Георгій Васильович Щокін (1954 р.н., Запоріжжя) — українский соціолог і психолог. Кандидат психологічних наук, доктор філософії, доктор соціологічних наук (1996) . Професор (1995) . Засновник і президент Міжнародної Кадрової Академії, а також засновник і голова Наглядової ради Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП) , голова правління Всеукраїнского благодійного фонду "Милосердя", заступник керівників Міжнародного біографічного центру (Англія) й Американского біографічного інституту (США) . Має вчені ступені в галузі психології, соціології та управління, професор богослов’я. Почесний доктор і професор, почесний і дійсний член (академік) університетів та академій України, Азербайджану, Англії, Білорусі, Киргизстану, Куби, Молдови, Польщі, Росії, Румунії, США.

Штефан Михайло Йосипович —доктор юридичних наук, професор кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченко, академік Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України. Визнаний фахівець з питань цивільного процесу, цивільних процесуальних засобів захисту прав, свобод та інтересів громадян, прав юридичних осіб і держави. Є автором понад 130 наукових праць. Рецензенти: Підопригора О. А. — доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) Шевченко Я. М. — доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН УКраїни)

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

Видання присвячене 60-річчю від дня народження академіка НАН України, директора Інституту історії України НАН України В.А. Смолія. У розвідках, вміщених на його сторінках, висвітлюється широкий спектр проблем української історії від найдавніших часів до сьогодення, а також порушено питання теорії та методології історичної науки, історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, багато з яких досліджуються вперше, або оцінюються з позицій сучасної історичної науки. Серед його авторів – вчені з академічних установ та вузів України, науковці з Росії, Білорусі, Польщі. Видання розраховане на науковий та викладацький загал, студентів, всіх, хто цікавиться історією.

Ці слова, що надзвичайно влучно відображають рівень наших знань про згаданий період історії України, належать великому авторському колективу вче- них-істориків кандидатів і докторів наук, двоє з яких є академіками. Продовжуючи їх, вони чітко окреслюють існуючу проблему української історіографії й пояснюють причини її виникнення. “І справді, маючи цілісну й досить повну уяву про давньоруську добу, ми, на жаль, погано орієнтуємось у подіях пізнішого, ближчого до нас часу, особливо в подіях загадкового XIV ст., що іноді взагалі не піддаються реконструкції.

На основі власних спостережень та досліджень автор, видатний український історик, академік П. П. Толочко досконало проаналізував чи не найцікавіший період нашого історичного минулого - літописну традицію всієї Київської Русі. Праця грунтується на історичних та археологічний матеріалах.

Кн. 1, 2 : Лицарі дикого поля; Клейнади козацької слави. - 585 с.

Збірник генеральських, генеральсько-професорських творів та пам`яті населення України українською і російською мовами – це головні фактори, які являють собою, життєво-необхідним посібником для молоді в майбутньому. Микола Григорович ЖУЛИНСЬКИЙ директор інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України академік НАН України сказав, що цей збірник багатогранний та цікавий за змістом. Щоб випустити його у світ потрібен перегляд редактора, оскільки писано двома мовами з шести джерел. Інший історик, теж так мовив з тяжким подихом... А головний редактор однієї державної редакції сказав: "Таку книжку може писати тільки професор, яких у нас на черзі 40. А ви не є таким, то ми відповімо, що ваша збірка має безліч недоліків, тому не приймається до друку за державні кошти!" Але ж я не маю коштів на редакторів, тому випускаю свою збірку у світ лише за усною гуманною оцінкою професорів і за своїм редагуванням за свої хлібні на благо майбутньому... Гадаю, читачі мого збірника – зрозуміють... І може хтось згадає заслуженим словом...

У виданні відтворено тексти оригіналу староукраїнською мовою та відомих на сьогодні списків «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 р. під Бендерами між обраним на гетьманську булаву Пилипом Орликом, з одного боку, та генеральною старшиною і козацтвом – з іншого; наведено їх переклади переклади українською, англійською, німецькою, польською, російською та французькою мовами. Публікація цієї визначної пам’ятки вітчизняної політико-правової думки раннього нового часу супроводжується археографічною передмовою, лінгвістичним аналізом, науковим коментарем, а також факсимільним відтворенням спеціального дослідження видатного історика та правознавця академіка Миколи Василенка (1929), у якому міститься ґрунтовний історико-юридичний аналіз джерела. Розраховано на науковців, викладачів, студентську та учнівську аудиторію, громадський загал.

Ч. 2. - 402 с.

Постановою Президії Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук з дня 30-го березня 1939 року створено Правописну Комісію під головуванням академіків Ів. Зілинського й В. Сімовича. В висліді праць цієї Комісії вийшли з початком 1940-их років у виданнях ,,Українського Видавництва' Краків-Львів „Український правопис Ів. Зілинського та Правописний словник" за редакцією Ол. Панейка з передмовою В. Сімовича, оснований натакому ж словникові О. Ізюмова з 1941 року, одначе з деякими змінами з наміром до стосувати новий словник до тодішніх обставин.

  Текст у форматі PDF 4.62 Мб

  Текст у форматі PDF 1.09 Мб

  Текст у форматі PDF 2.99 Мб

  Текст у форматі PDF 1.09 Мб

Осадча-Яната Наталія (1891—1982) — український ботанік, фармаколог і фольклорист, автор термінологічних словників Академії Наук у Києві, професор (ботанічна номенклатура). Дружина Янати Олександра Алоїзовича — українського агронома і ботаніка, академіка АН УРСР. Його найфундаментальніші праці, насамперед з народної ботанічної номенклатури, Наталя Осадча-Яната, яка після арешту чоловіка залитися без роботи і засобів до існування, вивезла до Сполучених Штатів, де й видала. Сама вона працювала в Українській Вільній Академії Наук, здобувши визнання як фахівець з медичної ботаніки.

1940 року молодий поет, інтелектуал і політик Олег Ольжич поставив перед собою гостре питання: що заважало українцям упродовж тисячі років мати власну державу? Відповідь втілено у брошурі «Дух руїни»: міжусобиці, внутрішній розбрат, патологічна неспроможність політиків забути про особисті інтереси та об'єднати зусилля. «Смолоскип» перевидає цю глибоку й блискучу працю, доповнену ґрунтовною розвідкою академіка Івана Дзюби, до 100-річчя від дня народження О. Ольжича. Тема, на жаль, не втратила актуальності — національно-демократичні сили сучасної України вкотре повторюють помилки своїх попередників: взявши владу після Помаранчевої революції, вони не змогли її втримати саме через внутрішньокоаліційні суперечки. Тож мета цього видання — нагадати можновладцям про трагічну і руйнівну роль міжусобиць в українській історії.

Довідник містить відомості про наукові, публіцистичні, політичні, освітянські праці та літературні твори першого Президента України Михайла Сергійовича Грушевського, професора, академіка ВУАН, дійсного члена АН СРСР, визначного громадсько-політичного діяча (1866-1934 рр.), видруковані українською та іноземними мовами у 1885-2000 рр., а також інформацію про публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників стосовно його життя та діяльності.