Розглянуто проблему емпіричного дослідження моральності в психології. Зокрема, це є питання дефініції структури і розвитку спрямованості особистості в процесі інтеріоризації моральних цінностей. Запропоновано новий варіант вирішення проблеми.

Рассмотрена возможность выхода психологии в сферу нравственности. Этот выход поднимает психологическую науку на иной, более высокий уровень и раскрывает один из новых путей духовной рефлексии человека.

Розглянуто поняття совісті в контексті історичних і сучасних психолого-педагогічних проблем моральності та морального виховання. Визначено мотиви моральної поведінки людини, а також висвітлено характерні особливості совісті та її механізми. Окрему увагу приділено проблемі виховання та розвитку совісті.

Розглянуто об'єктивні умови, що визначають такі форми поводження, як відданість і зрадництво; відзначено їх позитивну і негативну роль в організації взаємообумовлених суспільних відносин.

Рассмотрены объективные условия, определяющие такие формы поведения, как преданность и предательство; отмечена их положительная и отрицательная роль в организации взаимообусловленных общественных отношений.

The objective attitudes determining such forms of behavior, as devotion and treachery are reviewed; their positive and negative role in organization conditioned the friend by the friend of public attitudes is marked

Розглянуто відповідальність як інтегральну якість особистості. Висвітлено методологічні та теоретичні основи її вивчення. Проаналізовано психологічні механізми процесу мотивації відповідальної поведінки на різних його етапах. Описано феноменологію та типи відповідальності.

Рассмотрена ответственность как интегральное качество личности. Освещены методологические и теоретические основы ее изучения. Проанализированы психологические механизмы процесса мотивации ответственного поведения на разных его этапах. Описана феноменология и типы ответственности.

У дослідженні вивчалися такі аспекти психології моральних почуттів - сором, сором'язливість, провина й совість. За даними дослідження - домінуючою цінністю й імперативом морально-етичної сфери є почуття совісті. З погляду крос-культурної психології, цей фундаментальний факт дозволяє розглядати й розуміти вітчизняну психокультуру і соціоморальну ментальність не як східну "культуру сорому" і не як західну "культуру провини", а як традиційну і сучасну вітчизняну "культуру совісті", яка лишається маловивченою в світовій психології.

Розглянуто проблему прояву кращих людських якостей - чуйності, гуманності, доброзичливості, безкорисливої допомоги, співчуття. Учні сучасної школи не мають чітко сформованих моральних ідеалів та еталонів поведінки, оскільки колишні, радянські, втратили актуальність, а нові, задекларовані, ще не стали необхідними життєвими орієнтирами. Проведено кількісний аналіз одержаних у ході дослідження даних щодо особистісних якостей опитуваних

Розкрито особливості прояву інтернальності у студентів - майбутніх педагогів, а також деякі шляхи підвищення її рівня.

Емпатію розглянуто як системне утворення, що входить до метасистеми "Людина - Світ", і проявляється в ній у вигляді емпатійних ставлень і стосунків. Представлено широку класифікацію емпатійних ставлень та їх критеріїв.

Уперше теоретично та емпірично розглянуто структуру емпатії на формально-динамічному, якісному, а також змістовому рівнях. Змістовний рівень представлено показниками емпатичної спрямованості, досліджено її компонентний склад. Визначено характер взаємовідносин між якісними та змістовими показниками емпатії, здійснено диференційно-психологічний аналіз їх поєднань. Доведено та вивчено взаємозв'язки змістових показників з широким спектром властивостей особистості, проаналізовано психологічні портрети осіб з різною індивідуальною структурою емпатії (своєрідність якісно-кількісного поєднання її показників). Розвинуто уявлення про емоційність (стійка властивість індивідуальності) як фактора, що структурує показники емпатії. Розроблено тест-опитувальник показників емпатичної спрямованості (методику діагностики змістових показників емпатії).

