. Підкреслено, що "Історія Русів" великою мірою сприяла виробленню в українських письменників першої половини ХІХ ст. нового змісту і форми у розробці історичної теми.

Розглянуто національні передумови виникнення рецептивної теорії, визначено її основні поняття і терміни. Досліджено взаємозв'язок естопсихології та рецептивної естетики, поетики і неориторики. Висвітлено традиційні та новітні підходи щодо вивчення літературної критики. Охарактеризовано засоби вираження літературно-критичного дискурсу. Розглянуто особливості трактування індійської літератури в рецепції І.Франка. Досліджено теоретичні засади рецепції творчості Ф.Гельдерліна в Україні та специфіку контекстуальності вітчизняного "гельдерлінознавства". Висвітлено англомовні інтерпретації творчості Л.Українки. Проаналізовано генетично-типологічні аспекти малої прози Б.Лепкого та В.Оракана. Досліджено досвід вивчення роману "Жерміналь" Е.Золя у французькій та українській літературній критиці.

Рассмотрены национальные предусловия формирования рецептивной теории, определены ее основные понятия и термины. Исследованы взаимосвязь эстопсихологии и рецептивной эстетики, поэтики и неориторики. Освещены традиционные и новейшие методики изучения литературной критики. Охарактеризованы современные способы выражения литературно-критического дискурса. Рассмотрены особенности трактовки индийской литературы в рецепции И.Франко. Исследованы теоретические основы рецепции творчества Ф.Гельдерлина в Украине и специфика контекстуальности отечественного "гельдерлиноведения". Освещены англоязычные интерпретации творчества Л.Украинки. Проанализированы генетические и типологические аспекты малой прозы Б.Лепкого и В.Оракана. Исследован опыт изучения романа "Жерминаль" Э.Золя во французской и украинской литературной критике.

Проаналізовано особливості героя постмодерністської літератури за матеріалами прози словацького письменника П.Піштянека та українського прозаїка Ю.Андруховича. Наведено опис українських та словацьких весняних ігор-хороводів. Висвітлено досвід чесько-словацького співробітництва в контексті інтеграційної стратегії України. Визначено основні напрями українсько-словацького співробітництва після розширення Європейського Союзу. Розглянуто систему гарантій прав національних меншин в Україні та Словацькій Республіці.

Проанализированы особенности героя постмодернистской литературы по материалам прозы словацкого писателя П.Пиштянека и украинского прозаика Ю.Андруховича. Приведены описания украинских и словацких весенних игр-хороводов. Освещен опыт чешско-словацкого сотрудничества в контексте интеграционной стратегии Украины. Определены основные направления украинско-словацкого сотрудничества после расширения Европейского Союза. Рассмотрена система гарантий прав национальных меньшинств в Украине и Словацкой Республике.

Висвітлено особливості причинної взаємодії та її багатовимірності в контексті сприйняття української літератури в Німеччині. Проаналізовано наукові джерела, які засвідчують диференціацію різноманітного фактографічнго матеріалу та його оцінку в німецькомовних критичних і перекладних інтерпретаціях. Розкрито специфіку німецькомовних інтерпретацій творів українських письменників, зокрема Т. Шевченка. Висвітлено роль художнього досвіду в контексті суспільно-історичних і культурно-освітніх традицій на рівні координат: рецепція - переклад.

Освещены особенности причинного взаимодействия и его многомерности в контексте восприятия украинской литературы в Германии. Проанализированы научные источники, свидетельствующие о дифференциации разнообразного фактографического материала и его оценке в неменцкоязычных критических и переводных интерпретациях. Раскрыта специфика немецкоязычных интерпретаций произведений украинских писателей, в частности Т. Шевченко. Освещена роль художественного опыта в контексте общественно-исторических и культурно-образовательных традиций на уровне координат: рецепция - перевод.

