Це перший в українській лексикографії словник-довідник, присвячений одному із складних розділів сучасної української орфографії — написанню слів і номінативних словосполучень з великої чи малої літери. Він включає географічні назви, назви політичних та громадських організацій, адміністративні найменування, назви посадових осіб, церковно-календарних та народних свят, знаменних дат, міфологічні, астрономічні, церковні, теологічні назви, документоніми тощо. Словник укладено згідно з правилами чинного "Українського правопису" (1993). Щодо написання тих груп назв, які зазначений правописний кодекс не охоплює, автор пропонує власні рішення, продиктовані усталеною практикою написання тих чи інших мовних одиниць з великої або малої літери.

Цей анотований каталог є хронологічним продовженням трьох раніше виданих каталогів і містить інформацію про кіножурнали, документальні фільми, спецвипуски, кіно- і телесюжети за 1956-1965 pp. Переважна більшість кінодокументів - виробництва Української студії хронікально-документальних фільмів (Укркінохроніка). Це передусім кіноперіодика, що повністю збереглася за цей період, серед якої 592 випуски кіножурналу "Радянська Україна"; 60 чисел кіножурналу "Молодь України", 108 - "Піонерія", виробництво якого з 1958 p. збільшилось удвічі, до 12 чисел щорічно; ЗО чисел кіножурналу "Радянський спорт" - по 2 числа за 1956-1962 pp., по 4 - за 1963-1964 pp. і 8 - за 1965 p.; 24 числа кіножурналу "Україна сьогодні", що виходив упродовж 1957-1959 pp. по 8 чисел щорічно із суцільною нумерацією, від 1 по 24, сюжети якого здебільшого повторювали сюжети кіножурналу "Радянська Україна"; 67 спеціальних випусків, присвячених окремим подіям, особам, знаменним датам.

Эмблемы, знамена, ордена, медали, значки и знаки Народного Войска Польского в период с 1943 по 1978 г. с цветными и черно-белыми фотографиями.

В книге приведены: знаменательные даты, церковные праздники, именины и именинницы, традиции застолья, тосты на каждый день.

Середні віки — поняття не скільки хронологічне, стільки змістов- не. Стало звичним і як би самозрозумілим вкладати у цей термін певне ціннісне значення: “відстале”, “реакційне”, “нецивілізова”, “просякнуте духом клерікалізму” Але ще в минулому (тут розуміється ХІХ-те — О. М) столітті було справедливо мовлено:виглядати ліберальним за рахунок Середньовіччя доволі вигідно. При цьому гріхи свого власного часу списуються із рахунку, видаються за пережитки іншої епохи. Ця традиція починається від гуманістів та просвітителів. Середньовіччя давало свого роду моральне алібі сучасності. Правда, цій традиції протистояла інша: романтизувати Середньовіччя, шукати у ньому втрачені потім доблесті або кольористу екзотику. В цьому випадку Середньовіччя використовувалося як докір Новому часові, котрий вже втратив минулу моральну цілісність. Обидва підходи зближує схильність підводити все багатство та різноманітність великої за протяжністю епохи під єдиний знаменник, давати їй однозначне ціннісне визначення. В цьому уніфікованому бажанні — дефект обох підходів»