Записки русского путешественника о кругосветном плавании и экзотических странах. Алексей Владимирович Вышеславцев (1831-1888) - российский путешественник и историк искусства. Служа врачом на клипере «Пластун» и корвете «Новик», в 1857-1860 годах он совершил кругосветное путешествие. Это было одно из первых долгих плаваний отряда винтовых судов - новейшего достижения судостроения того времени - к устью Амура. Целью экспедиции стало посещение российских портов на Тихом океане и «акклиматизация» русского флага в японских и китайских пристанях». На клипере «Пластун» Вышеславцев обогнул мыс Доброй Надежды, побывал на Атлантических островах, в Сингапуре, Гонконге, во многих бухтах обустраиваемого Амурского края. Целый год клипер провел в японских водах. По пути домой, в составе эскадры адмирала А. А. Попова, Вышеславцев увидел Полинезию, прошел Магелланов пролив, побывал в Южной Америке, на пути домой вторично пересёк Атлантический океан. Во время длительного путешествия корабль не раз попадал в обстоятельства чрезвычайные. Клипер «Пластун» пережил не один серьезный шторм, расставания и встречу с другими кораблями эскадры, долгое одиночное плавание. С борта корвета «Новик» (на него Вышеславцев был переведен в Монтевидео), в нескольких днях пути от родных берегов, Вышеславцев видел взрыв клипера «Пластун» и гибель товарищей. Наконец, в августе 1860 г., после трехлетнего отсутствия, Вышеславцев возвратился в Кронштадт, совершив полное кругосветное плавание. В течение всего путешествия Вышеславцев зарисовывал наиболее интересные места, типы жителей разных стран, этнографические особенности их быта. Эти любительские рисунки стали художественным дневником путешествия и отразили трехлетний путь экспедиции. Накопленные за время путешествия материалы легли в основу книги «Очерки пером и карандашом из кругосветного плавания», впервые изданной в 1862 году. Книга содержит 27 рисунков автора, литографированных известным петербургским мастером Полем Пети. В лучших традициях русской «морской» книги Вышеславцев старался придать своему труду не только литературный, но и научно-познавательный характер. «Рядом с поэтическими описаниями картин тропической природы… - писал журнал «Морской сборник» - вы находите главнейшие исторические сведения о странах, им посещенных… и все это рассказано просто… живым, увлекательным языком». Исторические эпизоды соединены у автора с рассказом о жизни, быте и нравах разных народов. Вышеславцев первым так под робно познакомил русскую публику с Мысом Доброй Надежды и ее жителями, рассказал о национальной пестроте Сингапура, о коренных обитателях Таити и Южной Америки. Очень подробно и заинтересованно описал Вышеславцев Японию. Пожалуй, первым из русских авторов он обратил внимание на высокое достоинство традиционного японского искусства. «Очерки» Вышеславцевыа вызвали всеобщий интерес, а глава из книги под названием «Столица Японии и японцы» была переведена на датский язык и в 1863 году издана в Копенгагене. После выхода книги многие критики и читатели часто сравнивали её по художественным достоинствам с очерками Ивана Гончарова «Фрегат «Паллада». Позвольте предложить Вам эту замечательную книгу, изданную в составе полного собрания сочинений И. А. Гончарова 1886 года, в качестве компенсации за некоторые отсутствующие страницы в книге Вышеславцева, которые я, к сожалению, не имею возможности восстановить.

Процесс Ольги Грабарь положил начало государственному преследованию русского движения в Австро-Венгрии. Помимо террора и административного преследования организовывались массовые судебные процессы, среди которых самыми громкими стали Дело братьев Геровских, Первый и Второй Марморош-Сиготские процессы, Дело Максима Сандовича и Семёна Бендасюка

Касимов (Махмет-Исуп) - русский посол в Индию, "астраханского бухарского двора житель". Выбран Касимов послом в Индию, к великому моголу Аурензебу. Касимову поручено было представить индийскому шаху царскую грамоту от 28 февраля 1675 г., в которой Алексей Михайлович предлагал установить торговые сношения между обеими странами. Он должен был также узнать, "от Астрахани и от Сибири как ходить податнее в Индию" и нельзя ли воспользоваться речным путем вверх по Оби и Иртышу или по Селенге, затем изучить условия торговли с Индией, род производимых там и выгодных к отправке туда товаров.

Т. 1 : А - Ботаническій заливъ. - 1900. - 791с.

Відомості про офіційні особи (губернатори, чиновники тощо), про всі державні й громадські установи, організації та товариства, що діяли на Поділлі, про стан населення, промисловості, ремесла, сільського господарства, транспорту і зв’язку, торгівлі, культури, освіти, медицини та інших галузей в розрізі губернії та повітів.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Императорское Московское археологическое общество (1864—1923) образованное в Москве в 1860-е годы, ставило своей целью «…исследование археологии вообще и преимущественно русской»

Кн. 1. - 159 с.

Історія виникнення Товариства "Просвіта", його культурно-просвітницькі функцій. Характеристика діяльності просвітницької організації в часи першої світової війни, визвольних змагань і їх поразки. Ознайомлення із основними виданнями львівського товариства.

Кн. 2 : Наука про розподіл. - 1914. - 112 с.

O-DAY is rooted in yesterday. The harvest of the autumn presupposes the plowing and sowing of the spring. The men of the present are the inheritors of the past and are never the earners of their best possessions. No nationality, university, business, church, association is wise to forget its debt to the men who wrought in the times of its beginning. The men responsible for the guiding of the vessel, as it safely bears its present cargo, ought to remember gratefully those who laid the ship's keel and made the anvils ring in patient preparation.

Даний матеріал містить доповідь про екскурсію по Дніпру та Прип'яті, що була організована Київським Товариством Охорони Пам'яток Давнини і Мистецтва, спільно з Київським Відділом Імператорського Російського Воєнно-Історичного Товариства. У доповіді описується географія місцевості, хід екскурсії (зокрема археологічних розкопок), розглянуті пам'ятки тощо. В якості додатку містяться топографічні мапи об'єктів дослідження (курганів, печер тощо).

Олександр Корнійович Мицюк (1883—1943) — український юрист, економіст і соціолог, громадський діяч. У 1906 р. О. Мицюк — один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів. Група громадських діячів України — М. Шаповал, П. Христюк, М. Залізняк, О. Мицюк проголосили про її створення, але далі її існування й діяльність до 1917 р. не простежується. У 1915 р. О. Мицюк — один із організаторів Юнацької спілки (ЮС) — безпартійної молодіжної організації у підросійській Україні, яка виступала за автономію України. За Директорії — міністр внутрішніх справ (з 26 грудня 1918 р. по 12 лютого 1919 р.).[1] Після відставки уряду в лютому 1919 р. О. К. Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький «Господарсоюзи» (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 р.).[2] В кінці 1920 емігрував до Чехословаччини. Відразу по тому включився в громадську роботу. З 1921 О. Мицюк — дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займається науковою та просвітницькою роботою. Він — професор Української господарської академії і Українського вільного університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Активно співпрацює з українськими виданнями за кордоном. У 1929 р. в місячнику «Розбудова нації» виходить стаття професора Мицюка «Фашизм». В ній він підкреслює невмістність назви «фашизму», якою охрестили український націоналізм його противники. Уже в цій першій статті, присвяченій аналізу фашизму як суспільно-політичної течії, автор доходить висновку про його подібність до більшовизму[