Здійснено порівняльний аналіз жанрів міської "низової" літератури комічного спрямування високого Середньовіччя та Відродження, зокрема французьких фабліо, німецьких шванків та англійських джестів. Прослідковано передумови становлення даного різновиду літератури, а також його жанрову генеалогію. Досліджено типологічні збіги та відмінності на тематологічному, генологічному, жанрологічному рівнях. Виявлено спільні тематичні детермінанти, а також національно детерміновані мотиви і топоси, проаналізовано такі провідні жанротворчі атрибути, як структура та семантика заголовків, сюжетні алгоритми, композиція. З'ясовано природу сміхового поля досліджуваних жанрових моделей, виокремлено її провідні конституенти та механізми творення комічного ефекту. Визначено характер кореляції жанрової ідеології розглянутих національних моделей з інтелектуально-духовними запитами та естетичними смаками її потенційної читацької аудиторії.

Досліджено англомовну рецепцію творчості Лесі Українки. Підстави для її виникнення пов'язані, передусім, з наявністю англомовних інспірацій, ремінісценцій, алюзій у творчості поетеси. В англомовному дискурсі є численні переклади творів Лесі Українки. Поетичним словом Лесі Українки цікавились англійські, канадські, американські перекладачі - К.Е.Б.Робертс, П.Канді, В.Кіркконнел, Ф.Г.Р.Лайвсей, В.Річ, а також українці, які народились чи жили в англомовних країнах - К.Г.Андрусишен, Дж.Вір, О.Івах, М.Скрипник, Р.Стойко-Лозинська. Англомовні переклади, з точки зору генетико-контактних зв'язків, можна трактувати як приклад зовнішнього контакту, оскільки вони виконували тільки інформативну функцію. Наведено хронологічний опис англомовних інтерпретацій творів Лесі Українки та перекладознавчий аналіз окремих поезій. Охарактеризовано різножанрові розвідки про Лесю Українку, наявні в англомовному світі, а також здійснено їх порівняння з україномовними.

Розглянуто питання освоєння Україною реалістичної нарації Д.Дефо та алегоричної сатири Дж. Свіфта, їх вплив на український літературний процес. Проведено компаративістичний аналіз романів "Робінзон Крузо" та "Гулліверові подорожі", їх українських перекладів і переказів. Висвітлено погляди зарубіжних критиків щодо творчості Дефо та Свіфта. У процесі дослідження використано важливий фактичний літературний матеріал та інформацію з історії англійського Просвітництва.

Досліджено проблеми українсько-німецько-австрійських літературних взаємин першої половини XX ст., зокрема, 1910 - 30-х рр. До наукового обігу у порівняльному літературознавстві вперше залучено художню спадщину В.Винниченка, Г.Косинки, Б.Лепкого, Олександра Олеся, Миколи Хвильового, О.Грицая та ін., а також нові аспекти й особливості генези бінарних літературних контактів даного періоду. Осмислено важливий невідомий і малознаний в попередні десятиліття фактичний матеріал для вивчення ролі екстериторіальних культурних центрів (Відень і Берлін) і німецькомовної україніки в популяризації української літератури в Австрії та Німеччині. На основі аналізу художньої спадщини, перекладацької, літературознавчої та публіцистичної діяльності українських письменників, німецьких і австрійських діячів культури, численних представників української діаспори виявлено особливу посередницьку роль журналістики і публіцистики, літератора, перекладача і вченого в популяризації та рецепції української літератури в німецькомовному світі, а відтак і в генезі українсько-німецько-австрійських літературних взаємин.

Дисертацію присвячено переосмисленню оцінки літературно-естетичного методу В.Стефаника у контексті сучасної йому доби та його місця у загальноєвропейському духовному просторі. Здійснено аналіз рецепції українським новелістом західноєвропейської літератури в цілому та французької зокрема. Типологічні зіставлення його прози з надбанням представників французької літератури виявляють спільні та відмінні риси його поетики на рівні стилю і жанру. Вперше простежено процес франкомовної критичної інтерпретації творчості В.Стефаника та досліджено різночасові переклади творів новеліста французькою мовою.

