Книга французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана «Опис України» — цінне історичне джерело для вивчення побуту запорозького козацтва і селянства, а також інших станів середньовічного суспільства України. В ній відображені географічне середовище, природа України, її кліматичні умови, наведені дані з історії заселення Середньої Наддніпрянщини, змальована яскрава картина життя українського народу першої половини XVII ст.

Ч. 1. - 1833. - 440 с.

Так как некоторые из Украинских летописей не имеют определенных заглавий имени летописца, то поэтому эта летопись, в отмену от других и для точности ссылок, названа «Летописью Самовидца», на том основании, что сочинитель ее, как видно из текста, жил и действовал от начала войн Богдана Хмельницкого, может быть, до последних годов XVII столетия. Думаем так потому, что с оных годов рассказ теряет свою описательную форму и переходит в хронологическую перечень событий. Начало Летописи, судя по языку и по особенному краткому изложению, заимствованно Самовидцем из другой хроники Украинской.

Т. 1. - 1874. - 363 с.

Ч. 1. - 343 с.

Т. 1. - 1892. - 542 с.

Первый краткий популярный очерк истории полка, в дальнейшем значительно расширенный в двухтомном издании 1915 года, был подготовлен одним из его офицеров и посвящен начальному периоду становления и развития этого военного формирования. Возникновение полка, как и ряда других слободских казачьих полков, относится к периоду правления царя Алексея Михайловича Романова, когда Россия вела активную подготовку к вступлению в войну с Речью Посполитой (1654-1667 гг.). Полк был сформирован из числа присягнувших московскому правительству православных малороссийских и украинских казаков (в России в XVII в. их называли черкасами), которые бежали от притеснений поляков на российскую приграничную территорию. Харьковский слободской черкасский казачий полк возник из Острогожского полка в период основания города Харькова. Во 2-й половине XVII в. слободские казачьи формирования, в том числе и харьковские черкасы, принимали активное участие в Чигиринских, Крымских и Азовских походах. В качестве иррегулярных формирований русской армии слободские казаки участвовали в Великой Северной войне (1700-1721 гг.) и ряде других военных походах и войнах 1-й половины XVIII в. Еще при Петре I они были частично лишены автономного управления и подчинены военной администрации губерний. В 1732 г., после постройки «Украинской Линии» от устья реки Ореви до реки Донца, у находившихся Харьковского и Изюмского полков появилась функция по охране южной границы Российской империи. 26 июля 1765 года Манифестом Екатерины II военная администрация всех слободских полков была ликвидирована, а территории казачьих полков переходили в прямое подчинение губернатору созданной Слободской Губернии. В дальнейшем с 1783 г. полк был назван Харьковским гусарским полком украинской конницы, а в XIX столетии именовался как легкоконный, кирасирский, драгунский и уланский.

В книге «Отношенiя между Запорожьемъ и Крымомъ» повествуются об отношениях между Запорожьем и Крымом после татарского нашествия, факторах сближения (политических, экономических), также изложены с комметариями известия, сохранившиеся об этих отношениях.

Т. 1. - 688 с.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Т. 1. - 1072 с.

Дане видання є “історичною студією” — трактатом українського письменника Адріана Феофановича Кащенко, в якому він дослідив долю татарських бранців у Криму. На відміну від інших його художніх прозових творів, в яких Кащенко підносить героїку Запорозької Січі, даний матеріал є науковою працею, так званою розвідкою, в якій розглядаються такі історичні факти, як підневільна дорога до Криму, доля жінок-невільниць, викуп, запорожці у неволі, втеча, покарання за втечу і т. ін.

Вип. 2 : Козаччина. - 1919. - 58 с.

Григоріїв (1883–1953) – громадський та політичний діяч, публіцист і педагог – велику увагу приділяв сприйняттю матеріалу дитиною на емоційному рівні. Його книга для читання «Історія України, виложена народними думами та піснями» (1919) є своєрідною працею з історії України, яку складав сам народ. Фольклорний матеріал з історія козацтва (вип. 2) поділено на невеличкі частини, до нього додано коротку характеристику проблеми чи історичного факту.

Издание в целом отражает становление и развитие народа, экономики, культуры и государственности Украины, никогда не прибегавшей к экспансии и постоянно ведшей освободительные войны, защищая соседние страны от татаро-турецкого нашествия. Много места уделено здесь украинско-русским и украинско-польским связям, казачеству и казацкой республике, демократические устои которой стали основополагающим принципом первой в Европе украинской конституции 1710 г., созданной гетманом П. Орликом. Книга отличается ярким художественным стилем и читается, как увлекательное литературное произведение. Рекомендуется как учебник для учащихся общеобразовательных школ и вузов, в также для всех интересующихся богатейшей историей Украины.