В книзі висвітлюються витоки традиційного українського костюма та його багатовікова історія. Представлене широке розмаїття народного вбрання відповідно до історико-етнографічних регіонів України, детально розглядаються його численні компоненти та прийоми оздоблення. Костюм – частка народної душі. Велике історичне і художньо значення українського народного костюма безумовне. Від глибокої давнини і протягом усього існування він задовольняв не лише матеріальні, а й духовні потреби людини, виконуючи необхідні побутові, соціальні, обрядові функції. Його високий мистецький рівень, емоційна насиченість яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Це самобутнє явище посідає визначне місце не тільки в національній, а й у європейській та загалом світовій культурі.

Проблеми філософсько-естетичної спадщини І. Канта не втрачають свого значення і зараз. Сьогодні нам особливо близькі думки філософа про гуманістичному зміст естетичного ідеалу, про красу як «символ моральності» і «вільної гри» душевних сил людини як основі естетичної насолоди, про роль людського спілкування у пробудженні інтересу до прекрасного, про моральний значенні естетичного сприйняття природи та ін . Не маючи перекладів творів Канта на українську мову, ми маємо тим не менше свідчення досить широкого засвоєння його ідей діячами української культури. Вже з самого початку XIX ст. естетику в Харківському університеті викладають професора, близько знайомі з поглядами Канта. Так, явний вплив кантівської естетики простежується в підручнику харківського професора Л. Якоба. Почавшись у період становлення в Україні естетики як самостійної галузі філософських знань та академічної дисципліни, знайомство з Кантом залишається і далі необхідним елементом освіченості. Серед тих, хто висловлює оригінальні судження щодо кантівської філософії, не тільки фахівці-філософи, а й письменники, громадські діячі - І. Я. Франка, П. А. Грабовський.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Праця славетного французького філософа і математика Рене Декарта (1596—1650) стосується одвічного питання — душі і тіла: «мислячої» і «просторової» субстанції. Твір включає шість розмислів автора, а також заперечення опонентів з відповідями філософа. Книгу перекладено за виданням: René Descartes. Méditations métaphysiques. Garhier-Flammarion, 1979.

У книзі висвітлюється культурологічний досвід трансформації європейської філософії ІІІ тисячоліття, яка після краху формалістичної методології науки усвідомила, що світоглядним дороговказом розуміння новітньої цивілізації може бути імператив людини в усій неосяжності її душі, таїни долі та жадоби до вищих цінностей, що є можливим тільки через культуру. У центрі уваги автора знаходиться питання національної культури, її архетипи, вічні символи та принципи духовної самопобудови особистості й нації. Усі ці теми розглядаються на доступному для читачів рівні і будуть цікаві усім, хто опікується проблемами Духу в сучасному контексті.

Мудра і всезнаюча муза Історії Кліо для знавців і справжніх шанувальників української минувшини, котрі хочуть істотно розширити свій історичний кругозір й отримати інтелектуальну насолоду, відкриває свої найпотаємніші секрети і знайомить з найзаплутанішими історичними сюжетами. Загадкові події, політичні та соціальні колізії, незвичні зразки військової доблесті, житейські казуси і курйози, людські долі в екстремальних ситуаціях, сцени приватного життя та побутові замальовки, що постають на сторінках книги, як містки в доволі незвичний спосіб з'єднують українську історію від часів ренесансного пробудження до останніх днів існування Української козацької держави

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.

Страшні роки Другої світової війни залишили незагойні рани на тілі Української Нації. Правду про роль маршала Жукова у нищенні українців розкриває книга Левка Лук'яненка. Це видання побачило світ за сприяння Української республіканської партії «Собор» — найстарішої політичної партії нової України, що послідовно обстоює відродження України й пробудження національного духу всіх українців. Нехай ця книга допоможе розчистити замулені криниці нашої історичної пам'яті, згадати, як насправді було все в тій страшній війні, свідком якої мені випало бути.

Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі.

Визвольні змагання 1917-1920 років зрушили широку українську землю, до глибини душі потрясли українським народом і штовхнули розвиток подій на цій частині земного ґльобу в новому напрямку. А хоч закінчилися вони невдачею, та почали нову епоху в житті нашого народу, ба й усього європейського сходу. Нікому не пройти повз те мовчанкою, ані заперечити це, чи злегковаоїсити. Після того прийшов ніби-мир, неменш важкий для народу, як гаряча війна, і вимагав він не женшог напруги сил та боротьби, хоч може й іншими способами. На жаль мало в нас написано про ті роки, що в них зарисовувалися нові шляхи майбутности української нації і визрівали нові політичні ціннощі, що до кореня міняли давкі світогляди і скидали старих ідеалів. А вони незвичайно цікаві для історика та повчальні для політика. І все ще далеко в нас до повного висвітлення та зрозуміння тодішніх політичних настроїв серед суспгльности і поглядів чільних її виразників та носіїв.

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання списа, а жінки та дівчата водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумнівів й недовіри до своїх сил. Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра добродійно впливає на формування дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей.

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

Пісенна культура українського народу багатьма своїми джерельцями впадає в океан культури світової. Пісня колискова, весільна, лірична супроводжує нас від народження до останньої межі. Вона ріднить нас тремтливими своїми звуками, живе в душі кожної людини і, як вічне світло, осяває нам життя.

До цієї книги ввійшли кращі твори Богдана Рубчака - одного з найяскравіших представників поезії української діаспори, професора Ілінойського університету (Чікаго, США). Його віршам притаманні оригінальне образне бачення світу, висока культура письма, пильна увага до тонких порухів людської душі.

У навчальному посібнику розглядаються фундаментальні для філософської науки проблеми співвідношення буття і небуття, мислення і буття, душі й тіла, духу і матеріальної природи, свободи і необхідності, а також проблеми, пов’язані з філософським пізнанням Бога як граничної підстави буття людини і світу. Видання є навчальним посібником з філософії нового типу. Авторський виклад доповнюється спеціально дібраними текстами для читання, що дає змогу ознайомитися з різними підходами до розв’язання філософських проблем, а також створює необхідних грунт для формування самостійного філософського мислення. Для студентів вищих навчальних закладів, викладачів, усіх, хто цікавиться філософією.

Книга належить до історичного краєзнавства в особах і містить понад 30 нарисів про відомих людей, які жили, працювали і творили на Східній Україні, зокрема на Донбасі. Своєю діяльністю вони примножували здобутки краю, сприяли його культурному зростанню. Це державні діячі й письменники, науковці й освітяни, шахтарі й аграрії, творчі, літературні, політичні портрети яких зображені у контексті розвитку Донецького краю, зокрема, Артемівського (Бахмутського) району. Адресована широкому колу читачів.

"Десь поміж сяючих кіл Вічного Світла літає Душа і споглядає феєрію земного матеріального життя... Але Душа бачить, як пристрасно і красиво грають "актори", як багато світла любові випромінюють їхні серця, в які глибокі прірви пірнає розум. І Душі цікава ця гра. Вона обирає свою роль, визначає ціль гри і легко влітає в пуповину того кокона, з якого, немов прекрасний метелик, випурхне тіло людське. І зі свого тіла Душа споглядатиме, вивчатиме, відчуватиме на дотик і смак Життя, заливаючись сльозами емоцій, пристрастей, болю, які ховає у собі саме тіло. І з часом покине свою оболонку разом з усіма земними пристрастями, але винесе з собою пучок діамантових квіток, а може, лише єдину квітку, ім’я якої – Любов. Бо ніде Любов не цвіте так гірко, гаряче і відчутно, як тут, на землі..." (Марія Чумарна) Це – третя книга серії "Золоте руно". В якості ілюстрацій у книжці подано кількадесят зразків народних пісень з нотами.