Мы разгадываем стихи Нострадамуса, будто в своем отечестве пророка нет. Но он был, да какой! Монах Авель - человек, проживший долгую жизнь, полную страданий, загадок и тайн - с пугающей томностью предсказавший даты смерти Екатерины II, Павла I, сожжение Москвы в 1812 году, имена всех царей до Николая II и его убийство, гражданскую и мировые войны и многое другое. Есть основания утверждать, что сохранились пророчества Авеля о дальнейшей судьбе России от наших дней и далее, но они строго засекречены и хранятся в особой "кремлевской папке"...

Иоанн Богослов — великий пророк, автор самой загадочной из книг Библии, описывающей конец мира. Физика, история и, конечно, теология — пожалуй, нет науки, которая не пыталась бы толковать «Откровение Иоанна Богослова». Попробуем объединить разные подходы, вспомним, как толковали картины апокалипсиса отцы церкви, — прочтем «откровение» еще раз.

В этой книге рассказывается о пророчествах, касающихся судеб России. В числе тех, чьи удивительные предсказания о будущем нашей страны представлены здесь, — прославленные прорицатели, русские святые и праведники, поэты и писатели.

Перед вами жизнеописание и свод пророчеств великого христианского духовного подвижника, святого старца Серафима Саровского (1759—1833), чьи пророческие откровения являются не плодом воображения, а следствием абсолютного подчинения собственной воле Создателя. Среди откровений Саровского — пророчества о голоде и холере в России, о Крымской войне 1853—1855 гг., восстании декабристов, царской власти и власти большевиков, о своей кончине и многие другие.

Хотя прошли столетия с тех времен, когда жил преподобный Сергий Радонежский, причисленный к лику святых, интерес к его личности не угасает. Из этой книги читатель узнает о житии Преподобного, о его ясновидении и пророчествах, об исцелении больных и даже воскрешении умерших, о контактах с Ангелами, Богородицей и Апостолами.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд — для англійців, Сорбонна — для французів, Карловий університет — для чехів, Ягеллонський — для поляків.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд - для англійців, Сорбонна - для французів, Карловий університет - для чехів, Ягеллонський - для поляків.

Дана публікація є збіркою зображень головних історичних пам’яток Львова. Альбом містить знімки найбільших святинь міста, таких як Католицький собор, Вірменський собор, церква Домініканців тощо. Серед ілюстрацій є зображення вулиць Львова XVIII ст. Також в альбомі є репродукції музейних експонатів (портрет короля Станіслава-Августа), знімки деталей інтер’єру, які показані в Міському музеї, елементів львівської архітектури (різноманітні барельєфи). Альбом дає чудову можливість відчути дух старого міста, уявити, чим жив Львів декілька століть тому.

Настоящая работа продолжает цикл исследований, посвященных восприятию истории в Древней Руси (`Historia sub specie semioticae`, `Восприятие истории в Древней Руси и доктрина `Москва - Третий Рим`, `Царь и патриарх: Харизма власти в России` и др.).

