У гострих дослідах на наркотизованих щурах показано, що після внутрішньочеревинного введення бактеріального токсину (пірогеналу) у дозі 5 мкг/кг частоти аферентної імпульсації в шийних ділянках блукаючих нервів (БН) - (за умов мультиволоконного відведення) та мультинейронної активності в ядрі солітарного тракту (ЯСТ) збільшуються; ці зміни спостерігаються протягом всього інтервалу реєстрації (10 - 160 хв після введення). Посилення ж еферентної імпульсації в БН і нейронної активності в дорсальному ядрі блукаючого нерва (ДЯБН) відзначається лише через 120 - 130 хв. За цих умов ректальна температура в експериментальних тварин наприкінці періоду реєстрації була на 1,5 °C вищою, ніж у контрольних щурів. Після піддіафрагмальної ваготомії частота аферентної імпульсації в БН на шиї знижувалася у чотири рази й продовжувала зменшуватися протягом усього періоду реєстрації. Введення пірогеналу не викликало змін зазначених реакцій. За цих умов температура тіла тварин наприкінці реєстрації була на 2,5 °C вищою, ніж у контрольних ваготомованих щурів. Нагрівання тварин у термокамері не викликало змін частоти аферентної імпульсації та призводило до зниження частоти еферентних розрядів у БН. Обговорено участь БН у підтримуванні температурного гомеостазу під час гарячки, викликаної дією ендотоксину, та гіпертермії, зумовленої підвищенням зовнішньої температури.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р252.620

Рубрики:

Лихоманка

Шифр НБУВ: Ж16788 Пошук видання у каталогах НБУВ 

В обзоре приведены современные представления о терморегуляции, формировании лихорадки, гипертермии; роли грибковых патогенов в формировании лихорадочных состояний, основные причины лихорадок у больных в отделениях интенсивной терапии; особенности формирования лихорадочной реакции у пациентов с нейтропенией (НП); особенности антибактериальной и противогрибковой терапии у больных с НП.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р252.620

Рубрики:

Лихоманка

Шифр НБУВ: Ж16694 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описано клінічні випадки захворювань, в яких спільним синдромом була лихоманка. Тривала субфебрильна температура ускладнювала діагностику у випадку макроглобулінемії Вальденстрема. У другого пацієнта спорадичні пароксизми гіпертермії спостерігалися на тлі латентної цитомегаловірусної інфекції у разі порушення терморегуляторних механізмів. У третьому випадку лімфогранулематоз маніфестував складною клінічною симптоматикою, яка супроводжувалась виснажливою лихоманкою. Водночас тривала лихоманка запускається каскадом патологічних процесів на рівні термозалежних кірково-підкіркових терморегуляторних структур, і в цих умовах її генез втрачає своє значення у зв'язку зі зміною реактивності центрів терморегуляції, а латентні вогнища інфекції стають підтримувальним чинником порушеного теплообміну.

За розвитку асептичної гарячки на 60 білих нелінійних щурах-самцях масою 0,16 - 0,20 кг у разі гіпонатрієвого раціону харчування встановлено: в першу стадію (підйому температури) вакуольну дистрофію епітелію проксимальних канальців та дрібновогнищевий характер змін властивостей білків зі зміщенням забарвлення до червоного кольору, в другу стадію (стояння температури на високому рівні) розширення просвіту капсули Шумлянського - Боумена та дистрофічні зміни епітелію дистальних канальців, у 3-ю стадію (зниження температури) помірне розширення просвіту капсули Шумлянського - Боумена та не суттєві дистрофічні зміни епітелію проксимальних канальців. Морфологічні порушення в динаміці розвитку гарячки відображають характер змін функції нирок.

Наведено клінічний випадок рідкісної патології у дітей - синдрому Кавасакі. Показано основні етапи диференційної діагностики й ефективність терапії у динаміці захворювання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р252.620

Рубрики:

Лихоманка

Шифр НБУВ: Ж15767 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено сучасні дані про методи діагностики причин лихоманок невідомого генезу та запропоновано алгоритм їх діагностики, що застосовується в Українському медичному центрі інтенсивної терапії сепсису.

