Ця книжечка частково підсумовує багаторічний досвід автора як наукового редактора науково-технічного журналу „Фізико-хімічна механіка матеріалів“ – органу Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства та Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка Національної академії наук України. Окремі її розділи автор опублікував у цьому журналі (1994. – № 4 і № 6; 1995. – № 3,1996. № 4 і № 5), Українському фізичному журналі (1997. – № 7) та збірниках „Український правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії сьогодення“(Львів: НТШ, 1996) і „Праці Наукового товариства ім. Шевченка“ (Львів, 1997. – Т. 1), також доповідав на семінарах і конференціях. У книжці коротко подано історію українського термінотворення в технічних і фізико-математичних науках, міркування щодо їх сучасного становлення і розвитку, зокрема в механіці деформівного твердого тіла. Велику увагу приділено українським граматичним формам, висловам та словосполученням і їх відмінностям від російських. Праця розрахована на широкі кола науково-технічної громадськості, викладачів і студентів та всіх, хто цікавиться чистотою української мови та її впровадженням у повсюдний ужиток.

Бібліографічний покажчик, який упорядкували члени Комісії всесвітньої літератури ім. Миколи Лукаша НТШ, відображає переклади творів світової літератури, які публікувалися в західноукраїнській періодиці від 1914 до 1939 рр.

Книга, видана невдовзі після смерті відомого західноукраїнського громадського діяча Михайла Павлика, розповідає про його життя та діяльність.

У монографії висвітлена участь уродженців західноукраїнських земель у загальнонаціональних політичних і культурних процесах, починаючи від Першої світової війни, доби Української революції 1917-1921 рр. й закінчуючи подіями осені 1939 р. Особлива увага звертається на участь галицької інтелігенції у здійсненні політики українізації в УСРР, контакти вчених ВУАН та НТШ у Львові, репресивні дії комуністичного режиму під час справи "Української військової організації" 1932-1934 рр.

У цій праці В. В. Дорошенко (1879–1963) – видатний бібліограф і книгознавець, фахівець у царині української історії та літератури – коротко згадує етапи створення бібліотеки НТШ у Львові, а також характеризує її діяльність на тлі складної історичної епохи. Відділ рукописів удостоєно особливої уваги автора. Дослідження доповнено цікавим статистичним матеріалом. Наприкінці вчений підкреслює необхідність надсилання двох примірників усіх творів друку до бібліотеки.

Студинський, Кирило Йосипович (4 жовтня 1868, Кип'ячці — 1941), літературознавець і громадський діяч, член ВУАН, голова НТШ у Львові у 1923—1932 рр.

Т. 1. - 1992. - 382 с.

Юрієм Шевельовим доведено, що важливу ролю у творенні нової мови відіграли не лише київські й полтавські говірки, але й інші діалекти. У розвідці про вплив Чернігівщини автор також відзначив, що традиція літературної мови, на якій ґрунтувалися граматика й словник О. Павловського, була чернігівська, а в Котляревського чи Шевченка північноукраїнських елементів теж трапляється чимало. Він підкреслив, що початків нової мови слід шукати в добі, яка передувала Котляревському, і що жодна літературна мова не виникає “на народній основі”, – а це відбігало й від традиції, що набула певного поширення в науці, й від тієї догми, що була обов’язковою на підрадянській Україні.

ГЕРАСИМЧУК (ГАРАСИМЧУК) Василь Іванович (10.01.1880, с. Ільковичі нині Сокальського р-ну Львів. обл. – 01.09.1944, м. Львів) – дослідник історії української козаччини, археограф. Учень М. С. Грушевського. Член НТШ (1903). 1900–04 – вчився на філософічному фак-ті Львів. ун-ту. 1904–05 – служив у австрійському війську. 1905–06 – працював в Археографічній експедиції НТШ у Кракові, Варшаві, Петербурзі над збиранням документів до історії Руїни 1657–1667. 1906–14 викладав в гімназіях Станіслава, Перемишля, львівській жіночій учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Докт. дис. «Іван Виговський і Юрій Хмельницький» (1912). Під час Першої світової війни знаходився при війську. З 1919 на педагогічній роботі: спочатку професор Львів. укр. ун-ту, з 1920 – викладав в гімназії м. Стрия. 1925–30 співпрацює з Історичними установами М. С. Грушевського у ВУАН: з 1925 член Комісії для вивчення історії Західної України, з 1927 – дійсний член Археографічної комісії, з 1928 – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. З 1929 – дійсний член Історичної секції ВУАН. 1927–29 працював в археографічній експедиції, повторно збирав і копіював загублені акти до 1651–1665 рр., готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, збірка документів удруге загубилася. Її невелика частина була видрукувана 1994 р. під назвою «Матеріали до історії козаччини ХVII віку». На початку 1930-х переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940–1941 – с. н. с. Львів. відділу Ін-ту історії України АН УРСР, досліджував початки державності на західноукраїнських землях до Х ст., боротьбу українського народу проти експансії Польщі, Криму і Туреччини у 1660–1700 рр. й політичне життя в Західній Україні у 1850–1914 рр. Під час німецької окупації 1941–44 – співробітник укр. видавництва. Рукописи зберігаються у ЦДІА України у м. Львові.

У монографії висвітлена участь уродженців західноукраїнських земель у загальнонаціональних політичних і культурних процесах, починаючи від Першої світової війни, доби Української революції 1917-1921 рр. й закінчуючи подіями осені 1939 р. Особлива увага звертається на участь галицької інтелігенції у здійсненні політики українізації в УСРР, контакти вчених ВУАН та НТШ у Львові, репресивні дії комуністичного режиму під час справи "Української військової організації" 1932-1934 рр.