Так как некоторые из Украинских летописей не имеют определенных заглавий имени летописца, то поэтому эта летопись, в отмену от других и для точности ссылок, названа «Летописью Самовидца», на том основании, что сочинитель ее, как видно из текста, жил и действовал от начала войн Богдана Хмельницкого, может быть, до последних годов XVII столетия. Думаем так потому, что с оных годов рассказ теряет свою описательную форму и переходит в хронологическую перечень событий. Начало Летописи, судя по языку и по особенному краткому изложению, заимствованно Самовидцем из другой хроники Украинской.

Вып. 1 : Повесть Временных лет. - 414 с.

В первом выпуске "Сводной летописи" помещена "Повесть временных лет" - древнейший книжный памятник Руси. Книга была составлена по всем изданным ранее спискам летописей. В основе "Сводной летописи" лежит Лаврентиевский список, один из древнейших и наиболее сохранившихся. "Сводная летопись" содержит полную всестороннюю систему известий, помещенных во всех списках летописи, а также возможность отчетливого представления о всех дополнениях, опущениях и вариантах того или иного списка в отдельности. Цель "Сводной летописи" - свести и сравнить известия русских летописей, относящиеся к истории России. В Летопись вошли только рукописные известия; известия, затрагивающие историю других стран опущены. Из вербальных вариантов в "сводной летописи" отмечены лишь те, которые могут влиять на смысл известия, другие же варианты, имеющие исключительно филологические значение, т.е. относящиеся к истории развития языка, оставлены без внимания.

Т. 7 : Памятники полемической литературы в Западной Руси. Книга 2. - 1882. - 910 с.

«Русская историческая библиотека» (РИБ), серия сборников документальных источников и литературных памятников, издававшаяся Археографической комиссией в 1872-1927. Включала главным образом источники периода 14-17 вв. В 39 тт. опубликованы акты, относящиеся к внутренней и внешней политике России, «Дела Тайного приказа» (тт.21,22,23,38), документы из церковных и монастырских архивов (тт.5,12,14,25,37), часть «Литовской Метрики» (тт.20,27,30,33), писцовые книги, фрагменты летописей, повести и сказания о «смутном времени» (т.13), соч. А.М.Курбского (т.31), Аввакума (т.39). Подготовку и редактирование материалов осуществляли видные русские историки и археографы: Я.Л.Барсков, А.П.Барсуков, С.А.Белокуров, И.А.Бычков, С.Б.Беселовский, В.Г.Дружинин, А.С.Лаппо-Данилевский, Л.Н.Майков, С.Ф.Платонов и др. РИБ - одна из наиболее крупных серий документальных публикаций в русской археографии.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

Дана праця належить українському фольклористу, етнографу і літературознавцю Миколі Сумцову. Він аналізує, як пора року, коли молодята беруть шлюб, впливає на їх подальше шлюбне життя, які жертви звикли приносити богам до прийняття християнства молодята, аби забезпечити собі подружнє щастя і т. ін. Особлива увага приділяється караваю, його виготовленню і споживанню, а також іншим символам (як, наприклад, гільце).

Ч. 1. - 329 с.

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — український економіст, земський статистик, громадський діяч. Член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. У дореволюційний період стояв на позиціях розгортання процесу капіталістичного розвитку. Він бачив неминучість цього розвитку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як правовірний народник, називає цей процес, небажаним. Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників. У 1917 — член Української Центральної Ради та Центрального комітету Української селянської спілки. Після приходу до влади більшовиків працює директором Тиницької сільськогосподарської профшколи. Після звільнення вчителює в Гирявській початковій школі. Під час німецької окупації 1941—1943 рр. жив в селі Гирявці. У 1945 — помер.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

Дане видання є нарисом про життя в Україні. Перша частина присвячена українській природі, її клімату, описується його помірність, сприятливість для життя. Наступна частина наводить невелику історичну довідку, щодо сутичок в які потрапляла Україна, формування Запорізької Січі та козацького образу життя. Далі описується побут українців — їх одяг, сімейний устрій, їх праця. Особлива увага приділяється образу української жінки та українській пісні, приводиться зміст однієї з дум. Книга містить одну ілюстрацію — малюнок, що зображує “малоросів” у своєму національному одязі.

Перший український словник чужомовних слів, що його склав видатний український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-політичний діяч Василь Миколайович Доманицький (за тогочасними правописними нормами — Доманіцький). Нині ця книга є цікавою не тільки з погляду тлумачення етранжизмів, але і як багате джерело архаїзмів та віджилих значень чужомовних слів.

"Вечорниці" — збірник гумористичних оповідань, байок, гуморесок та віршів.