Проведено комплексне дослідження функціонування у світовій літературі традиційного образу Роксолани та пов'язаного з ним сюжетного інваріанта. Трансформації сюжетно-образного матеріалу в національно-літературному та міжлітературному контексті проаналізовано на структурному та семантичному рівнях. Розглянуто питання встановлення типологічної та генетичної сутності літературного явища. Запропонована концепція відбиває багаторівневість інтерпретації образу Роксолани в культурному просторі та дозволяє розглядати цю інтерпретацію в контексті антиколоніалізму, фемінізму, орієнталізму.

Висвітлено українську проблематику прози А.Мельничука в контексті порівняльного літературознавства. Проаналізовано малі розповідні форми творів, зокрема есе "Римські монети, скіфська кераміка" та новели "Дерево світла" в площині проблеми адаптації українських емігрантів до нових умов у компаративному зіставленні другого твору з творами американських письменників-емігрантів Б.Розенблатта "Зеліг" та О.Годіна "Мій мертвий брат їде до Америки". Розглянуто проблему місця митця в суспільстві за рівнем її висвітлення в новелі "Дерево світла" А.Мельничука та оповіданнях українських письменників В.Шевчука "Постріл" та В.Тарнавського "Дерево життя". Вивчено рецепцію роману Г.Г.Маркеса "Сто років самотності" на основі зіставлення з твором "Що сказано". Визначено типологічні відповідності та відмінності роману "Посланець мертвих" А.Мельничука в процесі компаративного аналізу з творами У.Самчука "На твердій землі" та К.Месуд "Проста історія" на рівні проблематики та поетики. Досліджено український переклад роману "Що сказано" А.Мельничука на лінгво-літературознавчому рівнях.

Здійснено комплексне вивчення літературних взаємин видатного сербського письменника І.Андрича з українською культурою у межах системних рівнів: контактів, рецепцій, типологій. Систематизовано та проаналізовано перекладені українською мовою твори письменника, присвячені митцеві праці українських дослідників, встановлено, що завдяки цим перекладам презентовано творчу концепцію митця, створено цілісне бачення мистецької спадщини І.Андрича. Грунтовно вивчено й високо оцінена українськими літературознавцями та критиками своєрідність художніх здобутків письменика, . Висвітлено невідомі в Україні факти особистих контактів І.Андрича з діячами української культури. Розкрито типологічні сходження й аналогії в історичних романах митця, П.Загребельного та О.Гончара щодо змістових і формотворчих елементів. Зауважено, що виявлені літературні явища свідчать про існування іманентних проявів обумовленості виникнення й позитивного характеру взаємин І.Андрича з українською художньою літературою.

Розкрито предмет порівняльного літературознавства, основні поняття та терміни літературознавчої компаративістики. Описано взаємодії літератур Західної Європи, Америки, слов'янських літератур. Подано типологію авторської свідомості та поетики в соціально-історичному контексті. Висвітлено компаративістичні аспекти рецепції міфу у літературі XX ст. Розглянуто перекладознавчі проблеми компаративістики в контексті літературознавчих теорій. Охарактеризовано літературу в системі мистецтв як галузь порівняльного літературознавства. Наведено форми міжлітературних взаємозв'язків. Проаналізовано традиційні сюжети й образи в літературі. Акцентовано на літературознавчій імагології в системі компаративістики.

Розглянуто види інтертекстуальності та їх вплив на розуміння тексту.

Розглянуто явище інтертекстуальності, що є характерним для художнього дискурсу епохи постмодернізму. На матеріалі сучасних коротких американських оповідань проілюстровано приклади реалізації інтертекстуальності у формі прецедентних текстів.

Досліджено "Я"/Інший як одну з основних проблем імагології, лінгвістичних та імалогічних основ порівняльного літературознавства. Розглянуто особливості образів, "Я"/Інший. Відзначено діалогічність елементів образів "Я"/Інший в імагологічних дослідженнях. Вивчено лінгвістичні й імалогічні основи, співвідношення лінгвістики та культури в аспекті міжкультурної комунікації. Пояснено причини появи специфічних вербальних конструкцій. Розглянуто особливості лексичної бази, а також провідні напрями досліджень у галузі лінгвістики та імагології.

