Здійснено соціально-філософське дослідження аквакультури. Розглянуто науково-методологічні засади вивчення феномену аквакультури як рушійної сили соціальної активності особистості за умов екологічної кризи. Виявлено та проаналізовано категорії, що відображають зміст аквакультури. З'ясовано її суть і проаналізовано підходи до осмислення у суспільствознавчій думці. Запропоновано визначення аквакультури як цілепокладаючу діяльність людини стосовно пізнання, перетворення, впорядкування, охорони, раціонального та комплексного використання такої складової природного середовища, як вода та водний ресурс, спрямовану на відтворення, оновлення, організацію та трансформацію соціального буття відповідно до потреб, намірів, ціннісних орієнтацій суб'єктів.

  Скачати повний текст

Представлено науково-методологічну базу усвідомлення біосоціальних засад духовно-практичного феномену мистецтва в контексті коеволюційної парадигми розвитку системи "людина - суспільство - природа". Запропоновано інтегративну модель дослідження, позначено й типологізовано можливі структурні рівні системного аналізу біосоціальних засад мистецтва в континуумі соціоприродної коеволюції, її соціокультурних, духовних детермінант. Наведено нові дані міждисциплінарних досліджень щодо феномену мистецтва у контексті біосоціальної проблематики антропосоціогенезу, соціальної історії, міжсоціальних зв'язків адекватно парадигмі коеволюції. Розкрито біосоціальні засади (рівні, умови, ядро, механізми, детермінанти, специфіку біосоціальної інтеграції в мистецтві) мистецтва як факту та фактору коеволюції. Введено поняття "арт-соціалізація", показано біосоціальну цілісність процесу арт-соціалізації (у соціогенезі, у формуванні особистості) в його органічності соціоприродній екосистемі людини, коеволюційній парадигмі. Позначено типові інформаційні коди біосоціальних засад коеволюції, зашифровані мовою мистецтва, які виявляють його функції щодо забезпечення стійкого розвитку системи "людина - суспільство - природа".

  Скачати повний текст

Обгрунтовано нову версію філософії природи, яка тематизує багатовимірний простір взаємодоповнювальних зв'язків концепту "природа" зі свідомістю, безсвідомим, культурою, освітою, наукою. Експліковано неусувне тяжіння людського духу до єдності з природою. Встановлено, що етичні концепції, фундовані екологією, життям як вищою цінністю, змістом глибинних шарів психіки, страхом як останньою та незаперечуваною очевидністю є регресивними, а тому не можуть бути дійсною внутрішньою цінністю турботи про буття природи. Доведено неправомірність універсалізації та широкого використання у філософському дискурсі концепції коеволюції природи та суспільства. Виявлено тенденції розвитку екології у контексті посмодерністського дискурсу та за умов смерті науки. Доведено генетичний зв'язок наукової картини світу з географічною картою та живописною картиною після винаходу перспективи як методу впорядковування простору. До наукового обігу введено поняття "перформанс світу" як концепт його образного представлення. Проведено концептуальний аналіз структури даного поняття. Сформульовано висновок, що інша субстанційність природи та культури, їх абсолютна сторонність, логічно й ексзистенціально може бути подолана скасуванням концепту "картина світу", заміною його концептом "перформанс світу", що дозволить людському Я - суб'єкту, який пізнає, але тілесному та втіленому, творчо включитися в представлення живої природи.

  Скачати повний текст