Кн. 1. - 227с.

Це видання є каталогом до унікальної колекції українських старожитностей відомого мецената, громадського і культурного діяча другої половини ХІХ ст. – В. В. Тарновського, яка стала важливою складовою фондів та експозиції Чернігівського історичного музею. Також у виданні знаходяться фотографії до даної колекції.

Т. 1. - 1900. - 438 с.

Дане видання розглядає українську народну словесність: її історію, вплив на художню літературу тощо. Аналізуються завдання тогочасної історії фольклору, зазначаються найголовніші предмети дослідження української народної творчості. Описуються явища кобзарства та байкарства. Наводяться такі приклади давньої української словесності, як весільні пісні, билини, історичні і величальні пісні, приділяється увага їх значенню та походженню.

Дана публікація є монографією українського фольклориста, етнографа, літературознавця та громадського діяча Миколи Федоровича Сумцова. Видання присвячене Слобожанщині і є своєрідним підсумком його багаторічної плідної роботи з історико-географічного вивчення Слобідської України. Це дослідження — спроба вченого першим зробити історичний огляд життя слобожан, починаючи з їхнього походження і закінчуючи розвитком культури, обрядами і звичаями.

Автор послідовно аналізує походження української мови, її місце серед інших слов'янських мов, досліджує фонетику та морфологію.

Директор Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) розповідає про історію створення установи та її завдання, характеризує роботу кожного з 11 відділів, а також книжковий фонд за мовними та іншими показниками та шляхи його формування. С. П. Постернак підкреслює важливість надсилання обов'язкових примірників до книгозбірні. Особливу увагу він приділяє ролі читальної зали. Окремий розділ присвячено Вінницькій філії. У додатку – Статут бібліотеки.

Книжка розповідає про походження й побутування українського національного інструменту — кобзи, про життя відомих кобзарів старих часів, про кобзаряькі братства та їх діяльність, а також про відродження й удосконалення кобзи. В кінці додається список літератури про кобзарські думи й кобзарів. Книжка рассказывает про происхождение и современность украинского национального инструмента - кобзы, про жизнь известных кобзарей старых времен, про кобзарскте братства и их деятельность, а так же про возрождение и усовершенствование кобзы. В конце приложен список литературы про кобзарские думы и кобзарей. Здавалося, що зі збільшенням рядів української національно свідомої інтелігенції становище сліпих кобзарів покращав, здавалося, що вона так люблячи кобзарів прийде Тм на поміч, бодай в найтящі хвилі їхнього життя, але, на великий жаль, за винятком окремих осіб загал інтелігенції був до того байдужний, принаймні так було в недалекім минулім. Найкраще се підтверджує отсей невеликий уривок про одного талановитого, не так давно померлого, молодого кобзаря.

У представленій публікації сформульовані досягнення Всенародної Бібліотеки України за 5 років її існування (від 15 серпня 1918 р. до 1 січня 1924 р.). Розглядається рівень збагачення її книжкового фонду за ці роки та періоди його упорядкування, формування структурних відділів установи, організація видачі книг додому для робітників-киян, створення публічної читальні та поступове поліпшення умов її роботи та інші аспекти бібліотечної справи.

Первая книга об организованной в 1924 г. в помещении бывшего одесского купца Александра Абазы Галерее старинной живописи (ныне Музей западного и восточного искусства). Коллекция галереи собиралась в 1920-1923 гг. музейным фондом Комитета охраны памятников искусства и старины, в нее отбирались ценные экспонаты. В книге представлен краткий очерк создания музея, дан обзор 9-ти залов и список картин(всего 308 наименований). Иллюстрации на отдельных листах. Книга отпечатана в Первой государственной типографии Одессы.

Книга присвячена дослідженню такого предмету побуту, як давній український килим. Розглядається походження українського килимарства, види килимів в Україні, техніка виготовлення та їх орнамент, процес фарбування у гуцулів, галицькі вироби та спроби відродження давнього українського килимарства. Книга містить тематичні ілюстрації — малюнки та знімки.

Кн. 2 : Баранніков О. П. Українські цигани. - 1931. - 60 с.

Ця праця присвячена дослідженню такої української національної меншини, як цигани. Розповідається про їх територіальне походження (висуваються різні теорії), суспільний устрій, ставлення інших країн до цього народу, промисли, якими займаються цигани, описується їхній спосіб життя. Є розповідь маріупольського цигана (двома мовами — циганською та українською), також народні пісні (теж двома мовами). В кінці міститься коротке резюме матеріалу німецькою мовою.

На протяжении многих веков Урал представляет собою одну из основных твердынь русского государства. В дни Мишина и Пожарского, во времена славных петровских баталий, в годы разгрома Фридриха II и взятия Берлина, во время суворовских походов, в Отечественную войну 1812 года и при изгнании немецких оккупантов а 1918 году — Урал всегда играл важнейшую роль как великий оплот русского народа в его борьбе со всяческими захватчиками. Сталинский Урал — могучий арсенал советского народа, снабжая танками, пушками, боеприпасами и другим снаряжением бойцов всех фронтов Великой Отечественной войны показал всю несокрушимую силу советского народа, силу и прочность советского тыла. Славя нашу родину, славя ее великое прошлое, мы должны сказать и о той роли, которую выполнял в прошлом Урал в борьбе за Родину. В наших архивных фондах сохранились документы, повествующие о славных делах, творившихся на Урале в те дни, когда русский народ, возглавленный Михаилом Илларионовичем Кутузовым, разгромил Наполеона и уничтожил его великую армию. В предлагаемом вниманию читателя сборнике собраны документы, освещающие то, что было выполнено русскими людьми на Урале во время Отечественной войны 1812 года. Сборник состоит из статьи проф. В. В. Данилевского и документов, хранящихся в Свердловском, Молотовском, Нижне-Тагильском, Ирбитском государственных архивах.

Книга містить дослідження походження української нації

Т. 1. - 1946. - 453 с.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.