Досліджено структуру і функції малої української селянської сім'ї другої половини XIX - початку XX ст. як основного етнокультурного осередку відтворення нації. Висвітлено питання її генези та еволюції, визначено особливості та специфічні риси даного типу організації шлюбно-сімейних відносин у порівнянні зі складнішими. Розкрито вагоме місце релігії та християнських морально-етичних засад у щоденному житті родини.

За результатами опитування населення 10-ти сіл Рокитнівського району Рівненщини відновлено та реконструйовано обрядодії життєвого циклу - хрестин, весілля та похорон, багато з яких вже вийшли з ужитку.

По результатам опроса населения 10-ти сел Рокитнивского района Ровенской области возобновлены и реконструированы обрядодействия жизненного цикла - крещения, свадьбы и похорон, многие из которых уже не бытуют.

Розкрито історичні витоки і традиції родинного виховання у національній етнопедагогічній культурі. Розглянуто питання історичного формування морально-духовного змісту виховного ідеалу у родинній етнопедагогіці, системи навчання та виховання дітей у період Київської Русі, української козацької педагогіки Гетьманщини. Проаналізовано роль матері в українській родині, православну віру як важливий фактор морально-духовного виховання дітей та молоді в традиційній українській родині, основні напрями виховання в українській родинній педагогіці. Висвітлено психолого-педагогічні проблеми сучасних сімей в Україні, методичні аспекти впровадження національної системи освіти та виховання в практику родинного виховання та виховну роботу закладів освіти. Визначено місце і роль сім'ї у вихованні дітей, вплив мікроклімату сім'ї на формування особистості дитини, усної народної творчості на розвиток культури мовлення дітей, а також роль народних традицій у національному вихованні дітей і молоді.

Раскрыты исторические истоки и традиции семейного воспитания в национальной этнопедагогической культуре. Рассмотрены вопросы исторического формирования морально-духовного содержания воспитательного идеала в семейной этнопедагогике, системы обучения и воспитания детей в период Киевской Руси, украинской казаческой педагогики Гетманщины. Проанализированы роль матери в украинской семье, православная вера как важный фактор морально-духовного воспитания детей и молодежи в традиционной украинской семье, основные направления воспитания в украинской семейной педагогике. Освещены психолого-педагогические проблемы современных семей в Украине, методические аспекты внедрения национальной системы образования и воспитания в практику семейного воспитания и воспитательную работу образовательных заведений. Определены место и роль семьи в воспитании детей, устного народного творчества на развитие культуры речи детей, а также роль народных традиций в национальном воспитании детей и молодежи.

Вивчено обряди родинного циклу (весільні, родильні, поховальні) як обряди переходу. Виявлено способи моделювання фаз обрядів переходу шляхом вивчення ритуального образу лімінальних осіб (від лат. L-men - поріг), тобто тих, що здійснюють перехід. Розглянуто три групи кодів: поведінкові, звукові та одягові. Виділено основні ознаки лімінальних осіб: нерухомість, недієздатність, сліпота, німота, глухота, андрогенність, тілесна нефункціональність, розчленованість, кокономорфність. Показано, що переходова динаміка образу полягає в зміні початкових негативних характеристик лімінальної особи, актуальних у фазі вилучення її з соціуму, на позитивні, соціально релевантні характеристики. Вони активізуються, коли особа здобуває вищий соціальний статус і в новій якості включається в соціальні структури (за винятком похорону).

Висвітлено питання семіотики тілесності в українській обрядовій традиції - символіки руху, частин тіла, статі та ритуальної андрогінії, одягових і кулінарних кодів. Встановлено, що через символічне обігрування у ритуалі тілесних "тем", зокрема, нерухомості, глухоти, німоти, сліпоти, безстатевості, здійснювався перехід особи до іншого соціального статусу. Увагу приділено засадничим переходовим сюжетам традиційної культури (народження, весілля, смерті та похорону) та головних персонажів даних ритуалів, а також генезі анімістичних уявлень у віруваннях селян, зокрема її малодослідженим гендерним аспектам.

Розглянуто актуальні проблеми збереження традиційної культури за умов глобалізації. Проаналізовано культурологічні й етнопедагогічні джерела родинної субкультури. Висвітлено художньо-мистецькі аспекти родинної культури й обрядовості. Охарактеризовано сучасний стан традиційної народної культури в Україні. Розглянуто весільні пісні як засіб сімейного та громадянського виховання молоді. Досліджено синкретизм української народної хореографічної культури. Вивчено сучасний стан інституту гувернерства в контексті відродження традицій домашнього виховання.