Розглянуто категорію інтертекстуальності в епістолярній комунікації. З огляду на комунікативну природу явища інтертекстуальності, листовна комунікація тлумачиться крізь призму інтертекстуальної гри свого та чужого слова. Доведено, що письменницький епістолярій - не довільно зіткана тканина тексту, а внутрішньо повноцінний, цілісний жанр, що вільно оперує документальним і художнім арсеналом. Інтертекстуальні зв'язки виявляються в листах завдяки відкритості цього жанру. Листи теоретично долають два види простору: реального, у якому перебуває автор, та умовного-зображувального, що виконує низку мистецьких завдань. Інтертекст є способом викриття автора та його маски в письменницькому епістолярії.

Вперше в українському літературознавстві комплексно досліджено проблему інтертекстуальності в безпосередньому зв’язку з інтеркультурною її парадигмою на різних рівнях художнього тексту. Виявлено інтерпретаційні можливості інтертекстуальності, літературної традиції та біблійного глокалізму в аналізі та інтерпретації в художньому тексті інтеркультурних патернів, їх виявів на багатоетнічному пограниччі, в історії повсякденності та історії ментальностей. Простежено духовно-естетичні тенденції літературного ландшафту доби Модерну на прикладі художньої прози Й. Рота як інтертексту, доведено, що його художня творчість має інтеркультурний вимір. Удосконалено теоретичні розробки щодо концептів інтертекстуальності та інтеркультурності як естетичних феноменів і літературних прийомів німецькомовної модерністської літератури 1930-х рр. Проінтерпретовано інтертекстуальність як безперервний процес взаємодії текстуального та світоглядного матеріалу, який виявляється в художньому тексті у цитуванні (інколи - самоцитуванні), алюзіях, ремінісценціях, що контрастують за стилем з авторським текстом.

Проаналізовано поняття "інтертекстуальність", виділено її суттєві ознаки та характеристики. Прослідковано появу терміну та його еволюція. Інтертекстуальність розглянуто як самостійна сфера досліджень, з власною проблематикою, об'єктом та предметом. Вона визначається як діалог тексту з текстом, як наявність риси одного тексту в іншому, який відомий читачеві, впізнається ним, співвідноситься з певною історико-культурною епохою. Інтертекстуальність уводить даний художній твір у контекст нової епохи як новий феномен. Відзначено, що саме на читацьких асоціаціях та інтерпретаційно-рецептивних здібностях і базується інтертекстуальність. Саме за рахунок їх розмаїття і вводяться інтертекстуальні практики прочитання тексту. Таким чином відбувається свого роду розрив автономії тексту. Таке позбавлення самоізоляції тексту спричинило пошук точок перетину даного тексту з іншими текстами, з епохою, культурою, історією, що надає право говорити не про літературні впливи, а про інтертекстуальність. Інтертекстуальність зміщує фокуси оцінки та прочитання даного художнього твору, у якому виокремлюється не оригінальність, а швидше природа художнього твору. Інтертекстуальність забезпечує пошук не біографічного автора, а наратора. Прояви авторських стратегій у тексті, їх пошук та виокремлення стають можливими завдяки такому контексту. Отже, інтертекстуальність забезпечує комунікативну настанову на читача, його очікування та інтенції. Адже всі акти інтертекстуальності художнього твору спрямовані до нього і на нього. Тому інтертекстуальність забезпечує зміну підходу до визначення цінності художнього твору не як самодостатнього і самоцінного, а як такого, що націлений на читача. Аналізується інтертекстуальність з погляду історико-літературного, комунікативного, системного та типологічного підходів. Методологічною основою роботи є теорія діалогічності М. Бахтіна, концепція пародії Ю. Тинянова, враховуються основні положення та думки дослідників інтертекстуальності, таких як Ж. Деррида, Л. Женні, Р. Барт, Ю. Крістева.

Досліджено інтертекстуальність як спосіб формування підтексту художнього твору. Уточнено специфіку природи інтертексту що утворює імпліцитний смисл твору і встановлює його зв'язок із підтекстом.