Текст у форматі PDF 4.04 Мб

Попри численні студії козаччини, проблема реконструкції релігійної свідомості козацтва залишається на маргінесі наукових зацікавлень дослідників. Завданням цієї книги є висвітлення реальної ситуації в царині стосунків низового козацтва з церковними структурами. Для розкриття цієї проблеми на конкретному рівні найбільш репрезентативним може бути зріз стосунків Війська Запорозького Низового з київськими чоловічими монастирями. Упродовж XVII-XVIII ст. саме в цій сфері сформувалася своєрідна система зв'язків духовного, соціального та економічного характеру. Наприкінці роботи автор розглянув життя та побут київських ченців на Запорожжі, їхню роль у церковно-релігійному житті січовиків, а також зворотний бік зв'язку - паломництва січовиків до київських обителей. Завершує роботу мінідослідження про записи запорозьких козаків у синодиках київських чоловічих монастирів.

Автори книги розкривають драматичний літопис галицького стрілецтва: бойовий шлях легіону Українських січових стрільців, Української галицької армії, трагедію червоних галицьких стрільців, які у 30-ті рр. потрапили під каток сталінських репресій, про повоєнну долю військової еміграції.

Т.1. - 1990. - 319 с.

Видання детально розповідає про умови створення, військову та національно-культурну діяльність та її наслідки Легіону Українських січових стрільців у 1914-1918 рр.

Наукове видання стирає ще одну "білу пляму" в історії української землі між долішніми течіями Дону, Дніпра та суміжними територіями. Розкривається походження й історична доля різних племен і народів, які жили й кочували в Приазов`ї. Окремі розділи присвячені запорізьким і донським козакам, колонізації лівобережних степів після зруйнування Запорізької Січі. Докладний огляд подій жовтневого перевороту 1917 року і радянського періоду історії краю створює цілісну картину пережитого народами, які живуть і працюють на цій землі.

Праця Дмитра Івановича Дорошенка — одного з найвизначніших істориків XX ст. — дає огляд історії України як процесу розвитку української державності. У книзі вміщено вичерпні історичні відомості практично про всіх гетьманів України. Чимало сторінок твору висвітлюють факти і події, які відсутні у роботах М. Грушевського, М. Аркаса, М. Костомарова та інших відомих українських істориків.

Другий том розповідає про історію України від повстання Богдана Хмельницького до ліквідації полкового устрою на Лівобережжі у 1782 р.

Адамівська школа козацько-лицарського виховання Білгород- Дністровського району Одеської області - громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України

Спогади отамана Поліської Січі, засновника і першого провідника Української Повстанської Армії (від липня 1943 р. — Українська Народна Революційна Армія), що постала 22 червня 1941 року, започаткувавши новий етап визвольних змагань під освяченими українською кров'ю прапорами, виповнюють прогалину в наших знаннях про події з часів Другої світової війни. Автентична УПА на чолі з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем вела збройну боротьбу як з гітлерівськими, так і зі сталінськими «визволителями», не підпорядковуючись жодній політичній партії і визнаючи тільки єдино законну владу — Уряд Української Народної Республіки в екзилі

Спогади генерал-хорунжого Армії УНР про участь Січових стрільців у визвольній боротьбі українського народу на Наддніпрянщині 1917-1920 рр.

Пропонована книга є збіркою драматичних історій та нарисів про учасників збройної боротьби за Українську державу, які воювали у складі Армії УНР, Української галицької армії, Українських січових стрільців і повстансько-партизанських загонів Правобережної і Лівобережної України. Події розгортаються в Києві та на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Кіровоградської, Київської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Черкаської, Чернігівської, Харківської, Херсонської, Хмельницької областей, на теренах Волині, Галичини, Криму, Кубані, Дону, а також в Австро-Угорщині, Чехословаччині й на острові Лемнос в Егейському морі. Книга відтворює прогалини в нашій історичній пам'яті та оживляє її синів, які полягли в боротьбі за свободу і щастя нашої Батьківщини.

Т. 1. - 680 с.

Спогади полковника армії УНР В. Филоновича «Березневі дні Карпатської України» є унікальним джерелом вивчення історії Карпатської України. Праця містить важливий фактичний матеріал для висвітлення проблем військового будівництва та українського державотворення на Закарпатті в 1938-1939роках. Особливу увагу автор присвятив аналізу проблеми обороноздатності Карпатської України перед наступом регулярної угорської армії та характеристиці діяльності Організації Народної Оборони«Карпатська Січ»(ОНОКС). Будучи професійним військовим, підполковник В. Филонович дає критичну оцінку стану військової готовності Карпатської Січі до відбиття угорського вторгнення. Основну провину за це автор покладає на керівництво Карпатської Січі, звинувачуючи його у непрофесіоналізмі, аматорстві та безвідповідальності за долю країни та життя людей.

Дане видання є нарисом про життя в Україні. Перша частина присвячена українській природі, її клімату, описується його помірність, сприятливість для життя. Наступна частина наводить невелику історичну довідку, щодо сутичок в які потрапляла Україна, формування Запорізької Січі та козацького образу життя. Далі описується побут українців — їх одяг, сімейний устрій, їх праця. Особлива увага приділяється образу української жінки та українській пісні, приводиться зміст однієї з дум. Книга містить одну ілюстрацію — малюнок, що зображує “малоросів” у своєму національному одязі.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий. Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко. До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін. Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися» [1]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Це найповніше видання про гетьманів України та Війська Запорозького. На основі маловідомих, раніше недоступних архівних матеріалів автори - сучасні українські історики (В. Сергійчук, В. Смолій, В. Щербак, С. Леп'явко, Ю. Мицик та інші) - створюють багатогранні цікаві портрети (нариси, есе) двадцяти найвідоміших козацьких обранців, висвітлюють їхню роль у державотворенні України.

У цьому виданні йде мова про утворення у 1923 році першого театрального музею в Україні, який започаткувало «Мистецьке об’єднання Березіль». 30 січня у приміщенні Леся Курбаса відбулися збори, на яких широко обговорювалась потреба в заснуванні власного видавництва та театрального музею. Були обрані дві комісії, які втілили в життя ці плани. «Звіт» розповідає про діяльність нового закладу культури у період 1926-1929 рр