Наведено результати теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми чуйності. Проведено етимологічно-семантичне вивчення поняття "чуйність" та розглянуто особливості її прояву на різних етапах онтогенезу. Виділено структурні компоненти чуйності (когнітивний, емоційний, поведінковий), рівні розвитку даної морально-психологічної якості у ранньому юнацькому віці (високий, середній, нижче середнього, низький). Установлено психолого-педагогічні чинники, які визначають розвиток чуйності на даному етапі онтогенезу (сформованість моральної самосвідомості учнів, розширення системи ціннісних орієнтацій старшокласників за рахунок прийняття ними гуманних цінностей, актуалізація емпатійності школярів, сформованість у них прийняття іншої людини, доброзичливості, турботливості, розвиток культури спілкування (виховання тактовності, ввічливості), гуманно-особистісний підхід учителя у вихованні учнів та конструктивне поєднання навчально-виховної роботи школи з впливом сім'ї на моральний розвиток старшокласника). Доведено, що чуйність у ранньому юнацькому віці можна формувати шляхом розвитку її структурних компонентів з урахуванням відповідних психолого-педагогічних чинників засобами соціально-психологічного тренінгу.

Розкрито зміст поняття відповідальності менеджера промислового підприємства. Визначено структуру та особливості даного соціально-психологічного утворення. Виявлено об'єктивні й суб'єктивні психологічні детермінанти відповідальності менеджерів промислових підприємств та їх вплив на формування високого рівня досліджуваної особистісної якості. Розроблено й апробовано технологію корекції відповідальності менеджерів за допомогою професійно-психологічного тренінгу.

Розкрито психологічну сутність схильності до переживання почуття провини, описано компонентний склад структурних аспектів даного феномену. Розглянуто провину-рису як складне, але цілісне явище, екзистенціальний вимір якого суттєво впливає на важливі характеристики особистості: задоволеність життям, адаптивність, самоставлення. Наведено відомості щодо генезису провини. Виділено та систематизовано основні функції провини - регулятивну, адаптивну, комунікативну, саморозуміння та самовдосконалення. Досліджено складові мотиваційної функції провини: "повернення до себе", "повернення до інших", "повернення до природи". Викладено відомості щодо комплексів діагностики формально-динамічних і якісних показників схильності до переживання почуття провини. Доведено їх надійність, валідність і висвітлено процедуру стандартизації. Показано взаємозв'язок структурних аспектів схильності до переживання почуття провини з певними параметрами емпатії, самоставлення, соціальної адаптивності, мотивації афіліації, рисами особистості (за Р.Кеттеллом). Досліджено психологічні характеристики осіб з певним сполученням якісних показників схильності до переживання почуття провини (одно- та багатокомпонентні типи).

На підставі аналізу психологічних особливостей формування емпатійності майбутніх лікарів виявлено, що основою схильності до співпереживання є процес емоційної ідентифікації. Уточнено зміст поняття "емпатійність", досліджено зв'язки між рівнем емпатійних здібностей та індивідуально-психологічними якостями студентів-медиків. Виявлено залежність розвитку емпатійності від статі, виду майбутнього фаху та тривалості навчання. Визначено, що рівень емпатійних здібностей позитивно корелює з конформністю, сензитивністю, комунікабельністю, рефлексивністю; негативно - з замкнутістю, конфліктністю, агресивністю, емоційною нестабільністю, тривожністю, заниженою самооцінкою. Розроблено та впроваджено програму тренінгу емпатійності майбутніх лікарів. Доведено, що цілеспрямована психокорекція емоційно-чуттєвої сфери на етапі професійної підготовки сприяє підвищенню рівня розвитку емпатійності студентів-медиків.

З метою визначення індивідуально-психологічних особливостей переживання провини досліджено характеристики почуття провини на різних рівнях розвитку структури особистості. Встановлено, що найбільш тісний взаємозв'язок поєднує почуття провини з особливостями нервової системи. Розроблено типологію переживання людиною даного почуття та виділено два його типи, а саме: спрямованість провини на саму себе та спрямованість провини на інших людей. Установлено три особистісні профілі переживання почуття провини - лідируючий, збудливий і вразливий. На підставі результатів дослідження статевих відмінностей з'ясовано, що жінки мають більш високі кількісні показники переживання почуття провини, ніж чоловіки.