Наведеновласні дослідження щодо з'ясування структури гарячок невстановленого генезу в хворих, які були госпіталізовані в Сумську обласну інфекційну лікарню ім. З.Й. Красовицького та Український медичний центр інтенсивної терапії сепсису. Доведено доцільність визначення С-реактивного протеїну та прокальцитоніну з метою диференційної діагностики гарячок.

Приведенные собственные исследования относительно выяснения структуры лихорадок неустановленного генеза у больных, которые были госпитализированы в Сумскую областную инфекционную больницу им. З.Й. Красовицкого и Украинский медицинский центр интенсивной терапии сепсиса. Доказана целесообразность определения С-реактивного протеина и прокальцитонину с целью дифференциальной диагностики лихорадок.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р341.22 + Р252.620 + Р251.262

Рубрики:

Зміна температури тіла

Лихоманка

Гістологічні зміни сполучної тканини

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено клініко-лабораторне обстеження 100 дітей у віці від 7-ми до 15-ти років із лихоманками неясного походження та встановлено етіологічні чинники цього патологічного стану. З метою вдосконалення діагностичного процесу в пацієнтів визначено рівні цитокінів (інтерлейкінів - 1бета, 2, 6, фактора некрозу пухлини). Результати проведених досліджень свідчать про практичну доцільність визначення цитокінів під час проведення діагностичного пошуку та використання цих показників як високоінформативних.

Проведено клинико-лабораторное обследование 100 детей в возрасте от 7-ми до 15-ти лет с лихорадками неясного генеза и выявлены этиологические факторы данного патологического состояния. С целью усовершенствования диагностического процесса пациенты обследованы на ряд цитокинов (интерлейкины - 1бета, 2, 6, фактор некроза опухоли). Результаты проведенных исследований свидетельствуют о практической целесообразности определения цитокинов при диагностическом поиске и использования этих показателей как высокоинформативных.

Надано огляд публікацій, присвячених проблемі лихоманки у хворих на гострий інсульт (ГІ). Наголошено, що висока температура тіла значно корелює з вихідною тяжкістю інсульту, розміром ураження, смертністю й неврологічними наслідками. У хворих на ГІ для диференціальної діагностики лихоманки мають значення час її появи, особливості клінічної картини та рівень С-реактивного білка. Підвищена температура тіла при ГІ повинна бути обов'язково знижена й має підтримуватися в безпечному нормотермічному діапазоні принаймні перші кілька днів після початку ГІ. Ацетамінофен (парацетамол) у дозах, рекомендованих для лікування лихоманки, має обмежену ефективність у хворих на ГІ. Для запобігання побічним ефектам добова доза ацетамінофену не повинна перевищувати 3 г/день. Необхідні додаткові дослідження для того, щоб з'ясувати, чи лихоманка є одним із патогенетичних механізмів, чи тільки маркером несприятливого результату, а також щоб визначити оптимальну програму лікування.

Подготовлено при поддержке компании "Reckitt Benckiser" по материалам публикации van den Anker J.N. (2013) Optimising the management of fever and pain in children. Int. J. Clin. Pract. Suppl., 178: 26-32. Перевод с английского и редакция - И. Б. Щербак, издательство "МОРИОН".

Освещена проблема лихорадочных состояний у детей и тактика их купирования. Рассмотрены эффективные и рациональные методы использования антипиретиков, особенно у детей раннего возраста.

Первая часть статьи содержит общие сведения о лихорадке неясного генеза, ее этиологической структуре. Представлена наиболее важная с клинической точки зрения информация об инфекционных и онкологических заболеваниях, которые изначально могут быть недиагностированными и обозначаться как лихорадка неясного генеза. Описание этих заболеваний представлено в краткой унифицированной форме.

Встановлення причини лихоманки нез'ясованої етіології - доволі складний процес, який в практиці лікаря передбачає знання діагностичних алгоритмів для встановлення етіології хвороби, що супроводжується лихоманкою. У практиці нефролога призначення лікування лихоманкового синдрому набуває актуальності з огляду на необхідність максимально швидко верифікаці діагнозу захворювання, яке призвело до розвитку нефропатії, неможливість застосування всіх протизапальних препаратів з огляду на її вторинні ефекти, що можуть посилюватись за умов ураження нирок, часто - її нефротоксичність; а також залежність дози медичних препаратів від функціонального стану нирок.

