История Италии в средние века состоит из постоянных вторжений разных завоевателей. Варвары, нормандцы, арабы,испанцы и французы пытались покорить Апеннинский полуостров. На территории Италии со времен падения Западной Римской Империи и до 14 века происходили интересные исторические процессы - утверждение влияния римских пап на всю Европу, развитие торговых городов-республик, возрождение культуры. В книге освещаются вопросы политической, экономической и культурной жизни страны в этот период.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Історія виникнення Товариства "Просвіта", його культурно-просвітницькі функцій. Характеристика діяльності просвітницької організації в часи першої світової війни, визвольних змагань і їх поразки. Ознайомлення із основними виданнями львівського товариства.

Володимир Петрович Левинський (*8 серпня 1880 — 1953) — український вчений, публіцист, філософ.

У своїх спогадах М. Майоров розповідає про діяльність комуністів на Київщині від початку Першої світової війни до другого захоплення Києва більшовиками у 1919 р.

Книга присвячена розробці нафтових родовищ у Східній Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст. До початку Першої світової війни вони давали близько 5 % світового видобутку нафти.

Вып. 1. - 1924. - 286 с.

Т. 3. - 1929. - 171 с.

Дана публікація присвячена сорокаріччю від дня заснування київського трамваю. Саме столичний трамвай заслуговує окремої уваги, адже за часом заснування він є першим в СРСР і другим в Європі. Його сорокарічна історія є історією формування цієї транспортної галузі загалом. Основним джерелом інформації для цієї праці стала “справа” про викуп Київської Міської Залізниці, видана Міською Думою у 1914, адже інші матеріали, що містилися в архівах КМЗ були знищені під час громадянської війни.

Огляд культурної праці української еміґрацй був задуманий покійним проф. Ол. Лотоцьким ще в 1937 р. Видання такого огляду було в плані Українського Наукового Інституту в Варшаві, одначе не було свого часу здійснене. Перша частина його появляється тепер, як видання Музею Визвольної Боротьби України, реалізоване спільними засобами багатьох учасників. Хронолоґічно огляд культурної діяльности в цій книзі обмежений двадцятиліттям 1919—1938 р. р. Поза ці межі автор виходить лише в небагатьох окремих місцях цієї книги, відкладаючи суцільний огляд 1939-го і дальших років війни на будуче. Автор свідомий багатьох недостач своєї праці, на яку він дивиться лише як на першу більшу спробу, гцо її майбутній історик не в одному змінить і доповнить.

Т. 1. - 1946. - 453 с.

Джон Армстронг досліджує розвиток українського націоналізму в роки Другої Світової війни та післявоєнні роки.

Крестовые походы... Многие, увидев эти слова в заглавии книги, припомнят, быть может, увлекательные страницы из романов Вальтера Скотта, его «Роберта, графа Парижского» и «Айвенго». В памяти других, возможно, сохранился менее красочный, но зато гораздо более соответствующий историческим фактам рассказ школьного учебника о том, как западные рыцари в средние века воевали с «неверными» за Иерусалим. Для чего понадобилось вновь писать историю крестовых походов? Да, крестовые походы французских, германских, итальянских, английских и других феодалов, вдохновлявшиеся римско-католической церковью, — это, действительно, дела давно минувших дней. Но... их изучение представляет немалый научный интерес. Ведь XI—XIII вв. были насыщены событиями большой важности в истории стран Запада и Востока. Это — время наиболее полного развития феодального строя, «классического средневековья».

«Вони бояться правди — хай світ почує правду!» — такий епіграф написав український автор Василь Савченко на своїй книжці «Безимлаг», виданій в Авґсбурзі 1948 року. «Вони» — це ті, в кого руки залиті кров'ю мільйонів невинних жертв українського й інших неросійських народів СССР; це ті, що на одній шостій частині світу запровадили таке рабство, якого не бачив світ за часів середньовіччя. Це — большевики, московські імперіялісти, колонізатори. Не зважаючи на те, що російська імперія існує вже більше чотирьох сторіч, а сучасна комуністично-російська система — майже 40 років, світ і до цього часу мало поінформований про жахіття в тюрмі народів — СССР. Навіть тоді, коли протягом 1955–1956 рр. на Захід повернулася численна кількість кол. вояків німецької армії, що потрапили під час другої світової війни до російського полону і, як живі свідки нелюдських знущань у совєтських концтаборах, свідчили про масове народовбивство, арешти і заслання в СССР, — світ далі майже не звернув на те уваги. Знову ж, коли українська еміґрація на Заході, маючи численні свідчення й оригінальні документи від запроторених до совєтських концтаборів українців (напр., з Мордовських концтаборів), закликає вільний західній світ вжити супроти носіїв російського імперіялізму та його допоміжних сил моральних і матеріяльних санкцій, — вільний світ не то що вперто мовчить, але й ще поступово вплутується в коло московської коекзистенції, вишукує шляхи мирних контактів та співпрацює з народовбивцями, а цим самим посередньо сприяє системі невільництва і концтаборів у СССР. Видаючи книжку «Концентраційні табори в Совєтському Союзі», ми хочемо відкрити бодай частину заслони, де як свій, так і чужий читач зрозуміє суть жахливої політики, що її практикує червона Москва на неросійських народах.

Студія Віктора Петрова, що друкується тут з деякими скороченнями, була написана на початку 1940-их років, під час війни. Тому вона охоплює процеси радянської літератури тільки довоєнного періоду і закінчується її розгромом під час так знаної "єжовщини".