Проанализированы возможные причины субфебрилитета у больных. Заболевания, сопровождающиеся субфебрильной температурой тела, можно разделить на две большие группы: болезни, не сочетанные с воспалительными изменениями в организме (нейроциркуляторная дистония, постинфекционные реакции, гипоталамический синдром, заболевания эндокринной системы, органические заболевания ЦНС, заболевания внутренних органов, симуляция), и болезни, имеющие воспалительный генез (инфекционно-воспалительные, иммуновоспалительные, паранеопластические). Особое внимание уделено особенностям диагностических критериев субфебрилитета у беременных. Приведены последовательность диагностических мероприятий у пациентов с повышенной температурой тела. Проанализированы и описаны два клинических случая с выявлением причин длительной субфебрильной температуры тела у пациенток гинекологического отделения. Установлено, что при диагностике длительного субфебрилитета у гинекологических больных важную роль играет клинический анализ крови, результаты исследования гормонального профиля и антител к специфическим инфекциям. Характер температурной реакции не имеет диагностического значения, так как антибактериальная терапия с первых дней заболевания искажает ее. Сочетание субфебрилитета с хроническими заболеваниями внутренних органов требует распространенного диагностического поиска с использованием инструментальных методов исследования.

Зазначено, що проблема гарячки неясного генезу, що виникає у клінічній практиці, залишається актуальною й за умов сьогодення. Адже це стан, коли підвищення температури тіла є основним або єдиним симптомом різних захворювань, а діагноз залишається неясним після проведення рутинного, а у ряді випадків, і додаткового обстеження. В основі такої гарячки може бути широкий спектр захворювань як інфекційного, так і неінфекційного генезу. Діагностичний пошук виникнення гарячки неясного генезу передбачає виявлення клініко-лабораторних ознак, які зумовлюють особливості цілеспрямованого обстеження пацієнтів з використанням найбільш інформативних для конкретної клінічної ситуації діагностичних методів. Питання щодо доцільності призначення лікування, зокрема, "пробного", до розшифровки гарячки неясного генезу має вирішуватися лікарем строго індивідуально, залежно від конкретної клінічної ситуації.

Наведено результати вивчення 36 історій хвороб дітей із діагнозом "тривалий субфебрилітет невстановленого генезу". Субфебрилітет зустрічається частіше у дітей молодшого шкільного віку і характеризується монотермією у 82,4 % випадків. Основною суб'єктивною ознакою субфебрильного стану є синдром "хронічної втоми". Лабораторними ознаками субфебрильного синдрому є анемія I ступеня, нейтрофільоз за рахунок сегментоядерних форм, помірна моноцитопенія, незначне підвищення ШОЕ. У 94,5 % виявлено зміни за допомогою методу ІФА на герпетичну інфекцію, що вказувало на попереднє інфікування чи персистенцію вірусів у різному ступені активності й аргументувалось збільшенням титру загального сироваткового IgG. Основними причинами лихоманки невстановленого генезу стали: у 72,99 % бактеріальні інфекції політопного характеру (здебільшого жовчовивідної системи), у 18,9 % - активні персистуючі герпетичні інфекції з лімфаденопатією, у 8,11 % - вегетативні дисфункції. Аналіз рівня прокальцитоніну у хворих з гарячкою невстановленого генезу вказує на те, що він може слугувати маркером видимої клінічно бактеріальної інфекції та підтверджувати невірусний генез ймовірного захворювання. Тривалі субфебрильні стани не мають самостійного значення та пов'язані з латентними вогнищами інфекції, переметуючою вірусемією з ознаками лімфаденопатії.

Изложен новый математический аппарат теории высокочастотных полей, излучаемых полосковой антенной, нагруженной электрически высокопрочным диэлектриком. Предложены граничные условия для напряженности электрического поля на границе диэлектрика и сильно диссипативной среды, имитирующей тело пациента. Исследованы электромагнитные волны, распространяющиеся в теле пациента, после прохождения ими керамики.

На 202-х білих щурах 6- та 24-місячного віку проведено комплексне дослідження структурної організації кісткової тканини після гіпотермії, спричиненої перебуванням щурів у холодовій камері (-20°С) протягом 5-ти діб по 5 год щодня. Вивчено структурні та ультраструктурні зміни клітин і матриксу компактної та губчастої кісткової тканини тварин різного віку. Визначено морфометричні показники, які характеризують процеси ремоделювання кісткової тканини, а також результати дослідження мінеральної щільності та мікроелементного складу кістки, колонієутворювальної спроможності мезенхімальних стромальних клітин кісткового мозку. Доведено, що гіпотермія чинить негативний вплив на структурно-метаболічні показники кісткової тканини та призводить до порушення процесу її ремоделювання. У 24-місячних щурів встановлено дисбаланс ремоделювання кісткової тканини у разі резорбційних процесів, а у щурів 6-місячного віку на 28-му добу після холодової дії відзначено зміщення процесу ремоделювання кістки в бік кісткоутворення.

