В состав настоящего сборника входит ряд ранних произведений К. Маркса и Ф. Энгельса, не включённых во второе издание их сочинений. Примыкая к первому тому сочинений, сборник даёт дополнительный материал для изучения процесса перехода Маркса и Энгельса от идеализма к материализму и от революционного демократизма к коммунизму. В сборник входит также незаконченная работа Маркса «Экономическо-философские рукописи 1844 года», написанная уже с материалистических и коммунистических позиций.

Никольский Михаил Васильевич (1848-1917), рус. правосл. библеист, востоковед, родоначальник рус. ассириологии. Высшее образование получил в МДА, после чего занялся самостоят. изучением вост. языков. Огромная работоспособность помогла ему овладеть клинописью и стать ведущим востоковедом России. В Моск. ун-те Н. преподавал евр. язык и ассириологию. Будучи секретарем Археологич. общества, он положил начало изучению урартской письменности (древний Кавказ). Н. лично руководил экспедицией, к-рая собирала в Закавказье урартские надписи. Трудами Н. было издано около 900 шумерских табличек 3-го тыс. до н.э. Работы его пролили свет на зарождение письменности Двуречья. В 1883-84 Н. издал корпус ассир. клинописных текстов. Демократизм и широта взглядов Н. вызвала против него оппозицию консерваторов, и поэтому университетская деятельность его длилась недолго. В осн. он трудился как частное лицо или представитель Археологич. общества. Только в 1908 его исследования были оценены по достоинству и Петерб. ун-т присудил ему степень доктора «гонорис кауза».

Монография посвящена анализу принципиальных изменений, происшедших в идейных позициях крупнейших социал-демократических, социалистических и лейбористских партий Западной Европы за последние два десятилетия. В противовес крайностям прежнего идеологизированного подхода авторы стремятся дать объективно-взвешенную оценку как достижений, так и кризисных тенденций в современном социал-демократическом движении, по-новому подходят к определению причин этого кризиса. Анализируются новейшие концепции "либерального социализма", "рационального социализма" и т.д. Делается вывод, что поиск обновления социал-демократической парадигмы приводит к усилению либеральных интенций в ней, тенденций сближения социал-демократизма с либерализмом.

«Кентерберийские рассказы» английского поэта Джеффри Чосера (1340 - 1400) – один из первых литературных памятников на едином общеанглийском языке. В книге ярко проявились замечательные качества чосеровского гуманизма: оптимистическое жизнеутверждение, интерес к конкретному человеку, чувство социальной справедливости, народность и демократизм. «Кентерберийские рассказы» представляют собой обрамленный сборник новелл. Взяв за основу паломничество к гробу св. Томаса Бекета в г. Кентербери, Чосер нарисовал широкое полотно английской действительности той эпохи.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.