Православна теологія за власну концептуальну основу має спадщину святих отців та візантійських богословів. Ця спадщина видається єдиним цілим лише при незнанні текстів та фактичного перебігу подій. Історія православної теології — це драма конкуренції багатьох доктрин, змагання між якими розгорталося навіть в межах ортодоксії. Релігієзнавчий та історико-філософський підходи дозволяють побачити в історії православної теології еволюційні зміни, які відбувалися закономірно. Першим етапом кожного кола розвитку теології ставав бунт проти метафізики, спроби побудувати постметафізичну та антиметафізичну фідеїстичну теологію. Бог уявлявся як абсолютно непізнаваний, всяка метафізична теологія деконструювалася. Епоха деконструкцій швидко змінювалася спробами побудувати ортодоксальну метафізику, згідно із якою Бог — це Буття. Метафізика існування на наступному етапі розвитку теології зазнавала схоластизації та примітивізації. Формувалася схоластична есенціалістична метафізика, яка була здатна панувати довший час, але не могла створити видатних пам’яток, які б піднялися до рівня творів перших двох етапів. У книзі розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології — візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напрямку богословської та філософської думки — християнському неоплатонізмові. Візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII — початок XIII сто- літь). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х років XIV століття панує паламітська схоластика, новий есенціалізм. Дослідження підтверджує тезу про філософізацію теології у візантійський період. Ідеаломта методологічним підґрунтям для візантійських мислителів була ідея «філософської теології» Прокла. Антиметафізична теологія Ареопагітик залежала від філософії Дамаскія, останнього схоларха Афінської школи неоплатонізму. Філософія Максима Сповідника переінтерпретовувала прокліанство. Візантійський есенціалізм ідейно і текс туально залежав від александрійського неоплатонізму. Книга розрахована на науковців,викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться непростою історією православної теології.

"Закон Божий (Книга буття українського народу)" —унікальний за змістом і долею твір видатного українського та російського історика, письменника й громадського діяча М. Костомарова, викладає програмні положення Українсько-Слов'янського товариства святих Кирила й МефодІя, чи більш відомого нам під назвою Кирило-МефодІївське братство. Глибокі ідейно-теоретичні й гуманістичні устремління автора дістали високу оцінку вітчизняної суспільно-політичної думки. Водночас є підстави вважати, що основні положення цього трактату були прийняті братчиками за програму їхньої подальшої діяльності щодо поширення ідей національного відродження України.

Интереснейшие исследования и гипотезы профессора археологии Антонио Аррибаса о территории проживания, образе жизни, торговых и культурных связях народов Иберийского полуострова. Описание их домов, святилищ, одежды, оружия, денежных знаков и украшений живо и образно воссоздает перед нами картины далекого прошлого Европы.

Сказания, легшие в основу бретонских романов и новейшие относительно них гипотезы.

В своей книге автор предложил решение сложного вопроса об исхождении Св. Духа (Filioque), "одной из главнейших разностей между православным Востоком и католическим и протестантским Западом". Болотов проводит методологическое различие между догматом, теологуменом и богословским мнением, понимая под теологуменом "то же богословское мнение, но только отцев единой неразделенной церкви и мужей, которые достойно именуются "учителями вселенныя". Хотя Болотов - противник западной точки зрения, он признает, что утверждение об исхождении Св. Духа от Отца и Сына (Filioque) есть теологумен Западной Церкви, берущий начало от блаженного Августина, терпимый до некоторого времени в единой неразделенной Церкви, и приходит к выводу, что "не вопрос о Filioque вызвал разделение между церквами, а потому не может считаться "impedimetum dirimens" ("разъединяющим препятствием") для восстановления общения между восточною православною и старокатолическою церковью". Точка зрения Болотова была неоднозначно воспринята как в России, так и за рубежом, став предметом продолжающейся до настоящего времени полемики.

Автор цього твору – владика Василій (у миру – Василь Дмитрович Богоявленський, 1867–1918), архієпископ Чернігівський і Ніжинський. Зміст книги охоплює історію краю від язичницьких часів, розповідає не тільки про святих великомучеників, храми й монастирі, їхню архітектуру, оздоблення та святині, а й про славних полководців – чернігівських князів. Книга написана живою мовою, до того ж вона багато ілюстрована і має чималий довідковий апарат.

Видання містить матеріал щодо створення однієї з найбільших святинь Києва — Київського Софійського собору, а саме його крещальні — приміщення, для здійснення християнського обряду хрещення, яке на 1915 рік знаходилося у досить поганому стані, але чомусь пройшло повз увагу оновлювачів храму. Та сама руйнація крещальні, теж мала історичну цінність, адже, наприклад, відкритими частинами кладки демонструвала особливості побудови собору. Розглядаються елементи крещальні, що збереглися, її структура тощо.