Отмечено, что одной из сложнейших и, к сожалению, нередко встречающихся ситуаций, с которой сталкивается практикующий врач, является собирательное понятие "лихорадка неясного генеза" (ЛНГ). Им обозначают ситуации, при которых лихорадка является основным или единственным признаком различных заболеваний, диагноз которых остается неясным после проведения обычного, а в ряде случаев и дополнительного обследования. То есть в основе ЛНГ лежат обычные заболевания с необычным течением. Диапазон поиска генеза заболевания при этом настолько обширен, что зачастую ставит врача в затруднительное положение и вынуждает к проведению многочисленных обследований, требующих как временных, так и материальных затрат. Базируясь на собственном многолетнем опыте и литературных данных, приведены основные клинические и лабораторные синдромы, позволяющие в большинстве случаев распознать природу ЛНГ при стертой или нетипичной клинической симптоматике.

Наведено сучасні дані про методи діагностики причин лихоманок невідомого генезу та запропоновано алгоритм їх діагностики, що застосовується в Українському медичному центрі інтенсивної терапії сепсису.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р341.22 + Р252.620 + Р251.262

Рубрики:

Зміна температури тіла

Лихоманка

Гістологічні зміни сполучної тканини

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Повышение температуры ядра тела является одним из наиболее часто встречающихся аномальных признаков у пациентов, поступивших в ОИТ, и это связано с увеличением смертности среди некоторых групп пациентов с тяжелыми заболеваниями. Повышенная температура тела обнаруживается примерно у 50 % взрослых пациентов, поступивших в отделение интенсивной терапии (ОИТ). Повышенная температура тела классифицируется как пирексия или гипертермия. Пирексия (также ее называют лихорадкой) рассматривается как адаптивный ответ на физиологический стресс, который регулируется через эндогенные пирогенные и антипиретические пути и связан с увеличением гипоталамического заданного значения. Гипертермические синдромы включают: гипертермию окружающей среды, в том числе тепловой удар; гипертермию, вызванную лекарственными средствами; нейролептический злокачественный синдром; синдром серотонина и эндокринные причины, включая тиреотоксикоз, феохромоцитому и надпочечниковый криз. Многие эпизоды пирексии вызваны инфекциями. Наиболее распространенными источниками инфекции являются нижние дыхательные пути, внутрибрюшные инфекции, инфекции мочевых путей и другие, которые включают инфекцию кожи и мягких тканей, костей или суставов, центральной нервной системы, этмоидных и верхнечелюстных пазух. Пирексия из-за неинфекционной этиологии также является распространенной причиной лихорадки у пациентов в ОИТ. Для борьбы с пирексией могут использоваться антипиретики, главным образом парацетамол и нестероидные противовоспалительные препараты, а также физические методы охлаждения. Лечение с помощью жаропонижающих препаратов распространено в ОИТ. Показано, что исследования жаропонижающей терапии, которые включали как септических, так и несептических пациентов, не обнаружили значительного улучшения 28-дневной госпитальной летальности у взрослых критических пациентов с сепсисом или без него. Дополнительные исследования улучшат понимание патофизиологии пирексии и будут способствовать развитию данного направления.

Мета дослідження - встановлення істинної етіологічної причини виникнення таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, лихоманка неясного генезу (ЛНГ), та випадків стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дизайн дослідження був клініко-діагностичним та включав пошук способів діагностики та лікування таких патологічних станів, як затяжний субфебрилітет, ЛНГ та випадки стрімкого короткочасного фебрильного підвищення температури невстановленого походження. Дослідження мали проспективно-ретроспективний характер та були лонгітудинальними з тривалим періодичним спостереженням за певною частиною одних і тих самих пацієнтів упродовж 1-10 років після встановлення їм діагнозу "синдром хронічної бактеріальної інтоксикації" (СХБІ) та проведення відповідного лікування. За ефективністю отриманих результатів дослідження мали прямий характер, тому що беззаперечно призводили до одужання пацієнта із поліпшенням його стану та життя. Умови: дослідження були двоцентровими та проведені в амбулаторних умовах на базі 2 спеціалізованих в галузі хронічних інфекційних захворювань клінік з повним обсягом лабораторних досліджень. Учасниками дослідження були усі пацієнти (діти від грудного віку та дорослі до 80 років), які упродовж 2009 - 2020 рр. зверталися на консультацію до клінік зі скаргами на порушення температурного режиму (субфебрильне або фебрильне підвищення температури). Висновки: встановлено, що етіологічною причиною виникнення затяжного субфебрилітету, фебрильних лихоманок неясного генезу та фебриальних атак є таке клінічно та нозологічно окреме захворювання, як синдром ХБІ, який розвивається на тлі вогнища хронічної бактеріальної, зазвичай локально безсимптомної інфекції у нирках, що отримало назву "нефродисбактеріоз" та пов'язане зазвичай з тяжким бактеріальним ендоксикозом, що було підтверджено відповідним токсикологічним дослідженням крові. Ефективним методом лікування (до 99,2 %) хворих із підвищеною температурою бактеріально-токсичного походження виявилося застосування бактеріальних автовакцин.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р341.22 + Р252.620 + Р514.82-1

Рубрики:

Зміна температури тіла

Лихоманка

Лихоманкові захворювання, лихоманки з висипами, з ураженням слизових оболонок невідомої етіології

Шифр НБУВ: Ж101103 Пошук видання у каталогах НБУВ