Центрогенная лихорадка - лихорадка неинфекционного происхождения, осложняющая течение заболеваний центральной нервной системы. Механизм ее развития связывают с нарушением функции гипоталамуса, который рассматривается в качестве центра терморегуляции. Центрогенная лихорадка ассоциирована с активацией катаболических реакций, неблагоприятным течением основного патологического процесса и трудно устраняется с помощью традиционных лечебных мероприятий, включающих применение нестероидных противовоспалительных средств (НПВС). Исследование посвящено сравнительному изучению эффективности устранения центрогенной лихорадки у пострадавших с тяжелой черепно-мозговой травмой и мозговыми инсультами при помощи НПВС и комплекса витаминов и антиоксидантов, способствующих улучшению сопряженности процессов митохондриального окисления и фосфорилирования. Увеличение этой сопряженности обеспечивает увеличение синтеза аденозинтрифосфата и ограничение распространения свободной энергии в организме в виде тепла. В каждую из изучаемых групп включено по 14 пациентов с тяжелыми повреждениями центральной нервной системы и признаками центрогенной лихорадки. Обнаружено достоверное преимущество схемы лечения, включающей комбинированное применение янтарной кислоты, инозина, никотинамида, рибофлавина и тиамина, перед традиционно используемой схемой лечения, основанной на первоочередном применении НПВС.

У дослідах на 36 білих нелінійних щурах-самцях масою 0,16 - 0,20 кг у разі гіпонатрієвого режиму харчування за умов моделювання асептичної гарячки вивчено патогенез структурно-функціонального стану нирок в динаміці розвитку гарячки на тлі введення пірогеналу в дозі 25 мкг/кг. Виявлено зниження клубочкової фільтрації, проксимальної реабсорбції іонів натрію, зростання екскреції білка, вакуольну дистрофію епітелія проксимальних канальців та дрібновогнищевий характер змін властивостей білків зі зміщенням забарвлення до червоного кольору в першу стадію гарячки, що відображує напругу компенсаційних реакцій організму, спрямованих на забезпечення підйому температури в першу стадію гарячки за рахунок збільшення процесів теплопродукції і обмеження тепловіддачі. Показано суттєвий захисний вплив мексидолу в першу стадію гарячки на структурно-функціональний стан нирок.

Повышение температуры ядра тела является одним из наиболее часто встречающихся аномальных признаков у пациентов, поступивших в ОИТ, и это связано с увеличением смертности среди некоторых групп пациентов с тяжелыми заболеваниями. Повышенная температура тела обнаруживается примерно у 50 % взрослых пациентов, поступивших в отделение интенсивной терапии (ОИТ). Повышенная температура тела классифицируется как пирексия или гипертермия. Пирексия (также ее называют лихорадкой) рассматривается как адаптивный ответ на физиологический стресс, который регулируется через эндогенные пирогенные и антипиретические пути и связан с увеличением гипоталамического заданного значения. Гипертермические синдромы включают: гипертермию окружающей среды, в том числе тепловой удар; гипертермию, вызванную лекарственными средствами; нейролептический злокачественный синдром; синдром серотонина и эндокринные причины, включая тиреотоксикоз, феохромоцитому и надпочечниковый криз. Многие эпизоды пирексии вызваны инфекциями. Наиболее распространенными источниками инфекции являются нижние дыхательные пути, внутрибрюшные инфекции, инфекции мочевых путей и другие, которые включают инфекцию кожи и мягких тканей, костей или суставов, центральной нервной системы, этмоидных и верхнечелюстных пазух. Пирексия из-за неинфекционной этиологии также является распространенной причиной лихорадки у пациентов в ОИТ. Для борьбы с пирексией могут использоваться антипиретики, главным образом парацетамол и нестероидные противовоспалительные препараты, а также физические методы охлаждения. Лечение с помощью жаропонижающих препаратов распространено в ОИТ. Показано, что исследования жаропонижающей терапии, которые включали как септических, так и несептических пациентов, не обнаружили значительного улучшения 28-дневной госпитальной летальности у взрослых критических пациентов с сепсисом или без него. Дополнительные исследования улучшат понимание патофизиологии пирексии и будут способствовать развитию данного направления.