О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Книга відомих українських дослідників С.Б. Кримського та Ю.В. Павленка присвячена розробці нових підходів до розуміння історії, узагальненому висвітленню цивілізаційного розвитку людства та місця в ньому України. В ній стисло подається сучасне розуміння пізнання в системі культуротворчої діяльності, розкриваються принципи єдності, стадійності, поліваріантності та цивілізаційної дискретності цивілізаційного процесу у його органічному зв'язку з етноісторичним розвитком, висвітлюються культурні архетипи та цивілізаційна ідентичність українського народу, визначаються глобальні культур-цивілізаційні зрушення на межі тисячоліть.

У книзі висвітлюється культурологічний досвід трансформації європейської філософії ІІІ тисячоліття, яка після краху формалістичної методології науки усвідомила, що світоглядним дороговказом розуміння новітньої цивілізації може бути імператив людини в усій неосяжності її душі, таїни долі та жадоби до вищих цінностей, що є можливим тільки через культуру. У центрі уваги автора знаходиться питання національної культури, її архетипи, вічні символи та принципи духовної самопобудови особистості й нації. Усі ці теми розглядаються на доступному для читачів рівні і будуть цікаві усім, хто опікується проблемами Духу в сучасному контексті.

Збірка поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та його власні переклади арабських поезій українською мовою. На думку дослідників, збірка Кримського є унікальною пам’яткою літератури.

Т. 2 : Художня проза. Літературознавство і критика. - 1972. - 719 с.

Остання праця Соломії Павличко - багатопланове дослідження життєвого і творчого шляху Агатангела Кримського, всесвітньо відомого вченого-сходознавця, видатного громадського діяча, поета, письменника, перекладача, палкого патріота України. Проникнення дослідниці в найпотаємніші глибини психіки високоталановитої людини, тонкий аналіз художніх творів, безсторонні, виважені характеристики оточення та політичної і соціальної атмосфери, в якій жив Кримський, дають змогу по-новому оцінити цю дивовижну, одну з найвеличніших і найтрагічніших постатей української інтелектуальної історії.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

В даний Збірник історико-філологічного відділу ВУАН № 89 включені 9 робіт, які стосуються історії Криму. Деякі праці були пізніше передруковані в діаспорних виданнях, але більшість є раритетом.

На засіданнях 22-24 березня 1919 р. визнано було, що треба дати не вузьку спеціяльну збірку термінів, а такий російсько-український правничий словник, до якого увійшли-б відповідні властивостям українського права й мови-по змозі всі найпотрібніші для біжучої щоденної праці правника-практика слова, терміни та вирази; а тому такий словник повинен містити в собі не самі-но суто-правничі терміни з паростів права кримінального, цивільного, фінансового й слова так званого вищого розуміння, та по змозі всі ті слова та вирази, які потрібні правникові в його щоденній праці при складанні різного роду правничих актів, при виголошенні промов на суді, при судовому та адміністраційному діловодстві, листуванні й т. и., нехай би читач правничого словника таким чином мав змогу завдовольнити цю свою потребу, не звертаючися ще й до инших, „нетермінологічних“ російсько-українських словників.