Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

«Вони бояться правди — хай світ почує правду!» — такий епіграф написав український автор Василь Савченко на своїй книжці «Безимлаг», виданій в Авґсбурзі 1948 року. «Вони» — це ті, в кого руки залиті кров'ю мільйонів невинних жертв українського й інших неросійських народів СССР; це ті, що на одній шостій частині світу запровадили таке рабство, якого не бачив світ за часів середньовіччя. Це — большевики, московські імперіялісти, колонізатори. Не зважаючи на те, що російська імперія існує вже більше чотирьох сторіч, а сучасна комуністично-російська система — майже 40 років, світ і до цього часу мало поінформований про жахіття в тюрмі народів — СССР. Навіть тоді, коли протягом 1955–1956 рр. на Захід повернулася численна кількість кол. вояків німецької армії, що потрапили під час другої світової війни до російського полону і, як живі свідки нелюдських знущань у совєтських концтаборах, свідчили про масове народовбивство, арешти і заслання в СССР, — світ далі майже не звернув на те уваги. Знову ж, коли українська еміґрація на Заході, маючи численні свідчення й оригінальні документи від запроторених до совєтських концтаборів українців (напр., з Мордовських концтаборів), закликає вільний західній світ вжити супроти носіїв російського імперіялізму та його допоміжних сил моральних і матеріяльних санкцій, — вільний світ не то що вперто мовчить, але й ще поступово вплутується в коло московської коекзистенції, вишукує шляхи мирних контактів та співпрацює з народовбивцями, а цим самим посередньо сприяє системі невільництва і концтаборів у СССР. Видаючи книжку «Концентраційні табори в Совєтському Союзі», ми хочемо відкрити бодай частину заслони, де як свій, так і чужий читач зрозуміє суть жахливої політики, що її практикує червона Москва на неросійських народах.

В книге описываются порядок и особенности рассмотрения авторских споров в суде. При этом исследуются вопросы подведомственности и подсудности указанных споров, участники судебною разбирательства и положение управлений по охране авторских прав, подготовка дел к судебному разбирательству, виды и особенности доказательств, заключения экспертизы по авторским спорам, судебные решения и исполнительное производство по ним.

В книге расмотренны случаи неосновательного приобретения (сбережение) имущества одним лицом за счет другого в тек случаях, когда такое приобретение имеет место без установленных законом или сделкой оснований.

Осадча-Яната Наталія (1891—1982) — український ботанік, фармаколог і фольклорист, автор термінологічних словників Академії Наук у Києві, професор (ботанічна номенклатура). Дружина Янати Олександра Алоїзовича — українського агронома і ботаніка, академіка АН УРСР. Його найфундаментальніші праці, насамперед з народної ботанічної номенклатури, Наталя Осадча-Яната, яка після арешту чоловіка залитися без роботи і засобів до існування, вивезла до Сполучених Штатів, де й видала. Сама вона працювала в Українській Вільній Академії Наук, здобувши визнання як фахівець з медичної ботаніки.

Пропоноване видання побачило світ за кордоном, як багато тогочасної самвидавівської літератури. На момент виходу цієї книги Мороз перебував у Володимирській в'язниці. Книга містить найвідоміші твори В. Мороза, а також низку документів та матеріалів, що висвітлюють його арешти та допити. Разом з тим, уміщено різноматітні матеріали у його підтримку зі сторони тогочасної української інтелігенції.

В книге излагается теория управляемых случайных процессов, которые широко используются в таких областях, как управление запасами, исследование операций, теория надежности, теория массового обслуживания и профилактическое обслуживание сложных технических систем. Ясное и простое изложение сочетается с достаточной математической строгостью приведенных результатов. Для понимания материала достаточно знания элементарной теории цепей Маркова и основ линейного программирования.

В работе рассматриваются понятие, значение, сфера применения и условия возникновения обязательств из неосновательного приобретения (сбережения) имущества. Проводится отграничение этих обязательств от смежных правоотношений. Издание рассчитано на студентов, аспирантов, преподавателей юридических и экономических учебных заведений, практических работников.

В книге рассматриваются нормы советского законодательства о борьбе с преступлениями против социалистической собственности, о необходимости строжайшего соблюдения законов об охране государственного и общественного имущества. На основе обобщения судебно-следственной практики, постановлений пленумов Верховных Судов СССР и РСФСР анализируются вопросы квалификации преступных посягательств на социалистическую собственность. Для работников суда, прокуратури, органов МВД, а также научных работников.

Бёлль «вмешался» в дело Баадера – Майнхоф, одно из самых трагических событий террористической волны в Западной Германии, опубликовав статью, в которой стремился противодействовать разгулу насилия, и употребив в ней по отношению к откровенно бульварной газете «Бильд» выражение «открытый фашизм». Последовала форменная травля Бёлля в шпрингеровской прессе, он оказался среди тех «интеллектуалов», которых громче всех обвиняли в «пособничестве терроризму», ему грозили расправой, в его доме был произведен обыск, а позднее в него была подложена бомба. Эти события отразились в повести «Потерянная честь Катарины Блюм, или Как возникает насилие и к чему оно может привести» (1974).

Т. 1 : "Докритические" произведения . - 544 с.

Первое со времени вступления в силу нового Уголовного кодекса России издание, посвященное вопросам охраны собственности от традиционных и нетрадиционных видов преступлений. Новые законодательные решения вопросов ответственности за хищения в крупных размерах, вымогательство, причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием (в том числе в банковской сфере), неправомерное завладение транспортными средствами. Правовые основания для прекращения уголовного преследования или для пересмотра приговоров по делам о преступлениях против собственности, совершенных до 1 января 1997 г. Постановления пленумов Верховных судов СССР. РСФСР и РФ по делам о преступлениях против собственности, действующие в части, непротиворечащей новому УК РФ. Издание адресовано юристам, студентам юридических вузов, всем, кто интересуется вопросами охраны собственности.

У книжці розповідається про основні події, які відбувалися в Севастополі і в Криму з кінця 1991 до 1997 року. Україна і Росія кілька разів опинялися на межі можливого збройного конфлікту під час розв’язування проблеми чорноморського флоту. На основі раніше закритого широкого документального матеріалу показано масштаби неоголошеної війни, приховану великодержавну, шовіністичну політику певних сил Росії, спроби переглянути кордони, відторгнути Крим і Севастополь від України. Велику увагу приділено аналізові діяльності російських спецслужб і розвідки чорноморського флоту на півострові. Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна. Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.

Зроблено спробу висвітлити одну із малодосліджених сторінок депортації селянства в межах України під час колективізації. Розраховано на науковців, викладачів, студентів, учнів та всіх, хто цікавиться і досліджує проблеми колективізованого села.