Дана книга є першим вітчизняним дослідженням історії російського і європейського балету авторства гірничого інженера та знавця балету Костянтина Скальковського. В ній розповідається про видатних балетних акторів, аналізується їх техніка, ролі. Також автор розповідає про художні традиції оформлення сцени, про кращих художників, відомих у цій сфері. Вперше книга була видана у 1882 р. під назвою “Балет, его история и место в ряду изящных искусств”.

Дане видання є “історичною студією” — трактатом українського письменника Адріана Феофановича Кащенко, в якому він дослідив долю татарських бранців у Криму. На відміну від інших його художніх прозових творів, в яких Кащенко підносить героїку Запорозької Січі, даний матеріал є науковою працею, так званою розвідкою, в якій розглядаються такі історичні факти, як підневільна дорога до Криму, доля жінок-невільниць, викуп, запорожці у неволі, втеча, покарання за втечу і т. ін.

Проілюстрована збірка складена описами географічних подорожей до північних території планети. Основним об’єктом опису стає сукупність нівальних та гляціальних ландшафтів Північно-Льодовитого океану. Книга написана в легкій пізнавальній формі з художнім відтінком.

Автор розповідає про життя та творчість української художниці і письменниці Марії Башкирцевої, яка народилася на Полтавщині, жила і працювала у Парижі, а за свій короткий життєвий шлях (померла від тяжкої хвороби на 24-му році життя) здобула великого успіху, залишив чимало художніх полотен, зокрема, на українські теми. Книга, що вийшла у Празі в серії "Майстри українського мистецтва", проілюстрована автопортретом та декількома репродукціями її художніх творів.

Дана публікація є збіркою статей про фільм видатного українського режисера Олександра Довженка “Звенигора”. Авторами статей у збірці виступили Микола Бажан, Яків Савченко, Фелікс Якубовський, Василь Хмурий, власне сам Олександр Довженко та інші. В якості вступу видання містить лібрето фільму, доповнене кадрами з нього. Кожен з вищезазначених авторів рецензує фільм, аналізує роботу Довженка, використані ним прийоми, гру акторів і загалом фільм як витвір мистецтва.

Київський Художній Інститут, (його сучасний стан і робота).

Дана монографія належить до серії публікацій про українське малярство видавництва “Рух” і присвячена художнику-монументалісту Миколі Рокицькому. Розглядається його біографія (здебільшого творчий шлях), художні пошуки, навчання в майстерні М. Бойчука, перехід до монументалізму під впливом Михайла Львовича. Аналізується його техніка, манера письма, найвідоміші фрески. В якості додатку представлені репродукції робіт живописця.

Дана праця є спробою систематизації матеріалів на тему народного житла України. Автор поставив перед собою мету подати в стислій формі загальну характеристику житла і викласти прийоми організації плану, конструктивні прийоми і прийоми художньої обробки елементів споруди. В даній праці розглядається тільки селянське житло ХІХ і ХХ ст., увага зосереджена лише на основних та типових прийомах архітектури українського народного житла.

Збірка казок Івана Франка під назвою „Коли ще звірі говорили” перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: „Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.” В своїй збірці „Коли ще звірі говорили” Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

Книга присвячена дослідженню української полемічної літератури кінця XVI — початку XVII ст., її ідейного змісту, художніх засобів, ролі в суспільному розвитку українського народу тих часів. Автор робить чимало цікавих спостережень над змістом, мовою, образною системою полемічних творів. Книга стане в пригоді студентам, викладачам, лекторам і широкому колу читачів, що цікавляться питаннями української полемічної літератури.

Про Івана Котляревського і його «Енеїду» принаймні щось чули всі, чи, хоча б, переважна більшість українців. А от про те, що його творчість дала початок цілій традиції бурлеску в українській літературі першої половин 19-го століття, знають хіба що фахівці. Дана книжка допоможе охочим позбутися цієї прогалини. Це видання є, мабуть, найбільш повною збіркою бурлескної української поезії цього періоду, представляючи твори таких авторів як Костянтин Пузина, Павло Білецький-Носенко, Костянтин Думитрашко, Порфирій Кореницький, Степан Александров, Михайло Макаровський, Яків Кухаренко, а також кількох вже зовсім припадкових та анонімних.

Т. 1 : Стихотворения 1898-1904. - 1962. - 622 с.

Віршований трактат Буало «Мистецтво поетично» належить до найвидатніших пам'яток світової естетичної думки. Твір майже на три століття пережив свою історичну епоху і літературну практику, яка його породила. Минав час, змінювалися художні погляди в суспільстві, а «Мистецтво поетичне» не втратило інтересу навіть тепер, коли наука про поезію збагатилась на основі революційної теорії марксизму і досягнень реалістичного мистецтва.

«Кавказьке крейдяне коло» розказує про глибоку порочність і нелюдяність капіталістичного суспільного устрою і про необхідність замінити його таким, що сприяв би розвиткові, розквітові людяного в людині. Тут — про принципи, про гуманізм і справедливість такого устрою, ім’я якому соціалізм. Сюжет «Матінки Кураж» — це, власне кажучи, Тридцятилітня війна, окремі її епізоди, здебільшого розділені відстанню у кілька років. Однак та чи інша історична подія — лише у натяк чи, в кращому разі, ідеологічний контекст, серед якого виявляють себе статисти цього «всесвітнього спектаклю»: Кураж та її найближче оточення. Таким чином, фабульні ходи в творах Брехта — це не копіювання дійсності й навіть не її опосередковане відображення, а скорше її моделювання. Це немовби приклади, аргументи у великій і важливій ідеологічній суперечці. «Копійчаний роман» загалом можна розглядати як своєрідний розгорнутий коментар до «Копійчаної опери». Безперечно, знайомство з романом значно полегшує режисерам роботу над постановкою п’єси. Але для читача «Копійчаний роман» — не коментар до п’єси, а самостійний художній твір. У чомусь він навіть цінніший за п’єсу — ну хоча б у тому, що повністю завершений і не потребує постановки чи будь-якого іншого «втілення». Але він і не заперечення «епічного театру». Це застосування загальної брехтівської естетики до літератури.

Курт Воннеґут-молодший — один з найвідоміших американських прозаїків. Про нього і його творчість написані солідні наукові монографії і дисертації, маса критичних статей і рецензій, журналісти без кінця зверталися до нього з проханням про інтерв'ю. Головний парадокс художнього методу Воннеґута в тому, що про найкризовіші, найтрагічніші моменти людського життя він розповідає зі сміхом. В його романах ми спостерігаємо смертельну гру в життя, в яку грає людина. Це зіткнення глибокого філософського змісту з зовнішньою карнавальністю створює неповторний воннеґутівський стиль. Невпинний гротеск, сатира і найгіркіша іронія, парадокси, які створюють ефект обманутого очікування, що показують алогізм людських вчинків і повне руйнування стереотипів — усі ці елементи стилістики, словесна гра, які зустрічаються у Воннеґута, не є самоціллю. Дивний, на перший погляд, прийом реагувати сміхом на нерозв'язні проблеми має серйозне підґрунтя. «Найсміливіші жарти виростають з найглибших розчарувань і розпачливих страхів»,— вважає письменник.