Рассмотрены актуальные проблемы сохранения традиционной культуры в условиях глобализации. Проанализированы культурологические и этнопедагогические источники семейной субкультуры. Освещены художественно-творческие аспекты семейной культуры и обрядности. Охарактеризовано современное состояние традиционной народной культуры в Украине. Рассмотрены свадебные песни как средство семейного и гражданского воспитания молодежи. Исследован синкретизм украинской народной хореографической культуры. Изучено современное состояние института гувернерства в контексте возрождений традиций домашнего воспитания.

Досліджено традиційні культурні практики української сімейної обрядовості другої половини XVII - XVIII ст. Проаналізовано наукову літературу з досліджуваної проблеми, уточнено ключові поняття: "культурна практика", "традиційна культурна практика", "обрядовість", "сімейна обрядовість". Висвітлено особливості сімейної моралі українців, стереотипи їх традиційного спілкування в сім'ї. Охарактеризовано атрибутику традиційних засад громадського життя в Україні означеного історичного періоду. Сутність організації суспільного дозвілля проаналізовано у зв'язку з принципами етики колективізму, взаємодопомоги, інституту кумівства тощо. Визначено особливості регламентації тогочасного сімейного побуту українців та ін.

Розглянуто релігійний аспект шлюбно-сімейних взаємин між представниками різних конфесій на Закарпатті. Висвітлено церковну та внутрішньосімейну практику укладання конфесійно змішаних шлюбів і хрещення дітей, народжених у таких шлюбах.

Наведено аксіологічний аналіз верхньолужицьких і польських назв членів сім'ї, задіяних у вихованні молодого покоління. Ефект їх впливу залежить від емоційного зв'язку між поколіннями, вираженням якого є зазначене стилістичне маркування лексем, обраних для дослідження. Виявлено, що цей зв'язок, особливо щодо дідусів і бабусь, є сильнішим на лужицькому грунті. Натомість, у польській мові наявні численні аугментативи, які називають людей похилого віку і які створюють узагальнений образ батьків за зразком власних батьків. Встановлено, що підтримання емоційного зв'язку між поколіннями сприяє збереженню національної ідентичності, що в ситуації лужичан повинно мати пріоритетне значення.

Проведено аналіз здійсненого попередниками в галузі наукових вивчень народної обрядовості. Обрядовість фіксували Г. де Боплан, Г. Калиновський, П. Чубинський, І. Червінський, І. Франко й О. Рошкевич, М. Лисенко, І. Демченко, В. Верховинець, Б. Грінченко, Є. Ярошинська. Якісно новий рівень студіювання народних обрядів в українській науці з'являється, починаючи з 90-х рр. ХХ ст., завдячуючи працям В. Балушка, О. Курочкіна, І. Несен, Н. Лисюк. Дослідження символіки статевих стосунків, тілесності, культу родючості, фалічного та оргіастичного культів склало основу праць О. Боряк, І. Ігнатенко, Г. Кабакової, О. Кісь, С. Лащенко, М. Маєрчик, Н. Пушкарьової, створених в останні роки.

Комплексного аналізу значної кількості польових, архівних та літературних джерел представлено реконструкцію традиційної сімейної обрядовості як однієї з найбагатших ніш духовної культури українців Закарпаття. Здійснено компаративний аналіз обрядів сімейного циклу в етнографічних груп краю - долинян, гуцулів, бойків та лемків. Відображено локальний спектр допологових, власне пологових і післяпологових обрядів, розкрито місцеві відмінності передвесільних, власне весільних і післявесільних звичаїв та обрядів, досліджено передпоховальні, поховальні та післяпоховальні ритуали. Крізь призму сімейної обрядовості з'ясовано синкретизм християнського та язичницького світосприйняття. Виявлено символіку, семантику, семіотику і лексично-номінативну варіативність основних компонентів обрядової структури. Репрезентовано внутрішній світ і етико-моральне чуття людини, що мешкала на території сучасної Закарпатської області у кін. XIX - п. п. XX ст.

У контексті свят і подій календарного та родинного циклів досліджено обрядовий хліб - самобутнє явище традиційної культури українців, яке чітко окреслює етнічну ідентичність. На основі опрацювання значної кількості літератури джерел, зокрема польових матеріалів авторки, розкрито світоглядне значення обрядового хліба у життєсвіті українців середини XIX - початку XXI ст., встановлено його ціннісні характеристики, висвітлено локальні прояви у функціонуванні, виділено домінантні типи українського обрядового хліба, розглянуто способи їх об'ємно-просторового й образного трактування, функції, символіку, з'ясовано засоби художньої та семантичної виразності. Окрему увагу приділено практикам актуалізації обрядового хліба українців як елементу нематеріальної культурної спадщини в сучасному соціокультурному просторі.