Появление второго романа Кристиана Крахта, «1979», стало едва ли не самым заметным событием франкфуртской книжной ярмарки 2001 года. Сын швейцарского промышленника Кристиан Крахт (р. 1966), который провел свое детство в США, Канаде и Южной Франции, затем объездил чуть ли не весь мир, а последние три года постоянно живет в Бангкоке, на Таиланде, со времени выхода в свет в 1995 г. своего дебютного романа «Faserland» (русский пер. М.: Ад Маргинем, 2001) считается родоначальником немецкой «поп-литературы», или «нового дендизма».

Vol. 2 : Canada West. - 1851. - 184 p.

The Kanazawa Institute of Technology is Japan's largest institution of higher education specializing in engineering and technology. It is a world leader and collaborator in electronic initiatives, often on the forefront of systems design and telecommunications advancement. It is also the site of an annual symposium series on digital library development. Marcum and George have pulled together an international cadre of leading thinkers and experimenters, all of whom have participated in these symposia, to provide their considered opinions concerning the influence of digital technology on teaching and learning in general, and the role of the library in the educational enterprise in particular. Their contributions have, in turn, been arranged into four thematic groupings, which range from envisioning the future, and facing major challenges, to creating projects and programs, and developing digital libraries. An informative read for anyone involved in higher education.

This volume provide readers with analytically sound and well documented empirical information about the significant positive and negative effects mass immigration has on the Country's well being and that of their offspring.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

У книжці розкривається, крок за кроком, історія Канади й історія канадійської нації від найперших поселенців до 20 сторіччя. Автор висловлює думку, що саме ціннісні й світоглядні принципи канадійців є основою державності цієї країни.

Т. 1 : До початку XI віка. - 1991. - 736 с.

Т. 1. - 554 с.

В книге анализируются место и роль Австралии и Канады в экономической и политической системе современного капитализма, выявляются специфика канадского и австралийского капитализма, основные черты экономического и политического развития двух стран, их внутренней и внешней политики. Анализ дается на основе новейшего материала и охватывает прежде всего 70-е и начало 80-х годов, поэтому книгу можно отнести, скорее, к исторической, а не актуальной экономической литературе.