Т. 1 : 1747-1787. - 649 с.

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

У першому розділі книги видатного українського мистецтвознавця розглянуто діяльність "придворних" архітекторів – представників бароко: митрополита Рафаїла Заборовського, за часів якого відбулося закладення Андріївської церкви, Іогана Готфріда Шеделя, що уславився як архітектор Лаврської дзвіниці, а також А. В. Квасова, І. Ф. Мічуріна. Другий розділ присвячено архітекторам-киянам Стефану Ковніру та Івану Григоровичу-Барському, який є автором Покровської церкви і багатьох світських будівель.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

Дана публікація присвячена життю і творчості російського та українського живописця та портретиста Миколи Олександровича Ярошенка. Розповідається про його становлення як митця та особистості у денаціоналізуючій атмосфері зросійщеної України, переїзд до Петербурга, який тільки збільшив прірву між Ярошенком та його Батьківщиною. Зрештою, саме вплив північних сусідів на майстерність Миколи Олександровича ми можемо побачити у його картинах (видання доповнене репродукціями).

Василь Олександрович Барвінський (20 лютого 1888, Тернопіль — 9 червня 1963, Львів) — композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик.Син Олександра та Євгенії, брат Богдана Барвінських. Доктор мистец­твознавства (1940), почесний доктор Українського університету в Празі (1938).

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

Олександр Корнійович Мицюк (1883—1943) — український юрист, економіст і соціолог, громадський діяч. У 1906 р. О. Мицюк — один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів. Група громадських діячів України — М. Шаповал, П. Христюк, М. Залізняк, О. Мицюк проголосили про її створення, але далі її існування й діяльність до 1917 р. не простежується. У 1915 р. О. Мицюк — один із організаторів Юнацької спілки (ЮС) — безпартійної молодіжної організації у підросійській Україні, яка виступала за автономію України. За Директорії — міністр внутрішніх справ (з 26 грудня 1918 р. по 12 лютого 1919 р.).[1] Після відставки уряду в лютому 1919 р. О. К. Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький «Господарсоюзи» (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 р.).[2] В кінці 1920 емігрував до Чехословаччини. Відразу по тому включився в громадську роботу. З 1921 О. Мицюк — дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займається науковою та просвітницькою роботою. Він — професор Української господарської академії і Українського вільного університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Активно співпрацює з українськими виданнями за кордоном. У 1929 р. в місячнику «Розбудова нації» виходить стаття професора Мицюка «Фашизм». В ній він підкреслює невмістність назви «фашизму», якою охрестили український націоналізм його противники. Уже в цій першій статті, присвяченій аналізу фашизму як суспільно-політичної течії, автор доходить висновку про його подібність до більшовизму[

В книзі висвітлено життя українського поета Тараса Григоровича Шевченко.

Книга містить репродукції і біографічні відомості про одного з найсильніших артистів-малярів, основоположника й професора Київської Академії Мистецтва, першорядного майстра европейської слави - Олександра Олександровича Мурашка. Описується втрата видатного майстра рисунку і фарби, найбільш необхідного для подальшого мистецького розвитку української творчості.

Дана публікація є збіркою статей про фільм видатного українського режисера Олександра Довженка “Звенигора”. Авторами статей у збірці виступили Микола Бажан, Яків Савченко, Фелікс Якубовський, Василь Хмурий, власне сам Олександр Довженко та інші. В якості вступу видання містить лібрето фільму, доповнене кадрами з нього. Кожен з вищезазначених авторів рецензує фільм, аналізує роботу Довженка, використані ним прийоми, гру акторів і загалом фільм як витвір мистецтва.

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї. Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям. Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.

Дана публікація є збіркою народних пісень, присвячених класовій боротьбі (проти панської влади тощо). В даному контексті, ці пісні використані для підтримання революційного духу і прославлення комуністичного ладу. Окрім відомих народних пісень (таких як “Тече річка невеличка”, “Розпрягайте, хлопці, коні”) у збірці присутній україномовний “Інтернаціонал”, а окремий розділ присвячений поезії Тараса Григоровича Шевченка. Деякі з наведених “пролетарських” народних пісень здаються написаними на замовлення під виглядом фольклору (як часто робилося задля популяризації комуністичних ідей).

Дане видання є працею українського радянського поета, літературного критика та публіциста Якова Григоровича Савченко. Воно присвячене п'ятнадцятиріччю одного з найбільших українських театрів — театру ім. І. Франка. Розглядаються актори та режисери, які працювали у театрі за ці роки та вистави, які виносилися на розсуд публіки. Описуються різні періоди формування та розвитку театру на фоні різноманітних суспільно-політичних подій, досягнень соціалістичного будівництва. Матеріал доповнений знімками акторів, інших театральних діячів та сцен з вистав.

Прикладів органічного споріднення індивідуальності поета з народною поезією можна навести безліч, і одним з найяскравіших буде приклад Шевченка. Дана праця є одним з перших ґрунтовних досліджень подібного зв'язку. У роботі аналізуються тексти поезії Тараса Григоровича, розглядається яким чином народна пісня вплинула на їх форму і зміст і з іншої сторони, яким чином Шевченко вплинув на формування народної творчості.