Обгрунтовано нову версію філософії природи, яка тематизує багатовимірний простір взаємодоповнювальних зв'язків концепту "природа" зі свідомістю, безсвідомим, культурою, освітою, наукою. Експліковано неусувне тяжіння людського духу до єдності з природою. Встановлено, що етичні концепції, фундовані екологією, життям як вищою цінністю, змістом глибинних шарів психіки, страхом як останньою та незаперечуваною очевидністю є регресивними, а тому не можуть бути дійсною внутрішньою цінністю турботи про буття природи. Доведено неправомірність універсалізації та широкого використання у філософському дискурсі концепції коеволюції природи та суспільства. Виявлено тенденції розвитку екології у контексті посмодерністського дискурсу та за умов смерті науки. Доведено генетичний зв'язок наукової картини світу з географічною картою та живописною картиною після винаходу перспективи як методу впорядковування простору. До наукового обігу введено поняття "перформанс світу" як концепт його образного представлення. Проведено концептуальний аналіз структури даного поняття. Сформульовано висновок, що інша субстанційність природи та культури, їх абсолютна сторонність, логічно й ексзистенціально може бути подолана скасуванням концепту "картина світу", заміною його концептом "перформанс світу", що дозволить людському Я - суб'єкту, який пізнає, але тілесному та втіленому, творчо включитися в представлення живої природи.

  Скачати повний текст