Сборник содержит официальные статьи и выступления И. Сталина 1917-1934 гг., которые касаются Украины.

Сталінізм як явище історії, позначене страхіттями репресій, депортацій та масовим знищенням людей, вивчений ще недостатньо. Лише після відкриття архівів бачення радянської історії почало поступово змінюватись. Тридцятилітній період комуністичної деспотії, який збігається з роками врядування Сталіна, мав ознаки модерної автократії, яка насильство над власним населенням розгорнула до апокаліптичних масштабів. Книжка берлінського історика розповідає про сталінізм як систему організованого державного терору проти населення, систему, що постала в насильстві і репресіях, систему, в якій масовий терор завершився разом з її кінцем - смертю Сталіна.

Конкордия Терентьевна Ландау-Дробанцева (1908—1984), жена гениального физика Льва Ландау, начала писать свои воспоминания после смерти мужа в 1968 году и работала над ними более десяти лет... Получилось три солидного тома. Переплетенные, дополненные фотодокументами, они в виде самиздата какое-то время циркулировали в среде ученых- физиков, но вскоре почти все экземпляры были уничтожены академиками и их женами, которые ханжески возмущались этим откровенным текстом, шокирующими подробностями личной жизни великих умов СССР и нелицеприятными оценками «неприкасаемых». Но «рукописи не горят», и появление воспоминаний Коры Ландау в виде книги — лишнее тому подтверждение.

У книзі представлен устрій радянської влади.

В работе на основании документов из архивов Украины, России, Германии и Польши описывается ряд малоизученных сторон коммунистического партизанского движения в годы Второй мировой войны на территории бывшего СССР. Подавляющее большинство материалов публикуется впервые. Книга предназначена для всех, интересующихся историей сталинизма.

Кн. 1, ч. 1-2. - 2010. - 351 с.

Ч. 3. - 336 с.

У монографії висвітлюється широке коло проблем соціальної історії України періоду пізнього сталінізму. На основі оригінальних джерел, біль- шість з яких вперше введені до обігу, автори аналізують основні параметри соціальної стратифікації українського радянського соціуму, динаміку соці- альних процесів і трансформацій усередині різних соціальних груп. Пред- метна увага надається методологічному та історіографічному підґрунтю вивчення соціальної історії України. Книга розрахована на істориків, соціологів, культурологів, релігієзнавців та всіх, хто цікавиться історичним минулим.

Автор розмірковує над суспільно-політичною орієнтацією єврейства в Україні, над їх поведінкою і соціальною орієнтацією євреїв у СРСР під час сталінізму та у післясталінську епоху, радить "українським" євреям обрати своє майбутнє, не гаяти часу на антиукраїнську діяльність та перейти від інтернаціоналізму на націоналістичну платформу. На думку Леоніда Шульмана, євреї мусять усвідомити, що, попри тимчасовий наступ русифікації, рано чи пізно на теренах їх батьківщини постане національна держава українців. Він доводить, що держава українців не є загрозою для єврейської меншини.

Действие новой остросюжетной исторической повести Виктора Суворова «Змееед», приквела романов-бестселлеров «Контроль» и «Выбор», разворачивается в 1936 году в обстановке не прекращающейся борьбы за власть, интриг и заговоров внутри руководства СССР. Повесть рассказывает о самом начале процесса укрощения Сталиным карательной машины Советского Союза; читатель узнает о том, при каких обстоятельствах судьба свела друг с другом главных героев романов «Контроль» и «Выбор» и какую цену пришлось заплатить каждому из них за неограниченную власть и возможность распоряжаться судьбами других людей. Повесть «Змееед» — уникальная историческая реконструкция событий 1936 года, в том числе событий малоизвестных, а прототипами ее главных героев — Александра Холованова, Ширманова, Сей Сеича и других — стали реальные исторические личности, работавшие рука об руку со Сталиным и помогавшие ему подняться на вершину власти. В центре повествования — карьера главного героя по кличке Змееед в органах НКВД от простого наблюдателя, агента наружной слежки и палача, исполнителя смертных приговоров, работающего с особо важными «клиентами», до уполномоченного по особо важным делам, заместителя одного из приближенных Сталина и руководителя специальной ударной группы, проводящей тайные операции по всей Европе.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Дана книга побудована на архівних матеріалах, переважно на документах ДПУ-НКВС-МДБ, які в радянські часи були недоступні навіть для фахівців. Спираючись на згадані матеріали, автор аналізує складний, а часом трагічний перебіг суспільно-політичних подій в Україні 20-х - початку 50-х років, відтворює історію гучних політичних процесів (справа СВУ, справа УВО, справа боротьбистів та ін.), маловідомих сфабрикованих справ, окремі людські долі, понівечені жахливою "механікою" сталінізму.

К. 1. - 2004. - 704 с.

  Текст у форматі PDF 4.18 Мб

В.Голдман исследует социальную механику террора, показывает, каким образом репрессии превратились в массовое явление не только по количеству жертв, но также по числу преступников, которых они породили. Она широко использует уникальные архивные данные, которые до сих пор были засекреченными и недоступными для исследователей. Новые документы позволили отойти от прежних представлений, что единственным фактором развязывания террора стало стремление Сталина сосредоточить всю полноту власти в своих руках. Автору книги удалось проследить, как террор, развязанный сверху, «сползал» вниз через бюрократический аппарат профсоюзов, поразив на своем пути ВЦСПС, фабричные комитеты профсоюзов и его рядовых членов. Террор, утверждает она, был расчетливо направленным сверху ударом против оппозиционеров и «врагов народа», который повлек за собой массовую панику, коренным образом изменившую взаимоотношения в каждом советском учреждении, на каждом предприятии. «Саморазоблачения» захлестнули страну Никто не мог понять критериев, на основе которых выбирались жертвы, как и почему недавние друзья, родственники, знакомые, мужья и жены, в один день объявлялись «вредителями», «врагами народа» и прямо на партийных и профсоюзных собраниях арестовывались НКВД.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.