Описано симптомокомплекс характеристик атрактивності, в яких, наряду з іншими, провідними виступають емоційно-комунікативні (зовнішня привабливість, оптимістичність, експресивність, впевненість у собі, доброзичливість, відкритість, комунікабельність, щирість, культурність). Розкрито чинники, що сприяють і перешкоджають розвитку атрактивності та виявлені певні її види та рівні її самооцінки. В емпіричному дослідженні встановлено зовнішні та внутрішні фактори специфіки атрактивності (фемінність, андрогінність, екстравертованість, агресивність, емоційна лабільність, експресивність, емпатичність, товариськість, відкритість, самооцінка атрактивності). Розроблено й апробовано систему психокорекції, яка спрямована на розвиток емоційно-комунікативних особливостей атрактивності та позитивної "Я-концепції". Доведено, що впровадження запропонованої програми сприяє значному підвищенню самооцінок учасниць за більшістю виявлених характеристик симптомокомплексу атрактивності.

Виявлено особливості розвитку почуття довіри особистості студента протягом трьох циклів соціально-психологічної адаптації до ВНЗ. Встановлено, що початок навчання у ВНЗ пов'язаний з почуттям недовіри до нового оточення, заснованим на прагненні захистити свій внутрішній світ, знизити можливість маніпулювати собою. На другому етапі адаптаційного циклу у студентів виявлено низький рівень почуття довіри з тенденцією до зародження істинної довіри щодо соціально-психологічного середовища ВНЗ, це обумовлено тим, що єдиним критерієм довіри у студентів є емоційне прийняття іншої людини, що більш близьке вірі, ніж почуттю довіри. На третьому етапі виявлено покращання процесу СПА. Значимими стають істинні критерії почуття довіри - єдність, передбачуваність, надійність. Визначено внутрішні детермінуючі чинники та стратегії процесу соціально-психологічної адаптації студентів. Доведено існування залежності між ефективністю процесу соціально-психологічної адаптації та почуттям довіри у студента.

Освещены культурологические и аксиологические аспекты проблемы чести и достоинства личности, их проявление и развитие у учащейся молодежи и взрослых. Проблема чести и достоинства как культурно-аксиопсихологических феноменов рассмотрена на основе личностного, ценностно-рефлексивно-креативного подхода, согласно которому они предстают своеобразным центром общей и психологической культуры человека, формой сознания, переживания личностью своей уникальной социальной и индивидуальной ценности в обществе и в собственном сознании.

Здійснено теоретичний і емпіричний аналіз феномену почуття власної гідності як інтегральної багатокомпонентної особистісної характеристики, її компонентів і психологічних детермінант. Виявлено психологічні характеристики особистості, які співвідносяться з досліджуваною властивістю. Доведено вплив показників локус-суб'єктивного контролю, термінальних цінностей, сенсожиттєвих орієнтацій і індивідуально психологічних властивостей особистості у детермінації почуття власно гідності. За результатами якісного аналізу виявлено індивідуально-психологічні особливості почуття власної гідності, описано психологічні портрети осіб з різним типом і рівнем почуття власної гідності.

Висвітлено культурологічні та аксіологічні аспекти проблеми честі та гідності особистості, їх прояв і розвиток в учнівської молоді та дорослих. Ці проблеми розглянуто на основі особистісного, ціннісно-рефлексивного підходу, за яким вони постають як своєрідний центр загальної та психологічної культури людини, як форма усвідомлення, переживання особистістю своєї соціальної й індивідуальної цінності в суспільстві та у власній свідомості. Зазначено, що честь і гідність особистості виступають сутнісною етико-психологічною й аксіопсихологічною ознакою людини як суб'єкта високоморальної поведінки та творчої діяльності з продукування духовних і матеріальних цінностей, в тому числі і самої себе як найвищої цінності. З'ясовано, що надмірне приниження або піднесення особистості, відхилення від суспільного й індивідуального кодексу честі та гідності призводять до гострих особистісних і громадських проблем.